Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 16, 2018

Заробітчанки повертаються з Апенінського півострова з тамтешніми чоловіками

Автор:

|

Жовтень 20, 2016

|

Рубрика:

Заробітчанки повертаються з Апенінського півострова з тамтешніми чоловіками
Рокко Пінденелло

Рокко Пінденелло

Оскільки економіка Європейського Союзу (ЄС) переживають не найкращі часи, багато трудових міґрантів втрачають там роботу, відтак змушені повертатися на Батьківщину. І навіть із колишніми роботодавцями.

У Луцьку — дешевше
На Заході Україні повсякчас зростає італійська діаспора — заробітчанки повертаються додому не самі, а з чоловіками, за котрих вийшли заміж на Апенінському півострові. Слідом за своїми співвітчизниками змінюють Апенніни на Карпати й інші італійці, котрі шукають нові ніші для бізнесу, а заразом — українських дружин.
Приміром, Анастасія Стеценко, 45-річна мешканка Луцька, їдучи на заробітки до Італії, не підозрювала, що повернеться звідти не сама, а з чоловіком-іноземцем. Тим паче, що ним став 60-річний Луїджі Ферроні з містечка Местре неподалік Венеції, у котрого Настя працювала покоївкою.
Дружина п. Ферроні п’ять років тому померла, а привітна хатня робітниця врятувала його від важкої самотності. «Спочатку ми просто спілкувалися. Потім у нього до мене виникли почуття, зав’язалися стосунки», — розповіла українка. Ця пара жила б довго і щасливо в теплій і благополучній Італії, якби у п. Стеценко в Луцьку не залишилася хвора мати, котра потребує догляду. І п. Ферроні, поміркувавши, погодився переїхати на батьківщину дружини.
Спочатку італійцеві було незатишно в чужій і не надто комфортній країні — його бентежили, наприклад, розбиті дороги, а також старий і незручний громадський транспорт. Однак італієць зізнався: «Але через півтора року я звик. До того ж, зрозумів, що жити в Луцьку дешевше, ніж у Местре».
Він отримує пенсію у себе на батьківщині, й її вистачає, щоб цілком респектабельно жити удвох в Україні: розмір італійського забезпечення стартує від 1,5 тис. EUR. Цей аргумент став вирішальним для переїзду у східноєвропейську країну для багатьох співвітчизників Луїджі Ферроні, котрі, так само, як і він, одружилися на українських трудівницях.

Насолоджуються життям
Надія Пінденелло, 37-річна мешканка Чернівців, також вийшла заміж за італійця, розповіла, що в її місті українсько-італійських пар стає щораз більше. І найчастіше вони нічим не займаються — просто насолоджуються життям.
Утім, Надія зі своїм чоловіком Рокко Пінденелло випадає з цього тренду. Адже з десяток років тому її чоловік-підприємець спершу приїхав підкорювати Україну — розпочав тут свій бізнес, а вже потім підкорив серце місцевої красуні.
Натомість мешканка селища Берегомет у Чернівецькій області Анастасія, котра попросила не називати її прізвище, познайомилася зі своїм чоловіком Джузеппе в римському ресторані, де вона працювала прибиральницею, а він — шеф-кухарем. Коли чоловік пішов на пенсію, а Настя втратила там роботу, вирішено було виїхати в Україну. Анастасія, яка працює сьогодні в рідному селищі бухгалтером, пояснила: «Я не могла знайти нове місце в Італії, а жити за чийсь рахунок не можу — не так вихована».
Утім, Джузеппе внаслідок від’їзду не надто відірвався від коренів — в Італії у нього великий будинок і дорослі діти від першого шлюбу, тож він раз на три місяці їздить на батьківщину — саме такий термін постійного перебування в Україні дозволений іноземцям. І хоча італієць живе тут наїздами вже восьмий рік, він не поспішає оформляти ні громадянство, ні посвідку на проживання.

Спочатку було важко
Так само роблять в Україні більшість італійців. Загалом, за даними посольства Італії, станом на 2012 рік українське громадянство або посвідку на проживання мали більше 300 колишніх жителів Апеннін. Серед них і п. Пінденелло, котрий без оформлення цього документа не зміг би почати в Україні свій бізнес — спочатку будівельний, а потім і ресторанний. «Звісно, спочатку йому було важко, але він активна людина і впорався з усім цим», — розповіла Надія Пінденелло.
Рокко Пінденелло спочатку мав будівельний бізнес, а тепер є власником кафе в центрі Чернівців. Біля входу в їхнє кафе «Джем», що розташоване на головній вулиці Чернівців, висять український та італійський прапори, а всередині під спів Ероса Рамазотті та Тіциано Ферро подають піцу та пасту.
Що стосується їжі, імміґранти з Апеннінського півострова намагаються всіма силами організувати собі тут «маленьку Італію». Ось і в сім’ї п. Стеценко їдять і п’ють винятково привезене звідти. «Чоловік любить багато зелені, овочів. Вони не їдять стільки жирного, як ми. У них багато салатів, руколи у стравах», — «здає таємниці» українка.
Для п. Ферроні незвичні й багато інших місцевих традицій, наприклад, розмах українських весіль, які навіть у темпераментній Італії святкуються скромніше. Зате його менш консервативний співвітчизник п. Пінденелло відразу знайшов в Україні приємні речі. Він розповів про свої враження від першого приїзду сюди 2001-го: «Мені сподобалися люди, дівчата. І тут було багато можливостей для бізнесу».
За словами п. Пінденелло, 12 років тому Чернівці значно відрізнялися від теперішнього міста — вулиці добре не освітлювалися, а тепер це — типове європейське місто, «де є все для життя». Найближчим часом подружжя Пінденелло планує відкрити в місті ще одну точку громадського харчування.
А їхній римський приятель, 46-річний Марко Пуско, у котрого, крім ділових взаємин, в Україні зав’язалися й особисті — з однією з місцевих мешканок відкрив в обласному центрі нічний клуб «Дольче». «Я вирішив приїхати сюди і випробувати свої сили в бізнесі», — проте запевняє він.

«Ніколи не підвищує голос»
«В останнє десятиліття італійці відкривають для себе Україну й охоче приїжджають сюди з різних приводів. Однак для того, щоб залишитися тут на постійне місце проживання, у них мають бути вагомі аргументи, — констатує Олена Малиновська, радник Національного інституту стратегічних досліджень. — Це можуть бути якісь матеріальні або бізнес-переваги, сімейні обставини, наприклад, діти або батьки української дружини, котрі потребують підтримки.
«Італійські чоловіки показують себе вірними і турботливими чоловіками», — зазначає Анастасія, порівнюючи свого теперішнього чоловіка з колишнім чоловіком-українцем, причому не на користь останнього. Вона з гордістю стверджує: «Мій чоловік-італієць на мене ніколи не підвищує голос».
Їй особливо подобається те, що, поки Настя на роботі, Джузеппе хазяйнує біля плити або на городі. Майже те саме каже про чоловіка Надія Пінденелло. До того ж, українка зізнається, що її Рокко буквально зробив її життя яскравішим. Під його впливом вона повністю змінила свій гардероб — із нього зникли улюблені нею раніше сірі та темні тони. Жінка почала стежити за модою та перестала економити на якісних речах.
Італійці зі свого боку вчаться іншому мистецтву — жити в Україні. Найбільше проблем у них виникає з вивченням мови. Пінденелло досі може лише розмовляти російською, але ні читати, ні писати ні російською, ні українською не вміє.

До деяких реалій — не звикнути
І все ж Рокко та його співвітчизники почуваються в Україні комфортно — у Чернівцях чимало українців, котрі працювали в Італії і володіють мовою. Наприклад, в «Джемі» є офіціант, котрий кілька років прожив на Сицилії. Не тужать за рідним домом імміґранти і в маленькому Берегометі, де склалася ціла міні-діаспора з шістьох італійців, котрі переїхали сюди слідом за дружинами.
Хоча до деяких українських реалій уродженцям Апеннін не звикнути. Пінденелло лає корупцію та бюрократію, втім, відразу ж визнає, що навіть вони неспроможні перекреслити головну перевагу ведення тутешнього бізнесу — дуже низьку порівняно з Італією конкуренцію.
Італійця, котрий облаштувався в Україні, можуть виштовхнути звідси хіба що драматичні повороти долі. Домініко Піколлі прожив у селі Копачівка на Волині зі своєю дружиною-українкою п’ять років, побудував тут будинок і навіть почав виховувати сина. Але два роки тому пара раптово розпалася — причиною стала зрада дружини — й іноземець повернувся на батьківщину.
А поки що додому потроху повертаються українки, котрі відпрацювали з десяток років в Італії, а іноді і вийшли там заміж. «Країни ЄС переживають не найкращі з економічної точки зору часи, і багато трудових міґрантів втрачають роботу і змушені повертатися на батьківщину», — констатує п. Малиновська.
«А ті жінки, котрі змогли влаштувати своє особисте життя на чужині, але не реалізували себе в професійному плані, намагатимуться привезти своїх чоловіків в Україну», — вважає Надія Пінденелло.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...