Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 28, 2020

Чому ЗМІ досі мовчать про російських фашистів?

Автор:

|

Жовтень 22, 2020

|

Рубрика:

Чому ЗМІ досі мовчать про російських фашистів?
У Локотській республіці жінки радо фотографувалися з німцями

Щоденна пропаґанда російських засобів масової інформації (ЗМІ) про «українських фашистів» дійшла вже й до Автономної Республіки Крим (АРК), окупація якого сталася саме завдяки фашистській політиці Кремля. Дуже шкода, що досі в Російській Федерації немає жодного друкованого слова, яке б заговорило про те, звідки і коли узявся російський фашизм, який зараз опанував Кремль та всі прокремлівські ЗМІ. Громадяни РФ (як і решти колишнього СРСР) досі не знають, що фашистська Локотська республіка з її Російською визвольною народною армиєю (РОНА) у 1941-1943 рр. користувалася «незалежністю» довшою, ніж будь-яка інша союзницька з Гітлером держава, в и. ч. з такими фашистськими новоствореними «державами» як Словаччина, Хорватія, Сербія й інші.
Незнання історії російського фашизму прихильниками «русского міра» стало причиною їхньої брехливої пропаґанди, яка постійно лунає на адресу українців, котрих московити не вважають «одним народом» із «однією мовою та вірою», коли згадують фашистів. На жаль, до наклепів долучилася і брехлива істерика в тимчасово окупованій АРК. Поширювачами вигаданої пропаґанди та неграмотности щодо рішення Шостого апеляційного суду Києва скасувати рішення першої інстанції про визнання нацистською символіки дивізії «Галичина», стала І. Іванченко, головна редакторка газети «Крымские известия» та В. Константинов, «спікер» підконтрольного Кремлю законодавчого органу російської окупаційної влади на півострові.
Кримський журналіст Микола Семена, бранець Кремля, котрого вдалося звільнити з російської катівні, звернув увагу на чергову брехню й її розповсюдження на окупованому Криму. Йдеться про вже стару московську брехню про «українських фашистів», зокрема, я про українську участь у дивізії Ваффен СС «Галичина», сформованої у липні 1943-го.
Пан Семена звертає увагу на неграмотність В. Константинова й І. Іванченко, цілковите незнання історії, не лише участі українців у Другій світовій війні. Константинова «шокував» вердикт київських суддів, який йому донесла і цілковито перекрутила І. Іванченко (Микола Семена, «Про символи, шокованого Константинова й історичну безграмотність», «Радіо Свобода», 6.10.2020).
Журналіст дуже вичерпно та зрозумілою мовою пояснює історичну неграмотність згаданих кримських політика та журналістку стосовно знань не тільки історії українського визвольного руху, але й викриває вигадані звинувачення, що, мовляв, Нюрнберзький трибунал визнавав дивізію військ СС «Галичина» злочинною організацією, чого навіть у згадках не було, але є у фантазії «шокованих».
Мені було б цікаво спостерігати за істерикою кримських патріотів «русского міра», коли б вони ближче ознайомились з участю в колаборації з нацистами росіян. А починати варто було б уже з таємної угоди, підписаної в присутності Сталіна Молотовом і Ріббентропом 23.8.1939. Це була колаборація на найвищому рівні, яка й спричинилася до початку Другої світової війни поділом Європи.
Напад націонал-соціалістичної фашистської Німеччини на соціалістично-комуністичний СРСР, серед попередників «русского міра» виявив так багато колабораціоністів, що російський генерал Андрій Власов зміг організувати стотисячну армію (1942-1945) під символами російських триколорів, які зараз визнані символікою РФ, про що, вочевидь, не знає ні кримська журналістка, ні кримський політик.
Якщо РОА організували за межами СРСР, то її менша версія досі мало відома не тільки українцям, але й самим московитам — Російська визвольна народна армія (РОНА) Локотської республіки, яку німецька влада офіційно визнала 15 листопада 1941 року.
Тут доречно буде пригадати, що 30 червня 1941-го у Львові відбувся Акт проголошення відновлення Української держави, а вже 5 липня гестапівці заарештували С. Бандеру, Я. Стецька, а також близько 300 членів ОУН, із яких 15 розстріляли, а решту кинули в концтабори (друга хвиля арештів настала 15 вересня). Довідавшись про Акт проголошення самостійної України, Гітлер видав наказ негайно знищити рух Бандери.
Берлін визнав автономію Локотської республіки через два тижні після офіційного звернення, а гітлерівське командування на Східному фронті одержало наказ усіляко підтримувати і захищати російських націонал-соціалістів. Ця фашистська російська «республіка» проіснувала до серпня 1943 року і дуже дивує, що у знаннях прихильників «русского міра» бракує інформації про неї. Важко собі уявити, щоб хоч якесь українське село мало фашистську автономію, подібну до Локотської республіки, який галас зчинили б російські фашисти, котрі досі приховують своє справжнє обличчя.
Пригадаємо, не лише кримцям, але й решті московитів, що «республіка» їхніх одноплемінників мала всі формальні ознаки держави — кордони, виборне самоуправління, уряд, главу держави (спершу Воскобойніка, а з 8 січня 1942-го — Камінського), міліцію і навіть свої збройні сили. Офіційною ідеологією Локотської республіки став націонал-соціалізм, правлячою партією — Націонал-соціалістична партія Росії.
