Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 19, 2017

У пам’ять про Івана Дем’янюка

Автор:

|

Березень 22, 2012

|

Рубрика:

У пам’ять  про Івана Дем’янюка

Газетний заголовок говорить: «Нацист умер, уникнувши тюремного ув’язнення». Почнімо з того, що Іван Дем’янюк, за будь-якими мірками, не був нацистом. За найтяжчим щодо нього обвинуваченням, він був військовополоненим, змушеним працювати в нацистському концентраційному таборі. Остаточно в тій же газеті робиться висновок: «Дем’янюк був першою людиною в Німеччині, яка була засуджена за службу охоронцем у таборі смерті — але без доказів у причетності до якого-небудь конкретного вбивства». Як послідовно! Ніколи протягом більш ніж 36 років не було жодних доказів.

Після суду та вироку німецький уряд помістив Івана в будинок для престарілих. Суд скасував ордер на арешт, заявивши, що подальше позбавлення свободи було би незаконним у зв’язку з очікуванням апеляції та відсутністю ризику втечі, з огляду на вік Івана, недугу та відсутність паспорта. Німці не мали наміру повторно інтернувати його. Вони просто чекали на його смерть. У будь-якому разі, згідно із законодавством Німеччини, обвинувачений не вважається засудженим, поки не будуть вичерпані всі можливості для подання апеляції. Іван Дем’янюк помер до того, як його апеляцію було розглянуто.

Це — приклади того, що факти не підтверджують заголовку! Але така природа 36-річного випробування Івана Дем’янюка. Факти ніколи не відповідали звинуваченням. Іван Дем’янюк був загадкою для своїх обвинувачів. Звинувачення проти нього просто не трималися купи, незважаючи на шахрайство, лжесвідчення, приховування правди та безперервний тиск сурмачів Голокосту.

Через літо мій син, який ішов у старшу школу, мав прочитати книжку «Ніч» Еліезера Візеля, що переважно складалася з його мемуарів. В’язень єврейського походження, він був кинутий у горезвісний концентраційний табір Освенцім із Румунії. Він описав невимовні, жахливі випадки, у тому числі той, коли його знайомий єврей, який був визнаний придатним для роботи, був змушений працювати в крематорії та штовхнув у пічку свого батька.

Еліезер Візель відстраждав у німецьких концентраційних таборах: від травня 1944-го до січня 1945 року в Освенцімі, а потім — в іншому таборі до початку квітня 1945-го, коли американці звільнили його, — загалом близько 11 місяців. Я знав про горезвісний табір Освенцім від мого батька, який був українським полоненим там від грудня

1941-го до січня 1945 року. Мій батько відстраждав у німецьких концентраційних таборах протягом трьох із половиною років.

Іван Дем’янюк був солдатом Червоної армії, гарматним м’ясом Сталіна, яке, на думку його головнокомандувача, на фронті було менш цінним, ніж

боєприпаси. Він був узятий у німецький військовий полон і пережив його. Закінчення війни принесло трохи перепочинку, позаяк був договір із СРСР, то Іван мусив уникнути репатріації в Радянський Союз, мерзенної схеми Ялтинської конференції, де союзники стали співучасниками злочинів Сталіна. Нарешті, йому вдалося еміґрувати в Америку й жити там, загалом, спокійно, поки цей спокій не був порушений 1976 року. Те, що послідувало за ним, перетворилося на 36 років переслідувань: як новими мучителями, євреями й американцями, так і старими — росіянами та німцями.

Я знав Івана Дем’янюка та його родину. Я зустрічався з ним кілька разів. Він завжди справляв на мене враження теплої, добродушної й сповненої світлої надії людини. Я бачив його востаннє в Мюнхенській в’язниці в листопаді 2009 року, напередодні суду над ним. Чесно кажучи, ні він, ні його син, ні його німецький адвокат, ні я так цілком не зрозуміли висунутих йому звинувачень. Підозрюю, що весь юридичний світ здивувався оголошеному йому вирокові. Аналогічних звинувачень не було висунуто проти жодної людини. Етнічні німці були амністовані від подібних переслідувань урядом Німеччини в 1960-х рр. Справа Дем’янюка перед німецьким судом кидала виклик основним принципам юриспруденції — вибраним переслідуванням, нерівністю перед законом тощо.

Не прирівнюю Івана Дем’янюка до святих, адже він був людиною, і, я впевнений, зробив багато помилок. Уважаю його мучеником. Він став жертвою німецької жорстокості, російського лжесвідчення, американської безвідповідальності, злочинності, можливо, й аморальності єврейської індустрії Голокосту. Звісно, він вирушив у краще місце, де Суддя не зобов’язаний нікому, де правосуддя є неупереджене й де Іван повинен бути винагороджений за свої кричущі страждання. Я пишаюся тим, що знав його.

Аскольд Лозинський

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...