Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 14, 2019

Як домогосподарка в 50 років створила свій «солодкий» бізнес

Автор:

|

Травень 05, 2016

|

Рубрика:

Як домогосподарка в 50 років створила свій «солодкий» бізнес

Наталія Деньга

Киянка Наталія Деньга, 50-річна домогосподарка з двома дорослими дітьми, два роки тому пережила важке розлучення з чоловіком. Аби відвернути її від гнітючих думок, старша донька Олена вигадала мамі «роботу»: варити та продавати повидло. Те, що замислювалося як ліки від стресу, перетворилося для Наталі в улюблену справу, а також у джерело прибутків. Далі — від першої особи.

Усе почалося з неприємностей
За освітою я — інженер-електромеханік, але за фахом практично не працювала, бо сиділа вдома з дітьми. Це всіх влаштовувало. Років шість тому ми з другим чоловіком переїхали в село, купили будиночок зі садом і городом. Проживши майже півстоліття на асфальті, стала селянкою. Сама робила сир, кров’яну ковбасу, масло. Міркувала, чи не створити бізнес із виробництва та продажу еко-продуктів.
Коли ми з чоловіком розійшлися, я страшенно нервувала. Розтягнулося наше драматичне розставання надовго, перш за все через юридичні питання. У мене з’явилися відразу дві проблеми: по-перше, як відволіктися від важких думок, через які перестала спати. По-друге, чим зайнятися. Колишню професію давно забула. У моєму віці важко починати все спочатку, та й роботодавці не надто шанують жінок за 40, тим більше без кваліфікації та досвіду роботи.
Донька Олена добре заробляє, але мені не хотілося сидіти у неї на шиї. Еко-ферма — занадто серйозна затія: потрібні помічники, логістика, свіжі продукти треба якось достачати до Києва, та й урожай — непередбачуваний. Ми з колишнім чоловіком свого часу починали з огірків, мріяли стати огірковими магнатами, а закінчилося тим, що заледве продали те, що виростили.

Еврика!
Якось ми з донькою сиділи на кухні, я вчергове поскаржилася, що не знаю, чим зайнятися. «Вари повидло!», — раптом сказала Олена. Вона у мене — інтернет-маркетолог, дівчина успішна та рішуча.
Хоча я ніколи не варила нічого такого для сім’ї, ідея надихнула, тим більше, фруктовий сад під рукою. Одразу захотілося вигадати щось цікаве та незвичне. Полізла в Інтернет, знайшла рецепт варення зі шишок. Побігла в ліс, набрала «сировини», зварила повидло. Оригінальніше — нікуди. І для горла корисно, застуду лікувати.
Однак Олена мене розкритикувала: «Люди не зрозуміють, що це таке. Продукт має бути ексклюзивний, але інтуїтивно зрозумілий». До речі, я потім бачила варення з шишок на київських ярмарках, показувала доньці, але вона тільки плечима стенала. А для мене Олена — авторитет.
Почала пробувати інші рецепти, наприклад, зі сливами, що росли в саду. Додала шоколад, вийшла слива в шоколаді — дуже смачно, схоже на цукерки. Згодом цей рецепт став нашим фірмовим. Ще одна моя «фішка» — варення зі зелених волоських горіхів. Складне у виготовленні, але смачне та незвичайне. Ось тут мені Олену вдалося переконати. А мармуляду з квітів бузку вона забракувала.

День і ніч
Будинок у селі довелося звільнити через розлучення, я переїхала до доньки в Київ, почувалася, як ті сільські тітки в плюшевих пальто, котрих бачила у своєму дитинстві. До міського життя звикла не відразу. Але ідею з бізнесом не залишала.
Олена наполегливо твердила: «Ти маєш думати день і ніч. Шукати рецепти, переробляти, удосконалювати. Потрібен продукт, який дивує, відрізняється від інших». І я цілими днями експериментувала. Бувало, лежу вночі без сну і ловлю себе на думці, що думаю вже не про свої образи, про розлучення, а про те, скільки лимона додати в айвове повидло.
Із варенням із кавунових шкірок довго нічого путнього не виходило, ми з Оленою сперечалися — це була її ідея, а мені здавалося, хто стане купувати продукт із шкірок? Як завжди, донька мала рацію, варення сподобалося всім.
Перші гроші за свою працю я отримала на ярмарку «Київ-маркет», яка регулярно проходить на Пейзажній алеї. Це було в серпні 2014 року. Олена якось раптово вирішила, що ми мусимо взяти участь, часу на підготовку залишилося зовсім мало. Донька буквально на ходу вигадала назву бренду — «Цукать», від руки великими літерами написали назву на великому аркуші паперу, щоб потім пришпилити його до прилавка; побігли купувати гарні баночки. Визначили ціну — подивилися у конкурентів, полічили свої витрати, вирахували рентабельність.
Донька взяла на себе маркетинг, я — головний кулінар, син — дегустатор, кур’єр і продавець. На «Київ-маркеті» ми познайомилися з власниками кетерінгового інтернет-проекту «Місцева їжа», які замовили першу «промислову» партію варення. Насправді, звісно, я все роблю маленькими партіями, у мене ж — ексклюзив. Якось кума запитала з іронією: «І скільки у тебе півлітра коштує»? А я їй: «У мене не буває півлітри! Моя їжа — не для того, щоб наїстися, лише для гурманів».

Перший успіх
Після ярмарку Олена створила сторінку в Facebook для просування нашої продукції, почали надходити перші замовлення, а потім і перші відгуки, від яких ставало тепло на душі. Я терміново варила сливу в шоколаді, бо сезон слив був у розпалі.
6 грудня Олена привітала своїх колег-хлопців із Днем Збройних сил України, подарувавши кожному по баночці варення, а потім розповідала, як вони захоплювалися сургучною печаткою на пакетиках і як дзвеніли ложками. До речі, щоб друк зробили, як годиться, я тричі в майстерню ходила. Отже, не даремно!
Коли у мене щось виходить добре, мене, вибачте за грубість, пре. Я не ходила, а літала, знову захотілося жити.
Після повидла взялася за цукати, які, за задумом Олени, мали стати нашою головною «родзинкою». Домашнє варення продають багато, ніша цукатів була вільна. Звісно, привізні можна купити в будь-якому переході, але вони — жорсткі, наскрізь «штучні», а у мене кожна цукатинка зроблена з любов’ю. Ще цукати зручні тим, що їх можна робити зі сезонних фруктів. Під Різдво зварила партію мандаринового варення і приготувала цукати з апельсинів. Дитинство нагадує.

Логістика
Для повидла не треба багато техніки чи посуду. Я уявила ідилічну картинку, як варю вишневе варення в мидниці, і навіть купила її, але потім прочитала, що це — не так екологічно, як мені здавалося, тому посуд перекочував у комору. Придбала кілька великих баняків для варення й електричних сушарок для цукатів.
Минулого літа ми зняли під Києвом дачу з садом, там я варила повидло і частково використовувала фрукти зі саду. Решту купую гуртом. Найбільше доводиться «бавитися» зі зеленими волоськими горіхами. Їх майже не продають, к потрібному ступені зрілості вони перебувають усього тижнів зо два, тому я дізналася, де «горіхові місця», в сезон їжджу селами та роблю закупівлі.
Варення заготовлюю заздалегідь, зберігаю його в коморі, поки що місця не бракує, хоча ми вже замислюємося про склад. А цукати роблю тільки під замовлення. Замовити все можна через Facebook, або на нашому сайті, а ще ми, як і раніше, беремо участь в ярмарках.
Багато грошей іде на упаковку — сотні банок і кришок, пакетики, шпагат, сургуч для фірмових печаток, подарункові коробочки, які доводиться замовляти в Дніпропетровську, бо в Києві відповідного дизайну не знайшли, пергамент, поліграфію. Кожен сезон Олена вкладає до 1,5 тис. USD, аби купити сировину й упаковку.
Доставкою займається син-студент, а в святкові дні, коли замовлень багато, ми з донькою також долучаємося, Олена — за кермом, а я — громадським транспортом.

Плани на майбутнє
Зараз «Цукать» дає невеликий і непостійний прибуток — узимку й у свята більше, влітку, навпаки, ми — в мінусі. Але Олена, мій головний стратег, сподівається, що наступного року вийдемо на новий рівень і я зможу стати повністю фінансово незалежною. Та перше завдання — зайняти голову та руки, звільнитися від негативу, повернути смак до життя, знову повірити в себе — вже виконане.

Галина Пташенчук, «Оглядач»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply