Новини для українців всього свту

Tuesday, Jun. 25, 2019

Бумеранг РПЦ і сталінський «томос»

Автор:

|

Січень 23, 2019

|

Рубрика:

Бумеранг РПЦ і сталінський «томос»

У РПЦ Сталіна дуже шанують

Гадаю, що не тільки мені не подобається багато чого, що міг зробити Президент Порошенко, та не зробив, але ж ми оцінюємо людей за тим, що вони зробили. Тому варто відповідно оцінити історичну подію — надання помісній Православній церкві України (ПЦУ) томосу про автокефалію і послідовну та незаперечну роль і заслугу українського президента в цьому. Так, були й інші, хто цього бажали, але саме він не відступив від споконвічного прагнення автокефалії, за яке сто років тому поплатився життям митрополит Василь Липківський. 1917-го він очолив з’їзд духовенства та вірних, на якому була ухвалена автокефалія Української православної церкви, а 1919 року відправив у Миколаївському соборі Києва першу Службу Божу українською. То ж дивно, що попи Російської православної церкви (РПЦ), котрі себе іменують українською, вже після надання автокефалії Православної церкви України, прямо у вічі брешуть, що вона неканонічна, розкольницька.
В народі таким кажуть: «Чия б корова мучала, а твоя б мовчала!»
Але, щоб знати, як народ каже, то потрібно його визнавати, а Московський патріархат із народним бажанням ніколи не рахувався. Зрештою, чого можна сподіватися від патріарха, котрого призначив найжорстокіший диктатор комуністичної імперії.
РПЦ завдячує свою «канонічність» «Постановлению ном. 993, 14 сентября 1943 года Совета Народных Комиссаров Союза ССР», підписане Й. Сталіним: «Организовать при Совете Народных Комисаров Союза ССР Совет по делам русской православной церкви, возложив на него задачу осуществления связи между правительством СССР и патриархом Московским и всея Руси». Тобто йдеться не про «відокремлену» Церкву від держави, а про заснований «Совет по делам Русской православной церкви при СНК СССР», який очолив комуніст Георгій Карпов.
Гадаю, що кожна грамотна людина помітить, що комуністам-атеїстам ішлося не про право вірити в Бога, а про можливість контролювати тих, хто хотів скористатися правом вірити в Господа і йти до святої сповіді. Опір декотрих єпископів Московського патріархату (МП) приєднанню до канонічної ПЦУ є свідченням того, що вони ще не збагнули, що тов. Карпова з церковного відділу НКВД вже над ними немає. Вони, мов зачаровані, далі слідують вказівкам «отдела НКВД», які все своє життя виконували.
Спроби московських попів завадити церковним громадам приєднатися до ПЦУ є доказом того, що багато очільників МП в Україні ще не второпали, що «бумеранг» неканонічності, який вони кинули на Українську православну церкву, повернувся до них. Казати людям, що ПЦУ неканонічна, оминати об’єднавчий Собор, отримання томосу з усіма потрібними підписами на утвердження автокефалії, твердити, що це Церква «разкольніков» є брехнею, тобто, гріхом.
Різниця між канонічністю ПЦУ та РПЦ полягає насамперед у тому, що українська Церква здобула незалежність завдяки прагненням багатьох поколінь українських церковних діячів, а політична влада України, на чолі з Президентом, лише допомагала здійснити ці прагнення. Вчинок і мету Сталіна та НКВД ніяк не прирівняти до допомоги віруючого Порошенка, котрий наполегливо допомагав об’єднати українських православних у той час, коли його конкуренти на посаду Президента намагалися взяти «вершину» в рейтинґах.
Сподіваймося, що українські виборці вже навчилися розуміти, хто робить для країни добро, а хто робить добрі обіцянки. Перед вибором Президента необхідно придивитися до кандидатів не лише через призму їхніх статків і джерел, із яких вони черпають свої мільйони, але й із їхніх дій. Не оцінювати політика за тим, скільки разів їздив до Москви, чи Вашинґтону, а скільки разів відвідав захисників Батьківщини. Звертати увагу на те, скільки пожертвував на Збройні сили України, скільки допоміг сиротам «Небесної сотні» й оборонців країни проти російської аґресії.
Зрештою, придивитися і до тих кандидатів, котрі вже були на службі держави, підписували кабальні угоди, а казали, що рятують країну, крали бюджетні гроші, а казали, що інвестують, котрі й досі не зрозуміли, що Кремлеві йдеться не про українського Президента, але про загарбання України. Майже сотня українських політичних бранців в РФ та маніпуляція з незаконно полоненими військовими є яскравим доказом того, що Путіна не влаштовують жодні українські вибори — він хоче капітуляції. Тому й важливо не допустити до виборів капітулянта, а вибрати того, хто дбатиме про благо народу і його вільний духовний розвиток.
Опір МП визнаванню ПЦУ тому великий, що РПЦ керується не християнською любов’ю до ближнього, а долею імперії. Оприлюднення сталінського «томосу» повинно відкрити очі не лише православним МП в Україні, але й в Росії, бо він зайвий раз підкреслює законність томосу Вселенського патріарха, який надає Помісній церкві України канонічність та автокефалію.

Йосиф Сірка

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...