Новини для українців всього свту

Wednesday, Jan. 22, 2020

Начаклуєм на весь рік, щоби нас ніхто не врік

Автор:

|

Грудень 31, 2019

|

Рубрика:

Начаклуєм на весь рік, щоби нас ніхто не врік

У ніч із 31 грудня на 1 січня навіть ревні християни, не усвідомлюючи цього, тимчасово перетворюються на язичників. Бо, як і ті, вірять, що рік мине без турбот, якщо його зустріти весело.

Найстаріша традиція
Утомившись за рік від цивілізації, уподібнюємося наприкінці нього своїм предкам-дикунам не лише тому, що залякуємо немовлят канонадою ракет і петард та вживаємо за ніч таку дозу алкоголю, яку не витримає жодна печінка. Як встановили дослідники давніх міфів, зустріч Нового року взагалі й загадування під бій курантів усіх благ зокрема є відголосками одних із найдавніших ритуалів, успадкованих від пращурів.
Адже й українські слова «рік» і «наврочити» та церковнослов’янське «год» походять від давньослов’янських «рокувати» (наворожити рок, тобто долю) та «гадати». Отже, давні слов’яни також виголошували новорічні тости-побажання, схожі на ті, які зафіксовані ще в найдавніших писемних пам’ятках на планеті, створених шумерами та вавилонянами.
Щоправда, вони вели відлік року не з 1 січня, а від початку чергового циклу сільськогосподарських робіт. До слова, у тих країнах, які сучасна цивілізація змінила найменше — приміром, в Афганістані — Новий рік і досі приурочують до першої борозни, яку прокладають 1 березня.
Приблизно тоді ж перемогу свого «світлого» ідола Мардука над «темними» силами зими святкували й шумери та вавилоняни. А приурочували Новий рік до підйому рівня води в ріках Тигр та Євфрат після того, як починали танути сніги в горах.

Карнавал — ритуал
І тішилися з цього приводу 12 діб — стільки ж, скільки й зараз входить до циклу зимових свят, який починається Різдвом і завершується Водохрещами. А одними зі символів цих світлих дат досі слугують, як і шумерам та вавилонянам, сяйво та вічнозелені дерева.
Та позаяк каміни може собі дозволити не кожен, більшість із нас обходиться гірляндами з електролампочок. А замість вічнозелених кипарисів, які здогадалися рости далеко не скрізь, ми нещадно вирубуємо багатостраждальні ялинки.
Успадкували від шумерів і новорічні маскаради та карнавали. Адже останнє з цих слів у перекладі з мови вавилонян означає «корабель», на якому плив Мардук. Саме для того, аби інсценізувати ту подію, вавилоняни й переодягалися в його свиту.
Позаяк слово «карнавал» походить із Вавилону, то, мабуть, і звичай переодягатися на свята також запозичили звідти. Зокрема, в Стародавньому Римі рабовласники не лише обмінювалися зі своїми рабами одягом, а й… прислуговували їм.
Але спершу робили це не 1 березня, з якого починали рік, а під час сатурналій — свята перемоги їхнього ідола Сатурна над зимою. Та й народи інших порівняно холодніших країн приурочили звитягу своїх «світлих» божків над «темними» до «народження нового Сонця» — зимового сонцестояння, яке відбувається 22 грудня й після якого дні знову стають довшими.

«Запатентовано» Цезарем
Новорічним святом сатурналії, «зсунувшись» із 22 грудня на 1 січня, стали 45 року до Різдва Христового. Саме на цей день як вони, так і Новий рік, який давні римляни до цього зустрічали 1 березня, переніс один із їхніх тодішніх консулів Ґай Юлій Цезар, запроваджуючи юліанський календар.
А керувався при цьому тією обставиною, що 153-го до Різдва Христового в Стародавньому Римі на 1 січня з 1 березня перенесли вибори консулів, аби наприкінці зими не мусів повертатися додому той із них, кого послали на чолі війська у тривалий похід в Іспанію.
«Ноу-гау» Цезаря хоч і з перервами, а все ж прижилося навіть попри те, що 312 року римський імператор Костянтин знову переніс початок року з 1 січня на 1 вересня. бо дарував цього дня християнам свободу віросповідання. А 325-го ту зміну «ратифікував» Нікейський церковний собор.
Однак варвари, розшматувавши Римську імперію, повернули на її терени звичай починати рік на старті чергового циклу сільськогосподарських робіт. Приміром, в Англії відлік року вели з 1 березня аж до 1752-го. А у Франції його перенесли 755-го на Різдво, у ХІІ ст. повернули на 1 березня, а ХІІІ-го — на Великдень. І щойно 1564 року — на 1 січня.
Зупинилися на тій даті тому, що дійшли нарешті до спільного висновку-знаменника — позаяк літочислення ведеться від Різдва Христового, а святкують його у грудні та січні, то й рік варто починати з першого числа найближчого місяця. Канцелярія глави Римо-католицької церкви щойно 1 січня 1622-го вирішила вважати початком року не 25 березня, а перший день другого зимового місяця.
А порівняно скромніше, ніж Різдво, Новий рік святкують за межами колишнього СРСР тому, що коли в Радянському Союзі переслідували за святкування релігійних дат, то єдиною «світлою» плямою на тлі офіціозних «червоних» залишилося хіба що 1 січня. Тим паче, що напередодні нього фінішували одразу три виснажливі авральні «штурмівщини» — виконання, водночас, місячного, квартального та річного виробничих планів. Та й коли ще міг рознести подарунки дітям радянський «двійник» святого Миколая — Дід Мороз?

Не той, кого чекаємо
Для тих, хто вбачає в цифрах містику, варто знати, що 1 січня розпочнеться зовсім не 2020 рік. Бо літочислення від Різдва Христового ведуть щойно з 534 року за ініціативи нашого земляка — римського ченця Діонісуса Ексігурса, котрий походив зі Скіфії, але пізніше з’ясувалося, що він помилився в датуванні спалаху Вифлиємської зірки, яка возвістила про Ісуса Христа.
Спершу німецький астроном і математик Йоганн Кеплер вирахував на початку ХVII ст., що в той рік, із якого Діонісус запропонував вести нове літочислення, у небі нічого не спалахувало. А єдиним сяйвом, котре могли розцінити як зоряне, була, радше, «зустріч» Сатурна й Юпітера. Бо ті через різницю швидкостей їхнього руху та Землі злилися в одне яскраве світило.
За розрахунками Кеплера, ця подія відбулася приблизно за сім років до тієї дати Різдва Христового, на якій наполягав Діонісус. А в ХХ ст. астроном Девід Гаґс, дослідивши записи своїх давніх китайських і вавилонських колег, конкретизував припущення Кеплера з точністю до дня — 15 вересня 7 року до Різдва Христового. 1993-го його розрахунки підтвердив, провівши незалежно від нього свої, астроном Персі Сеймур.

«Всесвітній день»
Але 1 січня християни не лише уподібнюються язичникам, а й відзначають «Всесвітній день миру» або «День всесвітніх молитов про мир» — міжнародне свято, під час якого віруючі закликають своїми молитвами Бога послати мир на Землю та припинити всі кровопролитні війни. Тож загальне гасло цього свята — «Пробач, і ти отримаєш мир».
Започаткував Всесвітній день миру 8 грудня 1967 року Папа Павло VI. А вперше це свято відзначали 1 січня 1968-го.
17 грудня 1969 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй проголосила його офіційним. Відтак надала нову назву — World Day of Peace.
Цього дня католицькі понтифіки та священники звертаються до віруючих із посланнями миру та закликають пробачити своїх ворогів і припинити всіляку ворожнечу в усьому світі. Вони наголошують, що кожен має взяти відповідальність за внесок у справу миру. У Бразилії ж це свято відзначають як «Всесвітній день братерства». 1 січня католики відзначають також День торжества Пресвятої Богородиці Діви Марії. Це свято має найвищий статус в градації свят — торжество. Входить до числа «обов’язкових» свят — коли відвідини меси вважаються неухильними.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online