Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Thursday, Jun. 21, 2018

Вишиванки ні в чому не винні 

Автор:

|

Квітень 12, 2018

|

Рубрика:

Вишиванки ні в чому не винні 

Олексій Доля

Чотири місяці. Коли відходить друг і вчитель, нічого говорити не хочеться. Хоча серце і голова сповнені мільйонів слів, думок і спогадів. Досі не можу пересилити себе стерти номер телефону. Коли телефонував Олексій Доля, завжди знала, що новини будуть хороші. Якщо не для мене особисто, то просто хороші. Для когось або від когось. Він усіх пам’ятав і всім допомагав, як міг.
Добрий і світлий. Але не такий простий, як могло здатися спочатку. Мудрий, меткий і, мабуть, просвітлений. От ніби і жартує чи розповідає щось далеке, а поміж тим вловлює настрій і хід думок, і вже знає, як вчинити та врятувати. За його етнографічним досвідом ставали в чергу не лише молодші етнографи, дослідники, журналісти, а й відомі та впливові співаки, депутати, партійні лідери і навіть президенти. І він допомагав всім, кому вірив і доки вірив. А як розчаровувався, то йшов геть. І жодні прізвища, установи та нагороди не були йому авторитетом, ніхто й нічого, крім Бога. Так собі нічого і не випросив у людей, жив у маленькій кімнатці гуртожитку. Але заслужив таку пам’ять і таку любов, яка завжди житиме в тих, хто його знали.
Після виходу одного із останніх інтерв’ю Доля бідкався, що журналістка вкотре багато чого наплутала, розставила зовсім не ті акценти. І, знаючи Олексія, я переконалась, що він має рацію. Півдня розповідав про цінність вишитих сорочок у культурному, духовному, моральному контекстах, а видання винесло в заголовок щось про непатріотів у вишиванках. Тому настав час написати інший текст.
«Та скільки можна говорити про вишиванки». Таку тезу час від часу закидають в інформаційний простір відомі діячі культури, медійні та пізнавані постаті. Для себе я візуалізувала цей «клас» — стильні «ліберали», котрі за «сучасне мистецтво», «по горло ситі етнікою та шароварщиною. Але якщо розібратися, то ні в етніці (бо інакше не ототожнювали б її з радянською шароварщиною), ні в сучасному мистецтві вони не особливо розбираються.
80 років мовчати і нарешті 1991 року отримати право заговорити правдиво, не спотворено, не спрощено, не вульгаризовано радянською ідеологією, а чесно та відверто. До 2017-го й українському кінематографу закидали: скільки ж можна знімати про козаків і УПА. Так от, доки тема не вичерпається, доки не буде сказане все, що має бути почуте, доти і зніматимуть. Цей процес і є станом вдихання свободи. Уявіть, що ви жили зі заліпленим болотом ротом, і нарешті вивільнилися з полону і знову здобули можливість розмовляти.
Згадаю лише одну історію, хоча знаю таких десятки. В містечку Сокаль Львівської області під час операції «Вісла» та депортації українців їм було заборонено брати зі собою вишиті сорочки як символ самоідентифікації. Можна було взяти в одному випадку — якщо випороти вишитий орнамент. Українці цього робити не хотіли і закопували сорочки в дубові скрині в землю. Багато хто так і не зміг повернутися додому, але знання про те, де закопані сорочки, передавалася з покоління в покоління з надією, що колись настане час, і їх можна буде дістати з-під землі. І лише 1991 року сорочки стали викопувати. Вважаю справжнім дивом те, що за півстолітття вони не зотліли і не зогнили, пережили дощі, зими, дочекалися світу білого.
«Невже в Україні більше нічого немає, крім вишиванок. Що світу ще показати?» Це майже дослівні цитати відомих діячок, котрі займаються іміджем України у світі. В мене постає єдине питання: «Навіщо вишитим сорочкам надавати негативного контексту та сприйняття?» Хіба не можна просто спитати: «Чим Україна може зацікавити світ?» Хоча, якщо вже беретеся за таку відповідальну роботу як формування іміджу, то завантажте свої голівоньки в роботу та проаналізуйте, чим славна наша держава тепер.
З іншого боку, вишиті сорочки справді стали мегасвітовим трендом. Їх обожнюють переосмислювати сучасні дизайнери по всьому світу. Їх одягають світові зірки кіно, музики, члени королівських родин. Тому, хочуть того «прогресивні діячі культури», чи ні, вишиті сорочки таки варті того, щоб про них говорити в контексті культурної дипломатії та представлення України у світі.
У мене вдома книги про вишиті сорочки й історію в рівній пропорції впереміш із книгами про українські стартапи. Наші у сфері ІТ — це просто мегамізки. І я ними не просто пишаюся, а захоплююся. Розумні й успішні молоді люди, що може надихати більше? Кожен із нас виконує свою роботу, яка не витісняє одна одну, а доповнює: хтось зберігає найцінніше, хтось створює найцінніше. І все це — заради нашого майбутнього.
«Добре, що в Україні є День вишиванки, але цього замало». Це також цитата однієї співачки. Моя відповідь: «Роби більше». Хоча, зважаючи на те, що ця співачка саме на темі етно зробила собі кар’єру, могла б бути просто вдячною.
«Не вишИванка, а вишиВанка. Не вишиванка, а вишита сорочка». Іноді етнографи кажуть, що давніше не було слова «вишиванки», тільки вишиті сорочки. Моя бабуся і досі каже «сорочки». Справді, вишиванка — відносний новотвір. Але йому не 10-20 років, а добрих 70. Що ж, мова постійно розвивається. До слова, колись і «мрію» вважали новотвором, а тепер  не уявляємо свого словникового запасу без цього прекрасного слова.
