Новини для українців всього свту

Sunday, Dec. 15, 2019

В Україні почалися спроби нівелювати закон про декомунізацію

Автор:

|

Червень 26, 2019

|

Рубрика:

В Україні почалися спроби нівелювати закон про декомунізацію

Повалений пам’ятник Жукову в Харкові. 2 червня 2019 р.

Після того, як Петро Порошенко програв президентські вибори, проросійські сили в Україні розгорнули нечувану активність. Симпатики «русского міра» не криючись волають із телеекранів про необхідність прямих перемовин із ватажками терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка», облудливо називаючи це намірами «встановити мир». Не менш брехливо виглядають і пояснення нардепів, котрі нещодавно звернулися до Конституційного суду (КСУ) з вимогою визнати неконституційним закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». За словами ініціаторів подання з «Опозиційного блоку», зроблено це було зі «шляхетною» метою «забезпечити доступ громадян до культурної продукції рідною мовою». Почалися спроби звести на пси й закон про декомунізацію (який, до речі, ще з 2017 року оскаржує в КСУ група із 42 нардепів, переважно із проросійського табору), повернувши на площі та вулиці українських міст радянських «героїв». Почати вирішили з маршала Жукова.

Пробний камінь
8 травня ц. р. на сайті Харківської міської ради зареєстрували електронну петицію з вимогою повернути проспекту ім. генерала Петра Григоренка ім’я радянського маршала, яке він носив до 2016 року. Петиція набрала необхідні для розгляду депутатами 5,5 тис. підписів, тож тамтешня міськрада прийняла рішення відновити проспект ім. маршала Георгія Жукова. За відповідне рішення проголосували 59 депутатів, проти були 13. «Жуков — «маршал перемоги», я це підкреслюю, визволяв Україну і Харків та Європу від нацистсько-фашистських загарбників», — заявив перед голосуванням Геннадій Кернес, міський голова Харкова.
Рішення харківських депутатів спричинило в Україні хвилю обурення. «Нас уже позбавляють права на власну історію, коли в Харкові проспекту імені українського героя, дисидента Павла Григоренка повертають ім’я українофоба Жукова. Це пряме порушення закону про декомунізацію, здійснене провокаційно та демонстративно. Суд має скасувати це рішення», — заявив Андрій Парубій, голова Верховної ради України (ВРУ). Партія «Європейська солідарність» уважає такі плани харківської міської влади та депутатів прямим порушенням законів України і спробами реваншистських проросійських сил скасувати декомунізацію», — заявили напередодні голосування в політичній силі Петра Порошенка.
Віцепрем’єр Кириленко, коментуючи подію, зауважив: «Це рішення Харківської міськради — пробний камінь. Якщо зараз це рішення пройде і ніхто не відреагує, в т. ч. Кабінет Міністрів, лавиноподібно ці спроби розпочнуться по всій країні». В’ячеслав Кириленко наголосив на необхідності звернутися до правоохоронних органів із клопотанням дати правову оцінку рішенню Харківської міськради. Прем’єр-міністр Гройсман попросив підготувати відповідне звернення.
«Очевидно, що в Україні, так чи інакше, є чимало людей, котрі досі залишаються носіями радянських цінностей. Їхнє уявлення формувалося в умовах радянської пропаганди. Очевидно, що є політики, раді скористатися цим. Але впевнений, що таких людей меншість, і вони недостатньо активні для того, щоб становити якусь загрозу реваншу в питаннях декомунізації», — заявив Володимир В’ятрович, директор Українського інституту національної пам’яті.

Двозначна реакція президента
На жаль, Володимир Зеленський ніяк не відреагував на рішення Харківської міськради. Хоча ситуацію опосередковано прокоментувала Юлія Мендель, прессекретарка глави держави. «Ситуація в Харкові — яскравий приклад непродуманості та недосконалості гуманітарної політики, яку проводили останніми роками. Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» закладає правову колізію. Він вимагає перейменувань та знесення пам’ятників радянським діячам, але водночас робить винятки для випадків, коли такі історичні пам’ятки пов’язані з опором і вигнанням нацистських окупантів з території України. Отже, закон не вимагає знесення пам’ятника Жукову. Президент вважає, що розв’язання подібних колізій у рамках закону є справою винятково територіальної громади міста. Що передбачає проведення громадських консультацій і слухань і досягнення оптимального рішення, яке б задовольнило всі зацікавлені сторони», — заявила вона. Фактично, це відкриває шлях до повернення радянських назв і символів через рішення місцевих рад.
Нагадаємо, що Харків був не першим. У травні ц. р. Одеська міськрада «повернула» місту вулиці 25-ї Чапаєвської дивізії, Гайдара, Терешкової і також проспект маршала Жукова. В таблиці перейменувань проти цих назв поставили позначки: «не підпадає під дію Закону «Про декомунізацію», або «історико-топонімічна комісія міськради не рекомендує перейменовувати». Аналогічно вчинила і міськрада райцентру Баштанка (Миколаївська обл.). Щоправда, обидва рішення за позовами прокуратури скасували суди. Як буде з рішенням харківських депутатів — побачимо.

Загалом — «за», але часто — «проти»
На жаль, процес декомунізації йде в Україні доволі складно, хоча більшість населення нібито його й підтримує. «Загалом населення скоріш підтримує, ніж не підтримує декомунізацію. Але коли мова йде про перейменування конкретних вулиць і знесення пам’яток радянської епохи, то дуже часто, можливо, в більшості випадків, люди виступають проти. На мій погляд це тому, що процеси декомунізації відбуваються формально, показово, без врахування громадської думки й оцінки результатів тих чи інших дій», — пояснив у блозі на сайті телеканалу «Прямий» соціолог Володимир Паніотто.
Як приклад, він описав ситуацію з перейменування міста Кіровоград у Кропивницький. «За даними соціологічного дослідження 2016 року 80 % населенні міста було проти перейменування саме в Кропивницький, у жителів були свої пропозиції. Через два роки 60 % продовжували мати ті чи інші неґативні почуття, в той час як позитивні почуття були лише в 17 % опитаних», — зазначив експерт.
«На мій погляд, перейменування не має бути насильницьким, не можна діяти, не враховуючи громадську думку. Треба спочатку переконати людей у доцільності цих дій, довести, наприклад, що людина, ім’ям якої назвали місто чи вулицю, є злочинцем, добитися, щоб хоча б 60-70 % підтримували цю ідею. Інакше таке перейменування дратує людей, викликає спротив, недовіру до влади й має зворотний ефект для самої декомунізації. Коли людей не переконують, а примушують, ситуацію легко «відіграти назад» при зміні влади, процес декомунізації не стає незворотним», — вважає п. Паніотто.
На жаль, спроби «відіграти назад» уже почалися. Чи вдасться команді нового президента зупинити реванш і продовжити процес декомунізації — побачимо.

Ігор Берчак

Довідка
Петро Григоренко — радянський генерал-майор, 1961 року виступив із критикою сталінізму та політики Хрущова. 1964-го за правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і на примусовому лікуванні в психлікарні. 1976 року став членом-засновником Московської Гельсінської групи за дотримання прав людини і сприяв утворенню в Києві Української Гельсінської групи. У листопаді 1977-го Григоренка позбавили радянського громадянства і депортували за кордон. Помер у США 1987 року, спочиває на українському цвинтарі у Саут-Баунд-Бруку в штаті Нью-Джерзі.
Георгій Жуков — маршал СРСР. Під час Другої світової війни був головнокомандувачем усіх радянських військ. В публіцистичній літературі його часто називають «м’ясником перемоги». Віддавав накази про масові розстріли офіцерів і солдатів за найменші провини. Під час боїв за Ленінград наприкінці 1941-1942 рр. особисто наглядав за виконанням розпорядження Сталіна про розстріли сімей усіх радянських солдатів, котрі здавалися в полон. У 1955-1957 рр. — міністр оборони СРСР і член президії Центрального комітету КПРС. Жуков займав керівні посади у вищих органах влади й управління СРСР, а також у комуністичній партії. Ім’я Жукова в назві об’єкту топоніміки є символікою комуністичного тоталітарного режиму».

Гоп-ля
Один із районних судів Києва за позовом Андрія Портнова (один із найодіозніших діячів часів Януковича, заступник голови його адміністрації, після Революції гідності утік із країни до РФ, повернувся за день до інавгурації Володимира Зеленського) прийняв рішення передати із СБУ до Національної поліції (НП) справу Сергія Стерненка. 24 травня 2018 року на колишнього голову одеської організації «Правого сектора», який відіграв одну з ключових ролей в придушенні спроби діячів «русского міра» проголосити 2014-го так звану Одеську народну республіку, напали двоє людей. Одного з них Сергій смертельно поранив ножем, котрий постійно носив зі собою задля самозахисту, інший утік. Сам активіст дістав пошкодження руки і забій голови.
Тепер Портнов вимагає перекваліфікувати карну справу зі статті «замах на вбивство» (в якій активіст фігурує як потерпілий) на «умисне вбивство» (де Стерненко мав би бути обвинуваченим). «Ми звернулися до вдови потерпілого, котрий помер, профінансували її адвокатів і тепер закликаємо НП і слідчих після того, як вони отримають справу, негайно звернутися з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту для Стерненка, а після цього винести вирок за умисне вбивство», — похвалився Портнов.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply