Новини для українців всього свту

Monday, Jan. 25, 2021

Україна. Як це буде?

Автор:

|

Січень 09, 2014

|

Рубрика:

Україна. Як це буде?

Відразу зазначу: сказати про те, яким саме буде 2014-й рік для України, зараз не може ніхто. Не буває єдиного сценарію в ситуаціях, коли об’єкт перебуває в зоні перетину одразу кількох стратегій. А сьогодні саме в такому становищі опинилася Україна.

Із одного боку, є Віктор Янукович і його найближче оточення. Вони зацікавлені в тому, щоби вуличний протест, який так надовго стояв на Майдані, зійшов нанівець. При цьому влада не має наміру йти на будь-які компроміси з опозицією — ні проект коаліційного уряду, ні відставка міністра внутрішніх справ, ні дочасні вибори не входять у плани керівництва країни. Якщо протест «стухне», то влада майже напевно розгорне кампанію «закручування гайок». Це може бути порушення карних справ проти активістів у реґіонах, розгром громадських організацій, тиск на тих, хто так чи так надав Майдану підтримку. Віктору Януковичу нічого іншого не залишається — 2015 року в Україні повинні пройти президентські вибори, а тепер, за даними соціології, він програє їх у другому турі й Віталію Кличку, й Арсенію Яценюку.
З іншого боку, є опозиція. Вона чітко продемонструвала, що брати владу силовим, нелегітимним шляхом не має наміру. Навіть коли на вулицях число протестувальників доходило до мільйона — достатня кількість, аби йти на рішучі дії, — опозиціонери цим шансом не скористалися. Можливо, тому, що знали, що зовнішні гравці не підтримають подібного сценарію, а мирним способом змусити владу оголосити дочасні вибори п. Кличко, п. Тягнибок і п. Яценюк не зуміли. Їхня стратегія зараз зводиться до перемоги на президентських виборах-2015. Ситуацію ускладнює те, що всі троє є прямими конкурентами, причому Олег Тягнибок — найпривабливіший для Віктора Януковича спаринг-партнер. На тлі націоналіста можна мобілізувати південний схід і змусити його проголосувати за чинного президента.
По-третє, є Майдан. Мирний вуличний протест існує поза опозицією — за великим рахунком, він акцентований не так на конкретних політиках, а на втомі від влади і бажанні змін. При цьому його потенціал сьогодні ніяк і ніким не використовується — і при збереженні тенденцій Майдан має шанс «розсмоктатися». Але навіть у цьому випадку є негативний і позитивний сценарій подальшого розвитку ситуації. Перший трапиться в тому випадку, якщо протестувальники підуть із Майдану з відчуттям власної поразки та безсилля — у такому випадку не виключено, що подальша мобілізація людей трапиться досить не скоро. Позитивний сценарій можливий, якщо люди зрозуміють, що вони вже перемогли, що змусили владу злякатися, що згуртування поза політикою можливе, що за допомогою грубої сили влада не може диктувати волю всій країні. Від того, який післясмак залишиться у Майдану від самого себе, залежить самовідчуття українського суспільства.
Позитивний сценарій можливий, якщо люди зрозуміють, що вони вже перемогли, що змусили владу злякатися, що згуртування поза політикою можливе, що за допомогою грубої сили влада не може диктувати волю всій країні
По-четверте, існує Москва. 15-мільярдний кредит, анонсований Володимиром Путіним, буде надходити в Україну частинами — тим самим, гарантуючи поступливість українського керівництва. Аналогічно ситуація і з ціною на газ — вона буде встановлюватися щокварталу. Хоча, тут взагалі складно говорити про пряму вигоду: Україна відтепер зобов’язана викуповувати за зниженою ціною весь законтрактований обсяг, хоча 2013 року вона знизила споживання до 30 млрд. куб. м газу. З урахуванням зниженої ціни, але збільшенням обсягів Київ платитиме Москві на 1 млрд. USD на рік більше. Разом із тим, у Москви зараз немає своєї креатури на посаду президента країни — плеканий нею кум Володимира Путіна Віктор Медведчук не має потенціалу для перемоги на президентських виборах. А всі інші претенденти навряд чи можуть вважатися лояльними до Кремля політиками. Тому Москва, швидше за все, буде діяти ситуативно, здійснюючи тактичний контроль і беручи участь у ситуативних домовленостях.
По-п’яте, є західні гравці. З одного боку, говорити про те, що між німецькою та польською політикою щодо України не має особливої ??різниці, буде очевидним перебільшенням. Вона є — Польща зацікавлена ??у втягуванні України в європейську орбіту куди більше за Берлін. З іншого боку, західні гравці в певних речах дотримуються спільної позиції. Наприклад, щодо застосування сили до протестувальників. Інша справа, що вони не будуть вводити персональних санкцій проти Віктора Януковича — з тієї простої причини, що український гарант ніяких рахунків за кордоном не тримає, вважаючи за краще зберігати свої заощадження в країні (і, як кажуть обізнані джерела — навіть у готівці). Зате вони можуть натиснути на олігархів, котрі контролюють до п’ятдесяти депутатів з провладної більшості, якщо вирішать, що перелом неминучий і час втрутитися.
Хто взагалі може щось говорити напевно в ситуації, коли в самому центрі Києва стоїть на Майдані кілька тисяч людей? І сказати напевно — виходячи з усього перерахованого — про те, що саме станеться 2014-го з Україною, фактично неможливо. Хоча б тому, що навіть усередині, здавалося б, лояльного оточення українського президента є ті, хто зацікавлений у його зміщенні. Хто заважає їм організувати кілька провокацій, які знову запустять маховик вуличного протесту з новою силою? Де гарантія, що чиясь зайва завзятість і прагнення вислужитися не виплеснеться раптовим некрологом на передовиці преси? Хто взагалі може щось говорити напевно в ситуації, коли в самому центрі Києва продовжує стояти кілька тисяч людей? Зрозуміло одне — нудно не буде.

Павло Казарін, «Росбалт»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply