Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 30, 2020

Як українська пасивність робить Крим російським

Автор:

|

Серпень 13, 2015

|

Рубрика:

Як українська пасивність робить Крим російським

Російські «пряники»

Відтепер випускники кримських шкіл не можуть вступати до українських вищих навчальних закладів (ВНЗ). Таке рішення прийняли в Міністерстві освіти та науки України (МОН), посилаючись на закон про статус тимчасово окупованих територій. За законом, будь-які документи, видані окупаційною владою, — недійсні, в т. ч. й шкільні атестати. Єдиний вихід — пройти екстернат у будь-якій українській школі, отримавши там свідоцтво про середню освіту. «Жодні документи, на яких написано «Республика Крим РФ» не можуть визнаватися, бо їхнє визнання означає визнання окупації Автономної Республіки Крим (АРК)», — пояснює Інна Совсун, заступник міністра освіти.
З формальної точки зору, нема до чого прискіпатися. Позиція України в кримському питанні має бути послідовною не лише на словах, але і на практиці. Зокрема у сфері освіти. Проте є у цієї принциповості і зворотний бік.
Головними жертвами такого рішення стали кримські школярі. Причому саме ті, котрі планували зробити вибір на користь України. Формально українська сторона надала їм можливість отримати атестат державного взірця — на сайті МОН навіть висить «Дорожня карта для випускників». Але з поправкою на кримські реалії скористатися нею дуже непросто.
Почнемо з того, що для навчання екстерном потрібно виїжджати з Криму на українську територію. За відсутності нормального транспортного сполучення це — неабияка пригода навіть для дорослих, не кажучи про неповнолітніх. Школярам доведеться або тимчасово проживати на українській території, або мандрувати туди-сюди, паралельно закінчуючи дві школи — кримську й українську. Не кажучи про інші перешкоди, яких є чимало.
Випускникам із окупованих районів Донбасу — ще скрутніше. Через особливості пропускного режиму виїхати з «республік» набагато складніше, ніж із Криму. В принципі, цих проблем можна уникнути, просто переїхавши жити на українську територію. Але життя переселенців просте лише у звітах Міністерства соціальної політики. Дозволити собі почати нове життя можуть далеко не всі, причому з суто матеріальних причин.
Таким чином, кримські школярі, котрі планували вступати до українських ВНЗ, стали жертвами двічі. Вперше — після російської окупації, в умовах якої зберегти зв’язок із Україною стало щоденним подвигом. Як стверджують речники МОН, іншого виходу у них не було — визнати кримські атестати означає визнати легітимність кримської влади та погодитися з анексією. Але подібні твердження — маніпулятивні.
Як справедливо зазначають критики рішення міністерства, визнавати кримські атестати і не треба. Достатньо дозволити абітурієнтам із окупованих територій вступати до ВНЗ просто за результатами зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Поступка не така вже й велика: при калькуляції конкурсного балу вступника бал за атестат становить не більше 10 % основного балу, а визначальну роль відіграють результати ЗНО. Але схоже, що окупація — не привід перераховувати формули та вносити поправки до законів.
Ініціаторами змін могли б стати депутати, але у Верховній Раді України більше переймаються долею валютних позичальників, аніж української молоді в АРК. Тому білборди «Крим — це Україна» від Міністерства інформаційної політики важко сприймати всерйоз. Так само, як любов «патріотичного» політикуму до кримських татар, яка розквітла лише після анексії. Навіть статус корінного народу кримські татари отримали заднім числом, коли Крим уже вийшов з-під контролю Києва.
Прибічники жорсткої блокади окупованих територій мають слушність лише частково. Ізоляція справді ускладнює роботу окупаційної адміністрації: зростають видатки, накопичується суспільна напруга. Але водночас ізоляція відштовхує тимчасово окуповані території від України. Це — не вигадки маніпуляторів із «Опозиційного блоку» — послухайте хоча б кримських татар.
«Ізолюючи Крим від материка, Україна ризикує залишитися незрозумілою своїми ж громадянами. Якщо метою є якнайшвидша інтеграція Криму до Російської Федерації (РФ), тоді методи обрані правильно», — критикує блокування транспортного сполучення з АРК Аслан Киримли, заступник голови Меджлісу. Суголосно з ним висловлювався і Рефат Чубаров, голова Меджлісу.
Система освіти — не менш важливий інтеграційний чинник, ніж залізниця. Кому, як не українцям, це знати. Століттями метрополії висмоктували з України талановиту молодь. Москва, Петербург — туди втікали в пошуках перспектив, кар’єри та слави. Зрештою, втікали від провінційності колонії. В т. ч. — і через університетські шпарини. Микола Гоголь, Сергій Корольов, Дмитро Бортнянський, Михайло Зощенко, Ігор Сікорський — список вийде дуже довгим.
Коли Крим опинився у геополітичній пастці, Україна могла б стати прихистком для прогресивної кримської молоді. І кращого інструменту, ніж університети, годі шукати. Перекривати транспортні артерії змушує терористична загроза, — твердять українські посадовці. Коли ж ідеться про освіту, проголошення Києво-Могилянської народної республіки можна не боятися. Зате можна напряму працювати з кримською молоддю, яка в майбутньому стане опорою українства на півострові.
Та й зрештою, не в українстві справа. Навіть якщо АРК навічно залишиться російським, Україна не має права відмовлятися від своїх людей, котрих незаконно зробили громадянами іншої держави, провівши блазенський «референдум». Не полишати своїх громадян у біді — це також питання престижу. Якщо не можемо допомогти їм у Криму, то потрібно створити для них якнайсприятливіші умови в Україні.
Але схоже, що слоган «Крим — це Україна» поволі перетворюється на ритуальну фразу, яку українські політики та посадовці повторюють, відповідно до політичного етикету. На порядку денному — війна, вибори, конституційна реформа, децентралізація й інші питання. А тимчасом РФ спокушає кримську молодь щедрими преференціями, запрошуючи до своїх ВНЗ. Невже Москві вона потрібніша, ніж Києву?

Анатолій Рубльов, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply