Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 27, 2020

Львів’янка зібрала «смачні історії» діаспори

Автор:

|

Вересень 23, 2020

|

Рубрика:

Львів’янка зібрала «смачні історії» діаспори
Маріанна Душар

Маріанна Душар, дослідниця гастрономічної спадщини та блогерка зі Львова, в рамках стипендії програми ім. Фулбрайта досліджувала кухню української діаспори. Її проєкт «Українська кухня — це більше, ніж борщ і вареники» невдовзі переросте в бібліотеку видань кулінарних книг, сайт із цікавими кулінарними історіями українців, архів для дослідників.
Розповідається, що Душар побувала у понад 20 українських родинах у Нью-Йорку, Детройті, Філадельфії, Чикаґо. Переважно, це друге і третє покоління українців, народжених уже в США, але тих, хто зберегли українську мову та традиції. Їхні рідні виїхали з України, втікаючи від другого пришестя радянських «визволителів» у липні 1944-го.
Однак перш ніж потрапити за океан, певний час вони жили, працювали, вчились у спеціальних таборах на території Німеччини й Австрії — Displaced persons (DP). Люди, попри важкі життєві випробування, змогли забрати з Батьківщини домашній архів, книжки, те, що дозволило їм зберегти українську ідентичність, культуру, мову, традицію й історію.
Як зазначає п. Душар, кухня переплетена з традиціями. «Для прикладу, святкування правильного Різдва. Я про таке лише читала і побачила у Нью-Йорку. Приміром, моя бабуся не пекла трьох калачів, а готувала круглий. А там досі печуть круглі, один на одному, три калачі і плетенку, немов замотане немовля. У це вкладена свята символіка. У нас діляться кутею, а в родинах української діаспори — проскуркою з медом, — пояснює дослідниця. — Я порівнюю ці традиції з власним досвідом, моє сім’ї. У них досі господині печуть книші з цибулею, а посередині — кулька-книшатко. В українській діаспорі гастрономічна культура збережена і настільки все хрестоматійне та непорушне, що я просто була вражена. У них була свідома місія зберегти традицію і вони нею переймалися, зберігали у побуті, передавали дітям і внукам. Це жива традиція».
Зауважується, що Україна та українці відомі у світі своїми варениками і борщем, це стало неодмінним символом українськості. Часто можна почути, що на цих українських стравах постала не одна церква в діаспорі, бо так люди збирали гроші. При українських церквах діяли і досі працюють численні кухні та кав’ярні, де збираються українці, ліплять вареники і варять борщ.
Водночас у назві проєкту п. Душар навмисно вказала, що українська кухня — це цікавіше, ніж борщ і вареники. А в Детройті та Нью-Йорку побачила майстер-класи з приготування пирогів. «Це виглядало по-різному. У Детройті процесом керують отці, котрі приїхали з Бразилії. Там на плиті стоїть широкий баняк і в ньому постійно кипить вода, варяться вареники, потім їх промивають у холодній воді, сушать і морозять. Це треба бачити! Або качалка, що проходить по тісту й одразу вирізають кружальця. Є інші пристосування, склянками. У Детройті тісто розкачують чоловіки, а качалка загорнута у шматину, щоб тісто не липло, або, щоб краще тримала мука. Я ще цей спосіб не пробувала», — зізнається дослідниця.
У відомому українському ресторані «Веселка» в Нью-Йорку можна навіть пройти майстер-клас із ліплення пирогів, який проводить американка українського походження раз на два тижні. Його відвідують не лише українці, а й люди іншого національного походження. Хтось шукає своє коріння, призабутий смак свого дитинства, а комусь просто цікаво ознайомитися з культурою української кухні.
«Я зі захопленням спостерігала, як люди бережуть те, що для них важливо, це не імітація, це сенс життя і це дуже «якісні» українці і ними себе відчувають. А проблема самоідентифікації є в Україні. Бо ми не відчуваємо, де наше коріння, не сягаємо глибше. Побутова самоідентифікація не означає для українців у США, що вони закрили для себе світ», — зауважує експертка.
Українки ділились із львів’янкою рецептами своїх бабусь і показали старі кулінарні зошити. У Чикаґо Ореста Фединяк зберігає зошит із переписами своєї бабусі, де навіть описана традиція приготування хліба в Україні. Він дуже ретельно написаний. На одній сторінці — рецепт, вказано, в кого взятий і звідки. Можна простежити окрему історію родини, показати, як міґрували рецепти від хати до хати, як господині їх вдосконалювали. Ці зошити передають із покоління в покоління. Це не просто їжа, а традиція смаку.
У нью-йоркській родині Ляриси Зєлик дослідниця смакувала чотири «медівники»: з горіхами і без, липкіший і сухіший. А ще п. Душар принесла свій. Пані Зєлик у Нью-Йорку найбільш знана майстриня короваїв і проводить курси ритуального печива в Українському музеї.
«Я спекла «медівник» із американських продуктів, з ірландським маслом і каліфорнійською грушкою. Це й є пересаджування традиції, бо немає нічого ідентичного. Борошно у США інше, ніж в Україні, вологіше. Даєш ту ж саму кількість, а тісто виходить гливке», — розповіла п. Душар. Вона каже, що американські солодощі солодші, бо й цукор солодший. Мед вона купувала український в американському супермаркеті.
Українки, які після таборів DP потрапляли до США, під час приготуванні їжі вчилися враховувати ці нюанси і пристосували свої рецепти до американських мірок. Зокрема, зі склянок перейти на горнятка, дізналися, скільки вміщує продукту столова ложка. Бо, якщо у переписі зазначено one tablespoon, то ця столова ложка цукру чи борошна має вирівнятися ножем, це й буде дотримання рецепту.
Довго українки не могли звикнути до хліба у США і американського борошна, або звикали до одного сорту борошна і ним користувалися протягом життя. Таких цікавих історій Маріанна Душар записала десятки.
Ще одна історія — про те, як у 1970-х в українській діаспорі відроджували моду на вишивані сукні для нареченої та дружок. Це вплинуло на декорування весільних тортів і солодощів загалом. Відтак кравчині почали освоювати і вдосконалювати кулінарський фах, а елементи українського народного строю з’явилися на тортах, короваях і печиві.
Досі в українській діаспорі пам’ятають «вишивані торти» і короваї Марії Хотинецької-Малецької з передмістя Чикаґо. Господиня пекла на весілля та декорувала торти навіть гуцульським візерунком. Дехто з українок перейняв її справу.
Є й окрема історія невеликої, але цінної книжки «Молода господиня», що вийшла 1971-го у Чикаґо, в Українському національному музеї зберігається один примірник. Ініціаторами книжечки стали пластунки з куреню «Спартанки». Дівчатам був потрібен великий курінний прапор, щоб утвердити свою ідентичність. А грошей на його пошиття не мали. Тому й вигадали кухарську книгу, знайшли для неї спонсорів і зуміли на прапор заробити, до того ж популяризуючи українську кухню.
«Мене просто засипало матеріалом, спершу були одні наміри щодо реалізації проєкту, а тепер хочу створити віртуальну бібліотеку кулінарних видань певних громад при церквах і танцювальних клубах. Це суто американський феномен, який перейшов у діаспорні кола. Хочу охопити діаспору зі США, Бразилії, Канади, Австралії. Друге — це історії родин через їжу, що готували й як пекли», — зазначає п. Душар.
Вона хоче залучити багатьох людей до українського гастрономічного проєкту, щоб вони поділилися своїми родинними смачними історіями. Показати людей через призму їжі є ще й віддзеркалення традицій кожної української родини.
Раніше «Міст» описував про п’ять ресторанів, які популяризують українську кухню в Америці.

About Author

Meest-Online