Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, May. 30, 2017

Традиційна яворівська забавка: і користь, і краса

Автор:

|

Лютий 09, 2017

|

Рубрика:

Традиційна яворівська забавка: і користь, і краса

Може, ви ще не знаєте, але українці мають підставу пишатися перед світом ще й своїми неповторними Яворівськими забавками, що їх традиційно виробляли з дерева в околицях містечка Яворова біля Львова. Тепер ці традицію значно оживили і популяризують Оксана Когут і Остап Сойка, двоє мистців із Івано-Франкового (Янова). Своїми іграшками вони вже повністю одягали ялинки у Львові, Римі, а цього року на головній київській ялинці було близько 300 їхніх пташок, метеликів, ангелів, сонечок і звізд.
Це завжди було свято, радісне, весняне, сповнене глибокої синяви неба, у яку погляд летів, як у бездонну прірву, відриваючи тіло від землі, свято сповнене лопотіння крил горлиць і кольорових дерев’яних пташок, торохтіння деркачів і тарадайок, тарахкалець, сміху хихіточок, мигтіння гультяїв, карусель, хороводів, кивання коників, гойдання колисок, рипу тачок, клепання молоточків, щебету свистаків, калатання колотівок — яскравої круговерті розмальованих дерев’яних забавок на Краківському базарі, на барахолці, у Шевченківському Гаю й цілому Львові.
Він приходив до нас малих у червоно-жовто-зелених шатах Яворівської іграшки після тихого зосередження у сяйві свіч у церкві, запаху смирни й ялівцю, після свячення паски, вишиваного обрусу на столі й яєчка з хроном. Відколи себе пам’ятаю, напевно з двох років, ніщо не було яскравішим враженням ніж Великдень та Яворівська забавка.
Мабуть, у Львові не було дитини, якій би хоч раз в житті не купили цього радісного дива. Але, либонь, усе ж так не було бо, якби всі львів’яни в дитинстві бавилися цими витворами краси, то не допускали б сміття, незугарної реклами, негармонійних споруд у своєму місті.
Мій вуйко Роман оповідав, як відразу після війни у Самборі відновилися великодні ярмарки. Він мав тоді 9-10 років. Виходив собі до станції, відтак до роздоріжжя за Старим Самбором і просився біля гори Бачини на вози, котрі їхали у Самбір. Мав якусь копійку, що дали мама і завжди купував собі раклю з Яворова. Так на Самбірщині називали деркачі, а ще — рахкавками. Назад уже на воза не хотіли брати, бо мали щось навантажене. То він непомітно сідав собі на сьвірку за возом (така паля, чи дошка, що стирчала ззаду) й їхав, поки не зауважував візник. Тоді довгим батогом зганяв пасажира.
Яке дитинство було бідне, аж синє, яке голодне, але які спогади неймовірні. Молодші хлопці на Великдень ходили по місті і тими рахкавками траскали — скликали людей, ходили під гору Шушлінку перед Тершовом, де продавали писанки, рушники, забавки, а потім збиралися біля церкви і робили калямур. Калямур, то було таке бігання по крутому схилу на луці коло церкви, друляння, падання і кочення схилом уділ під вистріли пушок, під торохтіння раклів.
У час дитинства мого вуйка, для дітей працювало багато народних майстрів зі столітніми народними традиціями на Яворівщині. Останні з таких сімей Логіни розповідали, що яворівську іграшку у їхній родині роблять понад 400 років. На жаль, залишилося тих майстрів одиниці.
Зараз відомо, що завдяки клопотанням Івана Шептицького 1898 року в Яворові була відкрита забавкарська школа, що звалася Школою художніх ремесел. У Львові забавкарська школа проіснувала близько року у 1943-1944 рр.
У 1946-1954 рр. була створена Яворівська професійно-технічна школа майстрів художньої різьби по дереву. Завідувачем був Федір Роговець. 1954-го в програму ввели яворівську різьбу, завдяки старанням майстра Йосипа Станька, котрий започаткував цей тип різьби ще 1932 року. Станько робив тарелі, іграшки, скрині дуже майстерно. Паралельно 1950-го була заснована фабрика іграшки — артіль ім. Шевченка в Яворові. Автором відомої пташки вважається майстер Семен Тиндик.
До Янова (тепер — Івано-Франкове) з Яворова училище перенесли 1968 року. Внаслідок привезеного радянськими «визволителями» зверхнього ставлення до української народної творчості, яворівських забавкарів почали зневажливо називати «колотушниками». Під цим впливом мальовничу забавку витіснила різьба, що запровадив Станько. Орнаментальна різьба на покритих вишневим або чорним лаком тарелях, які заполонили всі сувенірні крамниці та витіснили живі народні вироби, зайняла місце «вищого рангу» мистецтва для подарунків на ювілеї партійним босам і передовикам соціалістичної праці. Яворівська забавка відійшла у тінь Краківського базару.
Тепер цієї дивовижі не робить уже ніхто, крім кількох самоуків. Виробництво радості для дітвори було б цілком занепало, якби не прийшли на добрий помисел його відродити Оксана Когут і Остап Сойка з Янова, котрі мають вроджене відчуття народної традиції Яворівщини, яку не сплутаєш ні з чим іншим.
Саме завдяки їхній праці, ялинка, що прикрашала площу святого Петра у Ватикані 2012 року, яку подарувала Риму Львівщина, була прикрашена 250 янголами, кониками, пташками їхньої роботи. На цю справу пішов цілий віз липових дощок.
Дехто з майстрів Янівського училища також створюють авторські моделі та зразки забавок, переважно на виставки. Це Василь Яремин, брати Білики, Семен і Тарас Тлусті, Андрій Приставський.
Не всі забавкарі дотримуються відстояної віками традиції народної різьби та розпису, а пробують модернізувати забавки на свій лад, додаючи синій і фіолетовий кольори, пучки кольорових ниток, що не завжди йде на користь. Та все ж усі наші забавкарі роблять гарну та святу справу — дивовижне свято для дітей. До того ж, з таких матеріалів, які ніколи не можуть завдати шкоди дитині, бо вони природні — це липа, осика, явір і природні барвники, а ще багато сердечної любові.
Художники Остап Сойка і Оксана Когут проводять також навчання мистецтва забавкарства з дітьми та дорослими. Вони розповідають, що розмаїття форм, розмірів і кольорова гама забавок мають дивовижну здатність створювати казковий дивосвіт дитини.
Завдяки привабливому вигляду, Яворівська забавка швидко почала поширюватися й на сусідні реґіони, навіть у Польщу, де зазвичай продавалася на церковні празники на ярмарках і ринках. З плином часу та з виникненням фабричних іграшок народна Яворівська забавка зникла з таких традиційних ярмарків і зазнала певного забуття. Фактично єдиним місцем її побутування стали музейні та приватні колекції.
Яворівська народна іграшка повинна знову зайняти помітне місце у вихованні сучасної дитини, продовжити життя, виконуючи свою безпосередню функцію — бути іграшкою.
З метою популяризації забавкарського мистецтва, Оксана й Остап проводять майстер-класи для охочих дітей і дорослих. На заняттях, що відбуваються у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького, в Шевенківському гаю, а також, за потребою, на виїзді діляться своїм досвідом виготовлення та розписування іграшок».
Кілька років тому я побачив біля податкової адміністрації на Стрийській новий кіоск, розмальований, ніби яворівська забавка, весела, яскрава. Зумисне зійшов із автобуса. Підійшов — «Смачний возик» — і назва гарна. Купив перепічку. Щоразу сходив на зупинку раніше, аби купити щось. Аж раптом зникла зі Стрийської та краса — перефарбували возик на зелено, як фарбують паркани, і назвали його «Турецький донер». Хто його зна, що воно таке. Подивився в Інтернеті — виявляється донер-кебаб, така печеня, яку у нас роблять із підпсованого м’яса, зрізають, і напихають у булки. Щось, як турецький «Мак-Доналдс». Замість святкового яворівського возика-кіоску зі корисною львівською випічкою з’явилося «це», яким Львів збирається дивувати гостей.
Чи не краще акцентувати перед світом і для виховання власних дітей на тому рідному, найкращому, що має Львівщина — історичній архітектурі, доглянутих парках і вулицях, місцевих стравах і напоях, вишиванці, писанці, гончарстві та дивовижній яворівській забавці. При належному внеску у цю справу наша яворівська забавка має великі шанси стати у світі такою ж популярною, як і наш «Щедрик», як дерев’яні іграшки Ukrainian gears винахідника Дениса Охріменка. Нехай наші діти бавляться і засинають не з пластиковими, а з рідними дерев’яними забавками.

Юрій Волощак

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...