Певний, що в АРК досі мало хто чув про російських фашистів під час «вітчизняної війни», а вони діяли в Локотській республіці активно. На початку 1943 року озброєні формування на території Локотського округу налічували 15 батальйонів чисельністю 12-15 тис. вояків. Особливо активними вони виявилися у боротьбі з партизанським рухом, який їм не вдалося знищити навіть каральними вчинками: солдати РОНА розстріляли, повісили та замордували понад 10 тис. осіб, зокрема, спалили живцем 203 людини, повністю спалили 24 села і 7,3 тис. дворів, зруйнували 767 громадських і культурних установ. З одного лише Брасівського району на роботу до Німеччини погнали 7 тис. осіб.
Відступаючи перед наступом Червоної армії, разом із родинами (понад 30 тис.), РОНА осіла в Лепелі Вітебської області Білорусі, де брала участь у військових операціях проти совєтських партизан до літа 1944-го. Звідси бригаду РОНА у складі військ СС перекинули до Польщі, де, вона брала участь у придушенні Варшавського повстання. Вже після відходу РОНА опір совєтській владі супроводжували частими озброєними зіткненнями з підрозділами НКВС, який тривав на території Брянщини й Орловщини аж до 1951 року.
Ще один красномовний доказ російського фашизму задокументований в особі Броніслава Камінського, глави Локотської республіки, засновника та командира РОНА, бригадефюрера СС і генерал-майора військ СС (з 1 серпня 1944-го). Він брав активну участь у придушенні Варшавського повстання. Нагороджений Гіммлером різними високими воєнними медалями, в т. ч. двома залізними хрестами — 1-го та 2-го класу. Камінський відзначився у придушенні варшавських повстанців своєю кровожерливістю. Важко уявити собі масштаби мордування, якщо навіть для офіцерів СС брутальність Камінського була настільки неприйнятною, що самі нацисти засудили його до розстрілу за звірства.
Сучасні російські фашисти постійно звинувачують Бандеру та багатьох членів ОУН, УПА у співпраці з нацистами, а відомий «історик» Табачник договорився до «вілли» Бандери у концентраційному таборі. Насправді ОУН не мало у своїх рядах навіть одного, хто міг би бути хоч ад’ютантом у російського генерал-майора військ СС Камінського.
Про це, мабуть, мало хто знає не лише на Кримському півострові, але й в Україні та і в самій Росії, яка так любить приписувати українцям колабораціонізм, звинувачувати їх у фашизмі, що нагадує злодія, який кричить «хапайте злодія». Але ж історія — така наука, яку викопують навіть після кількох тисяч років. Російський фашизм — це не тільки використання московитами та Путіним особисто гітлерівської пропаганди стосовно «співвітчизників», «споконвічно російські землі», й інших пропаґандистських блудів, перекручень і відвертої брехні.
Тож звинувачення московитами у фашизмі ОУН, УПА, які боролися проти комуністичної та фашистської окупації, після ознайомлення з фактом, що понад 2 млн російських колаборантів служили Гітлерові, є не тільки недоречним, але й образливим, а називати сучасних українців фашистами є кримінальною справою, бо це брехня, яка розпалює національну ворожнечу.
Фактом є те, що саме в Росії на початку ХХІ ст.. виникла фашистська «Бойова організація російських націоналістів (БОРН) на рахунку якої — численні вбивства, «тінь» яких можна помітити на вбивствах українців за використання української мови, чи на лінії російсько-українського фронту, де сотнями мін заміновують російські нащадки фашистів українську землю, а їхні снайпери полюють на українських захисників Батьківщини. Зрештою, путінське твердження про те, що «межа Росії закінчується там, де закінчується російська мова», дуже нагадує інтерпретацію нацистів німецького гімну Deutschland uber alles in der Welt (Німеччина понад усе на світі), з якого, після поразки Гітлера, у Західній Німеччині згадували довгі роки лише третій куплет.
Неграмотність і незнання історії, яка безпосередньо стосується будь-якого громадянина, не можна виправдовувати «не знав (-ла)», бо ж якщо вже щось твердиш, то переконайся, почитай — сьогодні вже майже у кожній хаті є принаймні одна «всесвітня бібліотека» — комп’ютер із Інтернетом. Тому поширювати брехню, яка викликає не лише образу, але й кримінальну відповідальність, за яку доведеться колись відповісти, стає небезпечно.
Вдаючись до вигадок про українських фашистів, на основі рішення суду, кримська журналістка та політикан і не збагнули, що самі стали жертвами політики російського фашизму на міжнародно визнаній території українського Криму. А справа анексії РФ Криму та спроба анексувати вигадану Новоросію, лише зайвий раз доводить, що Локотська фашистська республіка запустила глибоке коріння в мізки російських державних фашистів, яке проростає й у кримському бур’яні.
Раніше «Міст» розповідав, звідки взялися в Україні нацизм і фашизм.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online