Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 26, 2020

«Англійці з Коломиї» та їхні нащадки

Автор:

|

Червень 11, 2015

|

Рубрика:

«Англійці з Коломиї» та їхні нащадки

Діаспора

Відомий гуморист Едвард Козак у фейлетоні «Чисто по-англейськи» описує двох українських еміґрантів із повоєнного часу в США, котрі зустрічаються в автобусі. І щоби, мовляв, оточуючі не дізналися, що вони — «інші», тобто українці, розмовляють між собою англійською, але так погано, що їхня мова викликає регіт серед решти пасажирів.
Минулої суботи я був присутній на заключній програмі української суботньої школи в Нью-Йорку. Були там учителі з України, новоприбулі батьки з України зі своїми дітьми, а також нащадки згаданих вище «англійців із Коломиї», народжені вже тут, у США, зі своїми дітьми. Новоприбулі розмовляли між собою та з дітьми українською. До слова, я маю погану звичку говорити дуже голосно, й одна три-чотирилітня дитина — Софійка — українською зробила мені зауваження, щоби не галасував так, бо «її ляля спить».
Я був приємно вражений сміливістю Софійки, а зокрема її мовою. Після цього я підслуховував, як Софійка говорила до своїх батьків і до своєї лялі. Батьки відповідали теж українською, а ляля мовчала. Натомість, інші діти підходили до своїх батьків, балакали англійською, і батьки відповідали їм теж англійською. Ці батьки й між собою розмовляли англійською. Я впізнав цих осіб, уже тут народжених дітей «англійців». В одному випадку я не витримав та звернувся до них. Кажу: коли ви посилаєте своїх дітей до української школи раз на тиждень, а самі між собою та з ними розмовляєте англійською, то вимагаєте від цієї школи дива. Цього разу батьки перейшли на українську. А могли б і загніватися.
Пригадую своїх покійних батьків. Я народився в США, але при вступі до першого класу сестра черниця, моя учителька, покликала батьків, аби повідомити їм, що їхній син зовсім не розмовляє англійською. До речі, у нашій хаті не було телевізора, тому я цієї мови і не чув. Мій батько спокійно відповів, що не переймається цим, бо впевнений, що син дуже швидко навчиться англійської чи тут, у школі, чи в СУМ. Його більше турбує, чи дитина збереже своє знання української. Моя мати до самої своєї смерті на кожному кроці звертала мені увагу, коли я тільки закидав слово англійською чи розмовляв нею з іншими. Інколи це переходило межі: мама нагадувала мені про мову, коли я спілкувався з неукраїнськими друзями. Але вона нічого собі з того не робила, тільки сказала: «Перепрошую».
Правда, таких мам уже немає, але я переконаний, що нинішні батьки легковажать мовним питанням не через зухвалість, а, скоріше, з дурості чи лінивства. Вихований своєю мамою, я звик і своїм, і чужим звертати увагу на мову. Будучи президентом Українського конгресового комітету Америки, я звернув увагу тодішньому прем’єру Леоніду Кучмі. Будучи президентом Світового конґресу українців, я звернув увагу мерові Донецька Олександру Лук’янченку. Своїм дітям звертаю увагу постійно. Звертаю увагу й моїй дружині. Мої діти або переходять на українську, або просто замовкають. Інколи мій надто мудрий 17-літній син відповідає: «Тату, ми живемо в Америці». А я кажу: «І дякуй Богові за це, бо Америка дає тобі свободу розмовляти українською». А ще нагадую йому, що на світі є дуже багато українських дівчат. Лишень малий відсоток із них розмовляє англійською. Для мого сина, мабуть, це був найсильніший аргумент.
Попри аргументацію, безперечним є те, що батьки мають обов’язок перед своїми дітьми передати їм не маєток, а виховання. Українській дитині належить знати українську мову. Інакше вона неспроможна пізнавати Україну та її культуру. Один відомий, покійний уже, мистець-маляр представив мені свого сина, котрий заявив, що хоче бути художником, як і його батько. А батько мені прошепотів: «Він не буде добрим художником, хоч і має талант, бо він не читає. Без читання його світогляд — дуже обмежений». Так само ніхто не може бути добрим українцем, якщо не читає українською. А знання мови залежить передусім від користування нею.
Також у цей час — закінчення річного навчання в українських суботніх школах — слід звернути увагу на важливість української школи. Виховання починається вдома, але українська школа може бути дуже помічною в цій справі. Той, хто каже, що суботні школи не дають бажаного результату, прямо не може зізнатися, що сам не бажає докладати зусиль, аби допомогти у шкільному процесі. Той, хто нехтує можливістю розширити світогляд власної дитини, замало любить її. Колись, мабуть, ця людина шкодуватиме, але вже буде запізно, коли дитина втратить свою українську душу в американському морі. Якщо це когось не тривожить, отже, він чи вона не розуміє своєї ролі батька чи матері. Батьки, чиї діти не відвідують української суботньої школи, мають фактично три місяці, аби подумати, яку кривду вони роблять своїм нащадкам.

Аскольд Лозинський

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply