Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 23, 2018

Українці зникнуть ще до кінця ХХІ ст.?

Автор:

|

Січень 18, 2018

|

Рубрика:

Українці зникнуть ще до кінця ХХІ ст.?

Засоби масової інформації засмучують звітами та прогнозами демографів.

Менше на 201,8 тис.
Державна служба статистики України повідомила торік, що 1 листопада на тих теренах України, які не дозволили окупувати росіянам, проживали 42 млн 418,2 тис. людей. А відтак констатувала: «За рік українців стало менше на 201,8 тис.». Лідія Ткаченко, провідний науковий співробітник київського Інституту демографії та соціальних досліджень, пояснила в часописі «Дзеркало тижня»: «Перевищення рівня смертності над народжуваністю супроводжує Україну весь період після розпаду СРСР. Затяжна криза перехідного періоду спровокувала зростання смертності та різке зниження народжуваності».
А найвищий рівень смертності демографи зафіксували 1995 року. Тоді очікувана тривалість життя при народженні становила: для чоловіків 61,22 року, а для жінок — 72,54.
Водночас порівняно з 1990 роком показники тривалості життя знизилися в Україні на 4,38 і 2,28 року відповідно. Далі ситуація стабілізувалася, але повернутися до рівня 1990-го вдалося лише у 2009-2010 рр. Причому — одним ривком.


Але в теперішній декаді позитивна динаміка тривалості життя знову уповільнилася. Зокрема, за минулі шість літ приріст становив 1,45 року для чоловіків і 0,96 — для жінок. Відтак, за даними доповіді Організації Об’єднаних Націй (ООН) World Population Prospects: The 2017 Revision, Україна разом із Молдовою та Росією мають найнижчі показники очікуваної тривалості життя в Європі (70-71 рік при народженні в середньому по всьому населенню).
Зниження народжуваності найінтенсивніше відбувалося також у 1991-1995 рр., але тривало значно довше. А рекордно низький рівень сумарного коефіцієнту народжуваності (менше 1,1 дитини на одну жінку) був зафіксований у 2001-2002 рр.
За даними Державної служби статистики, з поліпшенням загальної ситуації в Україні показники народжуваності стали потроху відновлюватися, але максимум, чого вдалося досягти, — це 1,53 дитини на одну жінку 2012 року (1990-го — 1,85). Теперішній рівень народжуваності в Україні близький до середнього по Європі, однак дуже далекий від необхідного для простого заміщення поколінь.
Найбільший розрив у загальних коефіцієнтах народжуваності та смертності спостерігався в 1999-2005 рр. У 2011-2013-х він скоротився, відтак уряд навіть поквапився пообіцяти швидке подолання депопуляції, покладаючи надії на підвищення народжуваності. Однак із початком чергової політичної та фінансово-економічної кризи показники народжуваності знову посунули донизу, і стало ще очевидніше, що зупинити депопуляцію за рахунок зростання народжуваності при збереженні критично короткої тривалості життя неможливо.

У десятці регресивних
За прогнозом ООН, Україна входить до десятки країн світу з найвищими темпами скорочення населення (більш ніж на 15 % до 2050 року). Наслідки такого інтенсивного зменшення населення виходять далеко за рамки простого звуження фізичної основи формування людського потенціалу.
На думку істориків і соціологів, концентрація населення є необхідною передумовою економічного розвитку та соціальної згуртованості. Скорочення населення веде до зменшення щільності заселеності території, що загрожує порушенням соціальних зв’язків, депресивністю та руйнуванням інфраструктури. Оскільки головною причиною депопуляції залишається висока смертність, сам факт скорочення населення є свідченням глибокого соціального недобробуту.


Старіння населення за рахунок скорочення контингентів працездатного віку. Тривалий час головним і практично єдиним фактором старіння населення України слугувало скорочення рівня народжуваності та кількості дітей — так зване постаріння знизу. Упродовж 1991-2002 рр., коли відбувався різкий спад народжуваності, питома вага людей віком 60 років і більше зросла з 18,3 % до 21,4 %. Подальше певне відновлення рівня народжуваності дало можливість знизити цю частку до 20,3 % у 2007-2008 рр. Однак далі рівень старіння знову став наростати і на початок 2017-го уже сягнув 22,5 %.
Аналіз структурних зрушень по укрупнених вікових групах свідчить, що в процесі старіння населення України намітився новий етап: з початку другої декади 2000-х питома вага людей віком 60 років і більше зростає за рахунок зменшення частки поколінь працездатного віку, а не дітей (їхня частка стабілізувалася). Якщо орієнтуватися на юридично позначений працездатний вік (16-59 років), частка цієї вікової групи зменшилася з максимальних 64,4 % у 2008-2009 рр. до 61,3 % зараз. Якщо брати до уваги реалії ринку праці, адекватною нижньою межею дорослого й трудоактивного віку слід вважати
20 років, оскільки в більш ранньому віці рівень економічної активності близький до нульового. Питома вага населення віком 20-59 років сягала максимуму 59 % 2011-го, а зараз знизилася до 57,6 %.
Таким чином, маємо старіння вже не «знизу» і, звісно ж, іще не «згори», тому що динаміка тривалості життя схильна до стагнації. Це старіння ніби «зсередини», і механізм такого старіння закладений у самій структурі населення.
Графічну ілюстрацію віково-статевої структури населення України важко назвати пірамідою, оскільки її основа набагато вужча, ніж середня частина. За чисельністю теперішні покоління дітей значно поступаються навіть поколінням 60-річних.

Невтішні переспективи
У доступній для огляду перспективі ці нечисленні покоління вступатимуть у трудоактивний вік, тоді як пенсійного віку досягатимуть значно численніші покоління, народжені у 1960-1980-х рр. Наслідком такого накладання демографічних хвиль слід очікувати новий виток у процесі старіння, інерційна природа якого робить його передбачуваним, але невідворотним.
Скорочення населення працездатного віку як рушійна сила, а також швидкий темп старіння вкрай загострюють усі традиційні виклики, пов’язані зі старінням. Цілком очевидно, що подолати ці виклики в умовах макроекономічної нестабільності, слабкості системи соціального захисту та відкритого конфлікту поколінь неможливо.
Перевага потоків трудових міґрацій над постійними. Незважаючи на глобальну тенденцію зростання міґраційної активності, для населення України характерне швидше її загасання, причому як за зовнішніми, так і за внутрішніми переміщеннями. Після еміґраційного буму 1990-х оберти міждержавних міґрацій скоротилися. Позитивне сальдо спостерігається з 2005 року, тобто в Україну приїжджає більше людей, ніж із неї виїжджає.
Однак приріст населення в результаті міґрацій дуже незначний, а в останні роки прямує до нуля. Бо половину зовнішнього міґраційного обороту становлять люди віком 15-34 років (молодь відповідно до чинного національного законодавства), але істотне позитивне сальдо спостерігається лише в групі 15-19 років, тобто приплив молоді забезпечується майже винятково за рахунок навчальної міґрації.


Лідія Ткаченко дійшла висновку, що в найближчій перспективі депопуляція, стагнація міґрацій, скорочення та старіння населення продовжаться швидкими темпами. Ці тенденції визначають невтішний демографічний прогноз для України. У період до 2050 року кількість населення зменшиться на 5,5 млн осіб. При цьому чисельність людей трудоактивного віку (20-59 років) скоротиться на 6,6 млн, тоді як чисельність людей віком 60 років і більше збільшиться на 2,6 млн, а їх частка в населенні (рівень старіння) зросте до 33%. Співвідношення вікових контингентів трудоактивного (20-59 років) і пенсійного віку (60 років і більше) зменшиться з теперішніх 2,6 до 2 на початку 2030-х і до 1,5 — наприкінці прогнозованого періоду.
Щоб мінімізувати негативні наслідки демографічних змін, необхідно переосмислити цілі й інструменти політики в усіх сферах. З урахуванням зарубіжного досвіду та рекомендацій міжнародних організацій, одним із варіантів комплексного вирішення є прийняття Національного плану дій із питань старіння у формі цільової державної програми. Щоправда, моніторинг Міністерства економічного розвитку й торгівлі України про перебіг виконання вже прийнятих програм показує, що вони зовсім не гарантують реального втілення передбачених заходів політики, бо не мають прямої прив’язки до процесу бюджетування та хронічно недофінансуються. Проте прийняття на державному рівні Національного плану дій із питань старіння, навіть у декларативній формі, стало б підтвердженням розуміння складності цього питання й уваги до становища людей похилого віку, дозволило б поставити завдання у якісно новому форматі, у т. ч. зі залученням громадського сприяння та донорських коштів.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...