Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 5, 2020

Чому дипломатія програє?

Автор:

|

Листопад 20, 2014

|

Рубрика:

Чому дипломатія програє?

Колорадоси

Дипломатія програє тоді, коли угоди, домовленості та гарантії не сприймаються всіма учасниками дипломатичної розмови. На наших очах дипломати великого північного сусіда України не тільки порушують угоди, домовленості, а й відверто брешуть перед цілим світом. Чого вже варті вислови міністра закордонних справ Російської Федерації (РФ) чи її представника у Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй! Саме ці дві особи — Лавров і Чуркін, довели світові, що для них дипломатія — це пропаганда. І керівники України самі винні, що повірили брехливим дипломатам РФ, унаслідок чого гинуть не лише українські військовики, а й цивільне населення.

Щоденні жертви українців у неоголошеній Росією війні Україні стають мовби «нормальними новинами». Чомусь ніхто в Україні не звертає уваги на той факт, що вимушені «перемовини чотирьох» у Мінську не дали Україні ні миру, ні спокою. Одностороннє припинення вогню, яке вважалося дипломатичною перемогою між воюючими сторонами, дало терористам змогу ще поширити захоплену територію й убити та поранити понад сто військових і цивільних людей, серед котрих є навіть школярі.
Не зрозуміло, чому кремлівська маячня про «недотримування Києвом угоди» знаходить місце у засобах масової інформації (ЗМІ), коли Москва щодня порушує не тільки угоди, але й міжнародне право й надані нею ж гарантії. Стосовно безконтрольних «гумконвоїв» та відкритого завезення в Україну важкої військової техніки й російського війська є лише згадки у ЗМІ, але не рішучі протести влади. На жаль, українська влада дуже «довірилася» дипломатії, забувши, що кремлівські керівники є вихідцями зі школи КГБ, яка використовує дипломатію тільки для пропаганди.
Левко Лук’яненко у листі до Президента Порошенка слушно звернув увагу на те, що час уже народові назвати події на сході України справжньою назвою — війною, а не займатися пропаґандою на зразок АТО, бо Антитерористична операція закінчилася «Мінською угодою», якої бандити, керовані Кремлем, не дотримувалися жодного дня!
Не зрозуміло, хто керує українською армією. Озброює й одягає її населення, а командирів призначають дивними методами, та й то часто не з-поміж військових, а з міліціонерів. Не хочеться вірити, що нація, яка у своїй історії має таких визначних полководців, як Володимир Великий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Роман Шухевич, не здатна поставити на чолі армії людину, котра знає свою справу.
Зрештою, постає питання: а де випускники українських військових академій та професіонали з міжнародним стажем? Дивно читати, що на території України українські батальйони потрапляють в оточення. Чому ж українська армія та добровольчі батальйони не в стані оточити бандитів і окупантів на власній території?
Щоденні жертви від бандитських куль на території України повинні переконати колишніх міністрів закордонних справ Яценюка та Порошенка, що дипломатією, якої бандити не визнають, ладу на сході не наведеш. Існують приклади того, як поводитися із сепаратистами. Це — таміли на Шрі-Ланці, котрі не визнавали дипломатії, бо вважали, що переможуть зброєю. Сербські сепаратисти в Хорватії також гадали, що вони — непереможні, але через їхнє зачищення з хорватської території потерпіли й люди, котрі були цілковито невинними. Так само від німецької меншини після Другої світової війни «очистилася» Чехія, коли насильно виселили мільйони людей! Ці приклади слід пригадати сепаратистам Донбасу та Луганська.
У росіян на сході України чи тих, хто себе з ними ідентифікує, – значно краще становище, ніж у шріланкійських тамілів, хорватських сербів або чеських німців. Величезні простори РФ та обіцяна допомога російської влади є найправильнішим способом вирішити бажання росіян жити в одній країні зі своїми одноплемінниками. У цьому розумінні мала б і українська влада сприяти переселенню «сепаратистів» матеріально, бо так можна було б із меншими витратами вирішити справу невдоволених і зберегти не тільки територіальну цілісність України, а й спокій.
На сході України більшість становлять українці (хоч і російськомовні), але досі чомусь мова йде лише про бажання сепаратистів, а не про бажання споконвічних «власників» цієї території, яка історично належить українцям! Українська незалежність була підтверджена референдумом 1 грудня 1991 року на всій території включно з Кримом і порушувати її не мають права жодні зайди чи найманці.
Нещодавні вибори Президента й Верховної Ради України є свідченням того, що навіть в умовах війни українці думають про майбутнє країни, яке бачать у колі цивілізованих держав, а не у рабстві в імперії.
Прикладом Україні щодо захисту держави може слугувати Ізраїль, який перебуває в оточені ворогів. В України – краще становище, бо вона має і такого прихильного сусіда, як Польща, але Ізраїль не має такого потужного та загрозливого ворога, яким є для України імперський режим РФ. Та все ж ізраїльтянам удається нищити ворога.
Українські політики мали би повчитися в ізраїльських, котрі на місці вирішують проблему та приймають рішення, а не телефонують і просять поради у своїх союзників. Тому замість частих телефонних розмов Президента України зі західними партнерами було би доцільніше по поради, як боротись із нерівним ворогом, звернутися до Ізраїлю.
Зрештою, в Україні є чимало політиків із подвійним громадянством, тож можна цілковито відверто скористатись ізраїльською допомогою. Ізраїль, який отримує всебічну підтримку від США, не покладався тільки на неї. Він розвинув і власне виробництво зброї, яка й дає йому змогу успішно оборонятись і озброювати власну армію.
Україна, яка належить до передових виробників сучасної зброї й танків, здатна сама себе озброїти так, аби жоден ворог не наважився зазіхнути на її територіальну цілісність. А проблему сепаратизму й тероризму потрібно вирішувати згідно з положеннями міжнародного права, яке цілковито є на боці України!
Із терористами слід вести мову лише про їхню капітуляцію, а про припинення війни на сході України треба розмовляти з аґресором, який спершу окупував Крим, а потім організував «сепаратизм» на сході України. Невже імена російських сепаратистських «експертів» Гіркіна, Безлера, Бородая та інших не є достатнім доказом того, що сепаратизм і війну в Україну завезли з РФ на російських танках та з «гуманітарними конвоями»? Ракову пухлину сепаратизму, організованого Росією на сході України, слід ліквідувати й недипломатичним шляхом, бо дипломатія для терористів і їхніх спонсорів — лише пропаґанда.
А тим часом щоденні повідомлення про вбивства, поранення, гарматні обстріли українських військових російськими окупантами та найманцями стають звичним явищем однобічного припинення вогню. Мінські «угоди» заслуговують на назву «зустрічі», бо угоди укладають для того, щоби їх виконувати, а сепаратисти та їхні спонсори в Кремлі знову довели світові, що для них ці угоди — лише обіцянка, якою можна обдурити співрозмовника. Хіба не так Кремль задокументував свої гарантії Україні щодо територіальної цілісності та суверенітету, які порушив окупацією української території та безпрецедентним нехтуванням її суверенітету своїми фальшивими гуманітарними конвоями, щоденним поретином українсько-російського кордону, через який завозять важку військову техніку та численні військові частини на боротьбу з українським народом?
Щоденні порушення повітряного простору України російськими безпілотниками й гарматні атаки російського війська українських позицій є свідченням того, що АТО слід замінити професійними воєнними діями. Зрештою, необхідно звернути увагу не на тих, хто галасує, а на тих, хто терпить знущання терористів і російської солдатні, а це — мирні українці, котрі споконвіку живуть на своїй землі!

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply