Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 19, 2017

Українські дипломати надто часто вмирають на чужині

Автор:

|

Лютий 07, 2013

|

Рубрика:

Українські дипломати надто часто вмирають на чужині

В історії сучасної української дипломатії все частіше відбуваються трагічні події, пов’язані з високопоставленими працівниками системи Міністерства закордонних справ (МЗС) України. Зокрема, мова йде про смерть двох послів України на Кубі. У квітні 2005-го помер Віктор Пащук, а в січні 2013 року — Тетяна Саєнко. У червні 2011-го помер посол України в Пакистані Ігор Пасько. Крім того, низка досвідчених українських дипломатів зазнала серцевих нападів, які надовго вибили їх із роботи в системі українського МЗС. У червні 2006 року з інфарктом і обширним інсультом потрапив до лікарні перший заступник міністра закордонних справ України Антон Бутейко. Є також інформація про те, що 2012 року проблеми із серцем виникли й у колишнього посла України в США Олега Шамшура. Судячи із частих публікацій п. Шамшура в українських медіа на тему президентських виборів у США, а також перспектив розвитку українсько-американських відносин, здоров’я в нього, слава Богу, покращилося. Із цього можна зробити висновок, що відрив від системи МЗС допоміг високопоставленому дипломату реабілітувати фізичний стан, але на загальному тлі це є, скоріше, винятком, аніж правилом.

Аналітики групи глобальної розвідки Geostrategy, оцінюючи таку трагічну тенденцію, вважають, що існує кілька причин різкого погіршення здоров’я у відносно молодих і досвідчених дипломатів, які могли би ще багато років приносити користь українському суспільству. Зокрема, ідеться про таке:

Працівники МЗС живуть в умовах внутрішнього конфлікту
Згадуючи історію з раптовою смертю 59-літнього Віктора Пащука, необхідно сказати, що незадовго до фатального дня, у квітні 2005 року, він відвідав МЗС Куби, де йому висловили невдоволення у зв’язку з критичними заявами на адресу офіційної Гавани, зроблені тодішнім президентом України Віктором Ющенком у Вашинґтоні під час офіційного візиту в США. Саме після цього в посла стався серцевий напад, який закінчився летальним результатом. Варто нагадати, що ініціатива подібної заяви виходила від тодішнього міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, який начебто мав досить напружені особисті стосунки з Віктором Пащуком.
Потрібно розуміти, що Куба для п. Пащука була не просто черговою країною закордонного відрядження. Це був особливий випадок. Він знав і любив Острів Свободи ще зі студентських років, особисто був знайомий із Фіделем Кастро, був своєрідною українською легендою на Кубі (під час навчання там знайшов скарб Батісти й віддав його у фонд Кубинської революції). Завдяки його зусиллям тисячі українських дітей, постраждалих від Чорнобильської трагедії, пройшли курс безкоштовного лікування на Кубі. Саме любов Віктора Пащука до цієї країни не дозволила йому зрозуміти й просто механічно озвучити ініціативи керівництва МЗС України, яке зарахувало Білорусь і Кубу до категорії антидемократичних режимів.
Антон Бутейко — ще один приклад того, як людина стала жертвою своїх принципів і професійних поглядів. Він працював послом України в США та Румунії, у вересні 2003 року подав у відставку з посади посла в Румунії на знак протесту проти підписання Україною угоди про Єдиний економічний простір у межах СНД. 2006-го, коли міністр Тарасюк провадив фактично одноосібну зовнішню політику, п. Бутейко потрапив під жорсткий пресинг МЗС, що закінчилося для нього трагічно.

Дипломати перебувають у постійних стресах
До цієї категорії причин можна віднести випадок Олега Шамшура, який маючи величезний дипломатичний досвід, виявився просто не потрібним системі. І таких, як він, — десятки. Як би парадоксально це не звучало, але відомство, котре в демократичній країні має бути реалізатором західних ліберальних цінностей і впроваджувати їх насамперед у систему роботи свого центрального апарату та його представництв за кордоном, насправді досі залишається реакційним і, можна навіть сказати, прорадянським. Такий дисонанс дуже негативно позначається на психологічному стані його працівників, особливо на прогресивному поколінні молодих українських дипломатів, які, живучи певний час за кордоном, не розуміють, як керівництво МЗС може відкидати всі раціональні підходи в дипломатії, що десятками років були апробовані у світовій дипломатичній практиці та дали багато позитивних результатів.
І це тим більше дивно, оскільки представники керівної верхівки МЗС десятками років працювали за кордоном на посадах послів, постійних представників і Генеральних консулів, там залишилися вчитися й працювати їхні діти та вже навіть онуки. Але, приїжджаючи в Київ і обіймаючи там високі керівні посади, вони повертаються у своїй роботі до архаїчних радянських методів управління колективом, у якому людина — просто дрібна деталь, яку можна легко замінити, якщо вона зламається, а також застосовують переважно родинні принципи в кадровій політиці.
Група глобальної розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/355

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...