Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Спогад із дитинства, навіяний виставкою іграшок

Автор:

|

Червень 19, 2014

|

Рубрика:

Спогад із дитинства, навіяний виставкою іграшок

Дерев'яні іграшки

Із усіх моїх дитячих іграшок я в «спадок» своїй доньці передала лише три улюблені: дві скляні ялинкові прикраси, які досі займають почесні місця на різдвяній ялинці, і дерев’яну колиску для ляльки — подарунок мого діда. Він привіз мені цю колиску з Яворівщини, де лікувався в санаторії.

Колиска пахла лісом і дідовими руками, а її бильця прикрашали зелені, жовті та червоні «завитки». Пам’ятаю, як випросила, щоби спеціально до колиски мені купили невеличку ляльку, бо всі ті «ходячі» дорогі красуні хоч і «говорили» «мама», але в колисочку не вміщалися. Тоді ж, мабуть, уперше мені дозволили взяти до рук голку з ниткою, і разом із бабцею ми пошили маленьку подушку та ковдру. Цілком можливо, що відтоді в мене, тоді ще чотирирічної дівчинки, почав розвиватися материнський інстинкт: я могла довго заколисувати свою ляльку, наспівуючи їй бабусину колискову:
Котику сіренький, котику біленький,
Котку волохатий, не ходи до хати…
Глибину мудрості дерев’яної народної іграшки я збагнула, лише коли сама стала мамою та намагалася знайти безпечні й надійні іграшки для своєї дитини. У 1990-х такі забавки можна було придбати лише на етнографічних ярмарках, бо полиці крамниць тоді заповнювалися недопроданими радянськими пластмасовими чи гумовими «покемонами», а численні базарні ятки вже пропонували неприродно яскравий китайський пластик. Яка там безпека для малюка?
І тут знову виручила яворівська іграшка: дерев’яний метелик на коліщатках, який на радість малечі ще й махав крильцями, розмальовані скриньки, де мала ховала свої «скарби», коник-гойдалка, кольорова пірамідка… Не лаковані, а отже, якщо дитина потягне до рота — не страшно. Жодних дрібних деталей, знову ж таки – безпечно. Виконана з дерева будь-яка форма втрачає надто різкі, ріжучі кути, тож іграшки не зможуть поранити. Фарби — лише природні, барви — кольору сонця, неба, зелені та ягід.
Іноді я витягаю з бабусиної скрині ці народні скарби: доньчиних метелика, пірамідку й, звісно, свою колиску.
Котику сіренький, котику біленький,
Котку волохатий, не ходи до хати…
Може, згодом так співатиме моя майбутня внучка своїй лялі. І захитається стара колиска. І стріпне крильцями дерев’яний метелик. І знову народна іграшка навчатиме дитя розуму. Вічна, як саме життя.

Оксана Нагірна

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...