За майже два роки служби в батальйоні морської піхоти британець Деніел Рідлі став тут, як то кажуть, своїм. За цей час лондонський хлопчина скинув із десяток кілограмів, відпустив бороду та змужнів, а ще переконався, що мовний бар’єр зовсім не заважає порозумітися з побратимами.
Деніел прийшов до українського війська з чималим досвідом — після чотирьох років служби в британській піхоті, участі в бойових діях в Іраку, Рідлі також був медиком-волонтером у Сирії, Колумбії, працював у військових концентраційних таборах у Бірмі.
«У Сирії разом із колегами здійснював евакуацію та надавав допомогу мирним жителям унаслідок російських авіаційних ударів по сирійських містах, працював у шпиталі. Там бачив, як російські літаки скидали бомби великої потужності прямо на житлові квартали. Вони буквально зрівняли місто зі землею, залишали після себе лише гори каміння, перемішані з людськими тілами. Лише за один день доводилося надавати медичну допомогу 50-60 сирійцям. Загальне ж число тих, кому в Сирії надавав допомогу, перевалює за чотири сотні». — ділиться він.
Британець розповідає, що після Сирії задумувався над тим, аби йти навчатись до медичного університету. Та усвідомив, що це довгі роки теорії, а стати корисним зі здобутим досвідом він може уже нині. «Та й важко було б працювати в спокійній клініці зі стерильними умовами після усього побаченого й пережитого, — зазначає морський піхотинець. — Прагнув приносити максимальну користь, та й в Україні якраз підписали закон про службу іноземців. Мріяв саме про морську піхоту. В українських морпіхів, без перебільшення, бездоганна репутація, про їхню безстрашність ширяться справжні леґенди! У тому, що служитиму з справжніми професіоналами, переконався ще на етапі виборювання права носити берет. Я людина з досвідом, у які тільки перипетії не потрапляв, та більше звик до суходолу. Тож здолати багнюку, водойму й стати справжнім морпіхом було справді непростим випробуванням».
Позиція, на якій нині стоїть Рідлі, — за кількасот метрів від ворога. Каже, що саме тут відчув себе справжнім воїном. «Спершу, як підписав контракт, було важко. Завдання № 1 — здобути авторитет. Не було такого: «Він британець, служив у британській піхоті, брав участь в операціях НАТО». Тут мусив починати все спочатку. Показати, на що здатен, своїми вчинками завоювати довіру побратимів, заслужити авторитет та повагу», — пояснює він.
Зізнається, що коли їхав служити до України, був певен, що ситуація тут спокійна, боїв немає, або ж вони незначні, та ця впевненість була одразу знищена важким озброєнням супротивника. «Британські й загалом європейські засоби масової інформації (ЗМІ) не надто часто говорять про війну в Україні. А якщо й говорять, то це або така собі «лайтова» інформація, що спирається на мінські угоди, або російська версія того, що відбувається. Коли я з підрозділом вперше виїхав на ротацію і на власній шкурі відчув справжню ситуацію, як російські війська постійно застосовують важке артилерійське озброєння, проводять розвідку боєм і вилазки диверсійно-розвідувальних груп. Я був здивований: «Невже це досі відбувається? Чому в Європі про це не говорять?», — розвідає військовий.
Як повідомляв «Міст», морська піхота України отримала нового командира.