Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 17, 2018

Усім — замовкнути! «Четверту владу» в Україні хочуть скасувати

Автор:

|

Листопад 17, 2011

|

Рубрика:

Усім — замовкнути! «Четверту владу» в Україні хочуть скасувати

Український президент і вірна йому більшість у Верхов­ній Раді (ВРУ) продовжують перетворення засобів масової інформації з учасника суспільно-політичного життя на розважальне чтиво.

Пута на медіа

Влада ніяк не відмовиться від думки накласти пута на ЗМІ. Це минулого тижня ще раз підтвердив підпис Віктора Януковича під ухваленим 20 жовтня в парламенті Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», який скасував вимоги вносити всі без винятку рішення суддів до Державного реєстру судових рішень, відкритого в Інтернеті. Відтепер постанови Феміди потраплятимуть туди лише тоді, коли цього захочуть Державна судова адміністрація й Рада суддів. Якщо ж вони чомусь вирішать приховати одіозні вердикти суддів, то журналістам уже не вдасться ознайомити з ними суспільство.

Українські правозахисники дійшли висновку, що це нововведення супе­ре­чить засадам гласності й відкритості судового розгляду та порушує право громадянина на звернення до Конституційного Суду. Адже Державний реєстр судових рішень був єдиним джерелом інформації про можливе неоднозначне застосування судами положень Основного Закону.

Андрій Бурий, експерт із питань судової діяльності громадського фонду «Право й демократія», слушно зауважив із цього приводу: «Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» не встановлює принципів і критеріїв, за якими Рада суддів буде вирішувати, що ж саме виставляти до Державного реєстру судових рішень». Тож експерт застерігає: «Боюся, що досить багато рішень ми не побачимо, люди не матимуть доступу. А передусім, під загрозою бути схованими опиняються постанови майнового, господарського характеру, рішення щодо рейдерських захоплень, політичних справ чи справ щодо порушень прав людини, де йдеться про злочини Міністерства внутрішніх справ або інших інститутів державної влади. Майже всі правозахисники обурені цими змінами, оскільки багато років боролися за публічність судової системи, а один закон усе перекреслить, дозволить усе приховати від громадськості».

І хоч пан Бурий визнає, що «Державний реєстр працював не завжди технічно досконало й були збої», а все ж «усі рішення раніше чи пізніше оприлюднювали й громадяни могли простежувати весь перебіг справи з усіма ухвалами та постановами під час розгляду в суді». Відтак експерт не виключає, що таке нововведення лише сприятиме корумпованості судової системи.

«Цинічна, гидотна спроба»

Окрім того, експерт звертає увагу на те, що ВРУ підступно скасувала вимогу вносити всі рішення суддів до відкритого в Інтернеті Державного реєстру «в дуже завуальований спосіб» — поміж іншими законопроектами. А отже, влада чітко усвідомлювала, що діє доволі одіозно.

Стосовно цього юрист Тетяна Монтян опублікувала на сайті інтернет-видання «Українська правда» відповідний коментар: «Цей «закон» — класичний приклад типового корупційного законодавства. Ухвалений закон — рішуча цинічна, гидотна спроба заблокувати громадянам право знати, що там приймають суди. Фактично знищується Єдиний державний реєстр судових рішень. Тепер зі Закону «Про доступ до судових рішень» виключено норму про обов’язковість внесення до Реєстру всіх рішень загальних судів, натомість, Рада суддів за погодженням із Державною судовою адміністрацією тепер вирішуватиме, які ухвали вносити, а які — ні. Цей закон — невимовна ганьба для його авторів, разом із кнопкодавами, які за нього проголосували».

Але влада не лише прагне приховати від своїх співгромадян інформацію, а й не проти приструнити самих її поширювачів. Так, 18 жовтня всього 19 депутатів ВРУ проголосували за пропозицію заступника голови парламенту Миколи Томенка внести зміни до Закону «Про судовий збір», котрі пом’якшили би драконівський засіб боротьби проти ЗМІ — багатомільйонні позови «про відшкодування моральної шкоди», нібито завданої об’єктам критики журналістів.

До ухвалення в липні ц. р. Закону «Про судовий збір», який набув чинності 1 листопада, при поданні позову проти журналіста чи ЗМІ з вимогою відшкодувати мільйон гривень спочатку треба було сплатити мито розміром 100 тис. грн. І це хоч якось зупиняло хвилю позовів про моральну компенсацію, які часто призводили до закриття газет і інших ЗМІ.

Але з 1 листопада при поданні позову про відшкодування моральних збитків, незалежно від «ціни» позову, максимальний збір становитиме лише 2 823 грн. І хоч пан Томенко наголошував, що в Законі «Про судовий збір» відсутні будь-які запобіжники щодо захисту ЗМІ й журналістів від необґрунтованих позов­них вимог, які до них висувають, з огляду на їхню професійну діяльність, парламентська більшість, швидше за все, саме цього й прагнула. Як і президент, котрий відмовився накласти вето на цей документ.

Лукава мораль

Того ж 18 жовтня провладна більшість депутатів парламенту занесла над ЗМІ черговий дамоклів меч: у першому читанні було схвалено законопроект «Про захист суспільної моралі», відкласти який уже 9 листопада в листі до голови ВРУ Володимира Литвина просили президент Міжнародної федерації журналістів Джим Бумела та президент Європейської федерації журналістів Арні Кенінґ. Оскільки цей документ, зокрема, реґламентує, що «підставою для закриття ЗМІ може бути розміщення інформації», яка, приміром, містить «лайливі» слова. Та позаяк закон не подає їх переліку, то за бажання таким можна проголосити будь-яке гостре слівце.

Однак Оксана Іванців і Роман Головенко, експерти Київського інституту масової інформації (КІМІ), справедливо зауважують на сайті «Українська правда»: «Дуже легко уявити ситуацію, коли на веб-ресурсі зареєстрований користувач умисно залишає в коментарях певні нецензурні висловлювання й це вже може стати підставою для рішення Національної комісії заблокувати сайт».

А з приводу статті 23 цього ж законопроекту, яка передбачає «можливість анулювання, у встановленому чинним законодавством порядку, ліцензії теле- чи радіокомпаній, якщо вони розповсюдили телевізійні, радіопрограми, що містять сцени, які викликають страх чи жах, крім каналів з обмеженим доступом і в ефірний час від 23.00 до 6.00», експерти риторично запитують: «Але ж індивідуальний поріг страху в кожного — різний, чим відрізняється страх від жаху й хто оцінюватиме контент за такими абстрактними критеріями? Теоретично в кожного телеканалу можуть виникнути проблеми через показ бойовика не в нічний час».

Відтак пані Іванців і пан Головенко констатують: «Досить типова українська ситуація — прикриваючись інтересами захисту морального здоров’я суспільства, цей законопроект відкриває дорогу численним зловживанням із боку органів державної влади в інформаційній сфері. У країні, де дуже часто використовуються подвійні стандарти, запровадження на законодавчому рівні невиправданого контролю над ЗМІ може призвести до неправового тиску на медіа, а також до суттєвого обмеження доступу до інформації».

Абстрактним — по реальному

Експерти ще й попере­джають: «Документ прописано так, що у будь-який момент він може стати репресивним механізмом обмеження свободи слова. Ми навіть не говоримо про численні недоліки юридичної техніки, які містить законопроект, — у ньому закладено вибухові механізми, які дають державним органам нагоду напряму втручатись у діяльність преси». Фахівці з КІМІ переконані: «Законопроект «Про захист суспільної моралі» накладає відповідальність за поширення інформації, що «завдає шкоди суспільній моралі». Бо, як вони слушно зауважили, «саме поняття «суспільна мораль» є надто абстракт­ним для того, аби бути критерієм для притягнення до відповідальності», а «абстрактність законодавчих формулювань також відкриває можливості для втручання державних органів у здійснення будь-ким із нас своїх прав».

Висновок Оксани Іванців і Романа Головенка: «Одним із найкоротших шляхів до зловживання є неарґументоване розширення повноважень органів державної влади, які вона може застосовувати на власний розсуд — тобто нечітке реґламентування в законі та віднесення питання на розгляд державного органу». А «найбільшу небезпеку», за словами спеціалістів, «становить те, що законопроект дає Національній комісії України з питань захисту суспільної моралі право без рішення суду протягом доби вжити заходів щодо обмеження вільного доступу до електронних інформаційних ресурсів. Тобто, комісія є настільки важливим органом, що може обмежувати конституційне право громадян на свободу слова й інформації».

«І за образу президента»

Київська «Газета по-українськи» теж не залишилася осторонь, заявивши: «Статтю нового закону про демонстрацію в телеефірі тіл померлих чи важкопоранених людей із 6.00 до 23.00 будуть використовувати для тиску на ЗМІ. Що розуміти під раною? Де межа між раною, яку можна показувати, і тією, котрої не можна демонструвати? Це визначатимуть індивідуально експерти, і ця оцінка може бути суб’єктивною».

Протест журналістів і експертів активно підтримали й представники інтелігенції. Так, 24-річний художник Олександр Володарський зауважує: «В ухваленому законі розширили перелік аморальних речей, які повинні бути заборонені. Приміром, забороні підлягає образа національних і релігійних цінностей. Підвести під це визначення можна будь-яке критичне висловлювання на адресу держави або Церкви. Раніше карну відповідальність передбачали лише за порнографію. У новому законопроекті є застереження, що до порнографії прирівнюється й нецензурна лексика, а також «втягнення дітей в образу національних і релігійних цінностей». Тобто батьків, які привели своїх нащадків на мітинґ, де нецензурно лають владу, можна буде притягнути до відповідальності. Як і за образу президента».

Відтак, громадський рух «Стоп цензурі!» стверджує у своїй заяві: «Під приводом захисту суспільної моралі в законопроекті подаються технології, за допомогою яких можна буде закрити фактично будь-який український ЗМІ й он-лайн ресурс, а також обмежити доступ українських користувачів до зарубіжних веб-сайтів. Ми протестуємо проти цього закону, прийняття якого означатиме створення на законодавчому рівні органу контролю над ЗМІ, що зможе використовуватися для тиску, цензури, репресій, а також для обмеження конституційного права громадян на свободу слова й інформацію».

 

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...