З приводу наголосу (вишивАнка-вишИванка), сучасні філологи стверджують, що сучасна українська дозволяє використання і «вишИванка», і «вишивАнка». Але відколи День вишиванки вийшов у світ, ми навчили іноземців по всьому світу говорити слово «вишиванка» і не перекладати його як embroidered shirt, а саме vyshyvanka. Тому тепер це слово — бренд, а не означення одягу з будь-якої країни, прикрашеного вишивкою.
«Чиновник-хабарник у вишиванці». Два роки тому один із міністрів написав пост, що затримали чиновника-хабарника у вишиванці в День вишиванки. Знаючи цінності цього міністра, розумію й усі акценти, і мотиви повідомлення. Тут хочу наголосити на іншому: вишита сорочка не канонізує і не робить святими тих, хто її одягає. Але вишита сорочка ні в чому і не винна. Її справді одягають політики задля своєї мети. Та ці політики — частина українського народу, обрана українським народом. Тому все чесно — це люди, котрих обрали інші люди. І сорочки тут ні до чого.
«Не час святкувати, бо в країні війна». Ми не святкуємо, ми самоідентифікуємося. Захищаємо культурною бронею мізки українців від впливу ворога. До речі, феноменально, хоча якщо подумати, то цілком зрозуміло, фразу «не час святкувати» я ніколи не чула від тих, хто воює на сході. Навпаки, вони всіляко за те, щоб було якомога більше культурних заходів і з великою радістю сприймають всі культурні місії, які їм привозять. «Не час святкувати» — закиди тих, хто нічим, крім закидів, не займається. І репостить «зрадофільські» теми.
«Одягнути вишиванку — ще не означає бути українцем». Я точно знаю, що вишиті сорочки не одягають ті, хто ненавидять Україну. Але тут важливіше інше. Якщо не одягати вишиту сорочку, бо це ще нічого не означає, не розмовляти українською, бо це також ще нічого не означає, не вшановувати загиблих під Крутами і жертв Голодомору, бо це давня «суперечлива» історія, тоді які ж маркери самоідентифікції народу мають працювати? Чим тоді ми відрізнятимемося від істот, які голосно ридають за дешевою ковбасою та хлібом за талонами? Як тоді показати світу, що ми сучасні, нормальні та надійні, а не ті, кому бракує знущань, голоду, висилок, затикань ротів, розстрілів, гниття по в’язницях?
Коли хтось каже, що одягнути вишиванку — ще нічого не означає, хай скаже це кримським татарам, котрі на День вишиванки 2015 року одягнули українські вишиті сорочки й їх затримали російські спецслужби і звинувачені в підготовці терористичного акту. Хай скаже це луганським переселенцям, котрі вивозили вишиті сорочки, одягнувши навиворіт чи роблячи подвійне дно в торбах, ризикуючи не здоров’ям, а життям. Хай скаже це українським військовим, котрим ворожа куля чи граната прошила спочатку змережене полотно, а потім і груди.
«Песики і котики у вишиванках». Українського мовознавця і дисидента Бориса Антоненка-Давидовича вислали в Сибір на 25 років, а потім довічно. В обвинувачувальному вироку була фраза «через те, що носить вишиті сорочки». А він все одно попросив, щоб до зали суду йому принесли вишиту сорочку, «щоб побачили, що українця судять». Ольга Ільків, зв’язкова Романа Шухевича, у засланні вишивала сорочку зі старих шматків простирадл, і саме це рятувало її від божевілля. Тому вишиті сорочки — це не «мі-мі-мі, м’яв-м’яв, гав-гав», а «ліцом к стєнє», «ногі на ширинє плєч», «пожизнєнно». Вишиті сорочки — це «не здамся», «буду стояти до кінця», «дух міцніший за тіло», «Україна буде вільна».
«Та ви — тупа вишивата». Cам термін «вишивата» закинули в український інформаційний простір російські боти після того, як з’явився термін «ватники». Що ж, ворог цілив у саме серце і зазіхнув на святе. Ворог знає, чого хоче. А я наполегливо прошу вас думати й аналізувати. За логікою появи терміну «вишивата» можна вигадати ще «мамавата» (якщо ви любите свою матір), «весновата» (якщо ви любите весну), «криптовата» (якщо ви захоплюєтесь криптотехнологіями).
Всі ми маємо обмежений час. Сорочки — також. Хоча вони живуть трохи довше, ніж ми, та їхній вік все одно вимірюється не тисячоліттями. Проте, як і люди, вишиті сорочки мають свою місію. Вони єднають покоління українців, єднають їх у часі та просторі. Ярослав Левицький із Чернівців якось розповів, що його дідусь не дожив до його народження кілька років, а дідусева сорочка — так. І тепер ця сорочка — найцінніша річ.
Наближається свято Всесвітнього дня вишиванки. Торік із-поміж сотень листів мене найбільше зачепив лист від пані, котра написала про свою старшу подругу — жінку, котра не мала сили вийти на вулицю у вишитій сорочці через погане здоров’я, тому одягнула її та носила по квартирі, дивлячись ефір, як відзначають День вишиванки у світі. Вона одягнула сорочку не для когось, не для піару, не для рейтинґів, не для політики, не для визнання України у світі. Вона одягнула її, щоб почуватися вдома, на своїй землі. Це саме та головна причина, чому я знову одягну вишиту сорочку 17 травня ц. р.
26 травня вже втретє організація Toronto Vyshyvanka Day і корпорація «Міст» запрошують громаду до спільного святкування Дня вишиванки. Відбудеться парад, концерт, флешмоб, забава і багато інших цікавинок. Закликаємо всі українські організації та компанії єднатися, адже вишиванка — це наш генетичний код!

Леся Воронюк

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...