Новини для українців всього свту

Saturday, Aug. 8, 2020

Українці сумують за колишніми часами і не прагнуть декомунізації

Автор:

|

Липень 28, 2020

|

Рубрика:

Українці сумують за колишніми часами і не прагнуть декомунізації
Демонтаж пам’ятника Леніну в Харкові

Лише трохи більше року минуло, як до влади в Україні прийшов проросійськи налаштований президент Зеленський і його партія «Слуга народу». До країни почали повертатися соратники президента-втікача Януковича, займати чільні посади в керівництві держави й ініціювати переслідування активістів Революції гідності, волонтерів і ветеранів російсько-української війни. «П’ята колона» Росії також формується навколо парламентської фракції «Опозиційна платформа — За життя», яку очолює Віктор Медведчук, кум Путіна, котрий контролює більшість українських телевізійних каналів.

Ностальгія за СРСР…
За результатами червневого дослідження Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 35 % опитаних вважають, що перебування України в складі СРСР принесло їй більше користі, ніж шкоди. Порівнюючи з травнем 2013 року, коли КМІС задавав аналогічне запитання і, із 48 % до 35 % зменшилася кількість тих, хто вбачає в радянському періоді більше користі. Водночас число тих, хто бачить більше шкоди, зросло з 18 % до 28 %, а тих, хто «не може оцінити, чого було більше», зменшилося з 31 % до 25,5%.
Дослідження засвідчило, що половина українців (50 %) не шкодує про розпад СРСР, водночас шкодує кожен третій (33,5%). Щодо реґіонів, то на Заході України переважна більшість населення не шкодує про розпад Радянського Союзу (69 % проти 15 %), в Центрі України співвідношення — 51 % до 32 %. На півдні, сході та Донбасі переважають ті, хто шкодує про розпад СРСР: 41,5-49 %, залежно від реґіону, проти 35-39 % тих, хто не шкодує. Також серед українців загалом переважає неґативне ставлення до Сталіна: торік 40 % ставилися до нього з ворожістю, страхом або ненавистю, 25 % — байдуже та 16 % — позитивно.
А за результатами липневого дослідження КМІС до перейменування названих на честь комуністичних діячів вулиць, сіл і міст неґативно ставляться 44 % опитаних. Перейменування в рамках декомунізації підтримують 29,9 %, а ще 19,9 % відповіли, що їм байдуже.
Позитивне ставлення до перейменування переважає лише в західному реґіоні, де 43,6 % підтримують цю практику, а 30,3 % виступають проти. У центральному, південному та східному реґіонах проти висловилися 42,2 %, 56,8 % і 51,9 % відповідно, підтримують 28,5 %, 21,5 % і 22, 5%.
Заборону комуністичної символіки загалом по країні неґативно оцінюють 34 % опитаних, у т. ч. в західному реґіоні — 24,5 %, у центральному — 31,6 %, у південному — 41,5 %, в східному — 44,2 %.
На підтримку заборони висловилися 32 % загалом по країні, в т. ч. західному реґіоні — 45,3 %, в центральному — 32,7 %, в південному — 21,7 %, а в східному — 23,9%.

…й її причини
Проблема в тому, що українським постколоніальним суспільством мало хто займається. На державному рівні цього як не було, так і немає. Як і мало дуже якісної журналістики, яка б доносила до людей не просто факти, а й мала принципову позицію та знала власну історію. В існуючих реаліях проводити такі опитування ризиковано, адже «хворий організм» навряд чи покаже правильну температуру. Ба більше, самі соціологічні опитування в Україні часто використовують як технологію для спонукання до потрібної думки і настроїв. Науковим спільнотам, державним структурам, природно, потрібно знати стан суспільства, проте для широкого загалу реальність може лише сприяти загостренню хвороби. Суспільству потрібні ліки, а не постійна констатація діагнозу. А що думають із цього приводу самі соціологи?
Володимир Панiотто, генеральний директор КМІС, вважає, що за згаданими результатами опитувань видно, що в країні відбуваються дуже чуттєві зміни. «На жаль, велика частина змін відсотків підтримки СРСР у результатах опитувань є не через те, що відбулися зрушення у суспільній свідомості, а через те, що в останніх опитуваннях немає респондентів із Криму та значної частини Донбасу, де якраз було найбільше ностальгії за Союзом. Проте ми порівняли теперішні дані з результатами минулих опитувань, де видалили дані про Крим та Донбас взагалі, і поглянули, чи відбуваються зміни по тих самих територіях. Приблизно дві третини позитивних зрушень усе ж залишалося. Тобто, якщо у загальному опитуванні позитивне зрушення відбулося на 20 %, то на 14 % це зміни у головах людей, а не територіальна похибка. Тому маємо достатньо позитивну динаміка, хоч, на жаль, вона частково пов’язана просто з плином часу та зміною поколінь, адже людей, котрі ностальгують за СРСР все одно менше», — зазначив він.
Але 30 % людей, котрі ностальгують за Радянським Союзом — це багато, хоча про минуле завжди згадують більше позитивного ніж неґативного: більшість тих, хто ностальгують за цим періодом, думають про свої молоді роки. «Пригадую вислів Марка Твена: «Коли мені було чотирнадцять, мій батько був такий дурний, що я насилу витримував його; але коли мені виповнився двадцять один рік, я був здивований, наскільки цей старигань порозумнішав за останні сім років». Тобто люди, коли говорять про минуле, бачать його зовсім не так, як сприймали, коли реально переживали цей період, тож подібне викривлення зустрічається часто. Тому, хоч 30 % це багато, але не траґічно», — запевняє експерт.
Коли йдеться про значний відсоток прихильності до СРСР серед молоді (14 %), то розуміємо, що мова йде про певне відтворення культури. Якщо людина сама не бачила проявів радянського минулого, але живе у родині, оточенні, де батьки чи дідусі згадують про цей період у позитивному контексті, то й у молоді формується таке ж ставлення. Інколи на це впливають засоби масової інформації, бо значна частина молоді продовжує сидіти у російських соціальних мережах, а на Півдні та Сході люди продовжують дивитися російські телевізійні канали.
«Я не раз писав про проблему впливу російської пропаґанди на суспільні настрої в Україні та роботу влади з декомунізації, зокрема, ми робили індекс впливу російської пропаґанди. На мій погляд, ми програємо, чи, щонайменше не виграємо інформаційну війну з Росією всередині України. Адже деякі тези російської пропаґанди мають слабку, але позитивну динаміку в Україні, а це доволі небезпечно», — зазначає п. Панiотто.
Декомунізація ж почасти здійснюється доволі формально. Приміром, у Києві вирішили перейменувати 160 вулиць, але ніхто не стежить за кінцевим ефектом. КМІС проводив два дослідження у Кропивницькому до перейменування і через два роки після перейменування. Результати засвідчили, що більшість людей взагалі не хочуть перейменування, а коли їм пропонували різні варіанти назви міста, вони обрали не Кропивницький. Однак їхню позицію проігнорували, і влада дала місту назву, яка була шостою за рейтинґом вподобань. В результаті, навіть за два роки більшість населення були невдоволені перейменуванням і 30 % відчували гнів із цього приводу, тож менше людей згодом проголосували за чинну владу, яка провадила таку політику. Чи мало це позитивний вплив на декомунізацію? «Хіба викликало роздратування. Завжди мають бути конкретні показники, яких ми хочемо досягти у ході впровадження певної політики та надалі треба виконувати стратегію, яка призведе до підвищення цих показників. Ми маємо переконати людей у тому, що вони живуть на вулиці чи у місті, названому на честь злочинця. І коли хоча б 60-70 % це усвідомлять, вони самі будуть вимагати перейменування, тоді це матиме реальний вплив», — резюмував фахівець.
Подібної думки тримається й Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології Національної академії наук України. «На мій погляд, третина населення, що вважає, ніби СРСР приніс більше користі, ніж шкоди, абсолютно органічно вписується в загальносуспільний контекст України. Згадую, що десять років тому майже половина людей так вважала, тож ми бачимо певну позитивну динаміку. Однак треба розуміти, що результат 30 % зумовлений феноменом соціальної інерції, а його подолати не так просто — потрібні глибинні довготривалі реформи. Інакше відбувається те, що зараз — дуже багато людей забувають про погане, а згадують молодість, хоча поступово це все одно піде. На жаль, Україні можна було здолати таку динаміку значно швидше, за кілька десятків років, але ми виявилися не спроможні», — каже він.
«Не треба думати, що знання і правда про реальну ситуацію в суспільстві можуть зруйнувати щось у країні. Руйнує завжди невігластво і неправда. Чим більше будете знати про свідомість, аналізувати всі складні моменти масового сприйняття дійсності, не боятися складних тем — тим якісніший буде результат. Адже жити у вигаданому світі — повторювати досвід того ж самого Радянського Союзу», — підсумував експерт.

Євген Клен

About Author

Meest-Online