Новини для українців всього свту

Monday, Jul. 13, 2020

Україна стає супермаркетом немовлят для іноземців

Автор:

|

Червень 01, 2020

|

Рубрика:

Україна стає супермаркетом немовлят для іноземців

У закритому зараз на карантин київському готелі «Венеція» 46 немовлят, народжених сурогатними матерями, чекають на своїх нових батьків. На поширеному в Інтернеті відео видно, як діти рядами лежать у великому приміщенні та лементують, ніби змагаючись, хто гучніше. Вони застрягли тут, бо через коронакризу їх не можуть передати батькам.

Фабрика малят
Хто ж заправляє цією фабрикою з виробництва дітей? Посередником виступає київська клініка BioTexCom, яка сама називає себе «Центром репродукції людини». Батьки платять за послуги від 6,8 тис. до 68 тис. CHF. Комерційне сурогатне материнство, коли жінка за гроші виношує дитину для інших людей і потім віддає її їм, заборонена в більшості країн Європи, але не в Україні.
Батьки дітей, котрі застрягли в Києві, живуть у Великій Британії, США, Італії, Іспанії, Франції, Німеччині, Китаї, Мексиці, Румунії, Болгарії, Австрії та Португалії. «Ми показуємо батькам дітей он-лайн і розповідаємо, як вони їдять, сплять, скільки важать», — йдеться на відеозаписі. За словами представниці готелю, в усіх серце розривається, коли уявляють собі страждання батьків. «Ми сподіваємося, що скоро ви зможете возз’єднатися», — обіцяють замовникам.
В Україні сурогатне материнство діє вже багато років, просто про це ніхто ніколи не згадував. І лише зараз, коли через пандемію накопичилася велика кількість дітей, про це заговорили, а випадок із готелем «Венеція» продемонстрував масштаб цієї проблеми.

Юридичною мовою
Україна вважається однією з «дружніх» країн для сурогатного материнства. Переважно у світі така процедура заборонена з огляду на юридичні й етичні норми. Комерційне сурогатне материнство легальне в Грузії, Казахстані, Камбоджі, Росії, Каліфорнії, Орегоні й Іллінойсі. В багатьох європейських країнах дозволене так зване «альтруїстичне» сурогатне материнство.
«В Європі майже немає країн, де комерційне сурогатне материнство дозволене. Україна — одна з тих держав, які можуть це запропонувати. Інший вид — альтруїстичне — не передбачає грошової винагороди для сурогатної матері. Це дозволено в багатьох країнах Європи», — каже Сергій Антонов, юрист аґенції IRTSA.
Повноцінного регулювання такої сфери як сурогатне материнство, в Україні не існує. Але воно не заборонене. «Як такого регулювання немає, навіть коли були внесені зміни в законодавчі акти, які дозволяли такі програми, це не передбачало визначення, що це за тип діяльності. Є аналогічний ринок — винайм житла. Дуже багато незареєстрованих ріелторів займаються оформленням домовленостей між особами. В Україні — те ж саме на ринку сурогатного материнства», — проводить аналогію він.
Свої послуги аґенції та клініки надають, ґрунтуючись на окремих положеннях Сімейного кодексу України, Правил державної реєстрації актів громадського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції 2000 року, а також наказу «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» Міністерства охорони здоров’я України. Відповідно до цього документу, за репродуктивною допомогою можуть звертатися сімейні пари, які визнали безплідними. Це можуть бути як громадяни України, так і іноземці, але обов’язкова умова — мусять бути чоловік і жінка, котрі перебувають у шлюбі.
«Для програми сурогатного материнства є кілька обмежень, пов’язаних із подружнім статусом і медичний висновок про безпліддя. Інші країни — лояльніші. Зокрема, в Чеська республіці чи в США це можна й самотнім людям без якихось медичних висновків, лише якщо є бажання мати дитину», — розповідає правник.

Чиновники — проти
Людмила Денисова, Українська уповноважена Верховної Ради України з прав людини, сповнена жаху. Вона вимагає від поліції та міністерств негайно посилити закони про сурогатне материнство для іноземців. «Діти в Україні не повинні ставати об’єктами торгівлі людьми», — запевняє чиновниця.
Микола Кулеба, Уповноважений президента України з прав дитини, також виступає проти комерційного сурогатного материнства. «Сурогатне материнство в Україні неврегульоване і порушує права дітей. Комерціалізація та дозвіл отримувати таку «послугу» в Україні сприяє безконтрольному продажу українських дітей за кордон. Ситуація з немовлятами в готелі, що набула розголосу, — ще раз показує безправність дітей, народжених сурогатними матерями», — зазначив він. За словами чиновника, народження дитини далеко від матері неприродне. «У такий спосіб Україна просто стає міжнародною крамницею з немовлятами. І реальну кількість дітей, яких «постачає» Україна таким чином, ми не знаємо», — поділився він.
Микола Кулеба заявив, що не вважає комерційне сурогатне материнство, коли жінки отримують за це гроші, нормальним. «Скажу більше, що декотрі фахівці у нас кажуть, що навіть цілі села з’являються, де жінки мають такий заробіток, тому це не можна назвати нормальним. Зараз ми стали свідками того, що відбувається лише в одній клініці, яка навіть не соромиться в інші країни надавати інформацію, показувати ці жахливі фотографії. Скільки таких клінік, наразі не відомо, бо немає такого реєстру», — бідкається він.

Церква закликає заборонити
Українські єпископи Римо-католицької церкви та Української греко-католицької церкви закликали владу заборонити в Україні ганебне явище сурогатного материнства. А Павло Гончарук, єпископ Харківсько-Запорізької дієцезії, пояснив, що стає причиною трактування людини як біологічного матеріалу, який можна купити та продати, створити на замовлення, а незатребуваний пустити на потреби косметичних або фармацевтичних корпорацій.
«Щоб зрозуміти, що є морально допустимим, а що ні, варто взяти до уваги відправну точку. У такому випадку це те, як ми дивимося на людину — як на біологічний матеріал, на інструмент чи бачимо в ній особу, яка має людську гідність, — запевняє він. — Бог каже, що кожна людина бажана, кожна Ним сотворена і має гідність Його дитини. І за кожну людину Бог віддав своє життя. Саме через призму цих знань, які маємо як християни, ми дивимося на людину від зачаття й аж до природної смерті. І будуємо своє ставлення та свою позицію саме на цьому».
«Й якщо виходимо з того, що від моменту зачаття це вже людина, то такі речі, як сурогатне материнство або як екстракорпоральне запліднення є злочином проти людини, — не сумнівається владика. — Ну, хоча б тому, що для того, аби народилася одна дитина, потрібно запліднити щонайменше п’ять яйцеклітин, із яких використають лише одну, найбільш життєздатну. А Бог дає людині душу у момент злиття яйцеклітини зі сперматозоїдом. Момент запліднення — це момент появи особистості. Це вже людина, яка розпочала свій шлях розвитку. Бог так усе продумав, що ця маленька дитина, яку можна розгледіти лише під мікроскопом, отримує найкращий притулок і захист, який лише можна собі уявити — материнське лоно. Як інакше можна було б заопікуватися такою маленькою людинкою, котру з легкістю можна було б загубити?»
«Що ж не так із процесом, коли дитину створюють поза тілом матері? — питає він. — Запліднення відбувається буквально на скельці, запліднену яйцеклітину імплантують у матку жінки і чекають, чи вона приживеться і почне розвиватися. Решту запліднених яйцеклітин заморожують і зберігають упродовж п’яти років, потім використовують як біоматеріал у косметології та наукових дослідах, або викидають. Буквально змивають в унітаз. А це ж діти! І бачимо, що для того, аби отримати одну дитину, як мінімум п’ять треба вбити. Для чийого добра це робиться? Яка потреба заспокоюється? І яким способом?»
«Потреба бути мамою — це добра і правильна потреба, цілком природна, — пояснює єпископ. — Але заради того, щоб стати мамою, я погоджуюся на вбивство кількох осіб. Чи це морально? Чи справді хтось має вмерти для того, щоб хтось інший почувався щасливим? Чи це має бути так? Ні. Так бути не повинно! Але сьогодні бачимо, як широко рекламують штучне запліднення. Навіть у фільмах людей призвичаюють до думки, який це гарний винахід медицини, бо дозволяє відчути радість материнства. А за всім цим стоять великі гроші, адже ці процедури коштовні і жінки змушені повторювати їх не один раз. І ніхто не згадує, що крім грошей, це коштує також багатьох життів ненароджених дітей».
«Сурогатне материнство є продовженням цього ланцюжка споживацького ставлення до дітей, як до предметів, які можна купити, — зазначає він. — Жінка, виношуючи дитину, має з нею не лише біологічний зв’язок, існує ще й психологічна пуповина. Жінка, котра виносила дитину для когось на продаж, блокує свої материнські почуття, змушує себе не відчувати прив’язаності до дитини, яка є лише тимчасовим «пасажиром» в її утробі. Розривається зв’язок між матір’ю та дитиною. Вона на силу має перестати бути мамою. Хоча все у ній — від фізіології до психіки — свідчить про інше. Але дитина, яку виношує сурогатна матір — чужа, й їй не належить. Дитина народжується з травмою — вона прийшла як небажана, як та, яку тимчасово тримають, щоб віддати. Що буде з дитиною, коли вона дізнається яким способом прийшла у цей світ? Як вона прийме факт, що десь у світі є жінка, котра виносила її й народила? Сурогатні матері також мають травми, хоча здається, що йдуть на такий крок цілком свідомо і роблять це з метою заробити грошей. Але її психіка не так легко відпускає дитину. Все це виховує ментальність споживацького й інструментального ставлення до людини, до її гідності. Це цивілізація смерті. І таке ставлення є гріхом проти людини, проти Бога й є злом, яке прикривається начебто щирими намірами, але вони по своїй суті є злочинними».

Євген Клен

About Author

Meest-Online