Новини для українців всього свту

Wednesday, Nov. 20, 2019

Троє синів з однієї хати пішли свою землю захищати

Автор:

|

Вересень 11, 2019

|

Рубрика:

Троє синів з однієї хати пішли свою землю захищати
Василь і Любов Дишки

Тріпоче мамине серце Любові Адамівни, тремтить татова душа Василя Петровича Дишків зі с. Ветли Любешівського району Волинської області. Бо свою ціну за утвердження незалежності заплатили три їхні сини: Сашко, Віталій і Володя. Й усім їм Господь вберіг життя.
При згадці про війну на очах п. Люби відразу з’являються сльози. Скільки всього довелося пережити, передумати, переплакати. Постійні переживання дуже позначилися на здоров’ї жінки. «Страшно подумати, а як ті матері, що діждалися з війни гробів?» — каже вона.
Очі таки червоніють, видають ту тривогу, яку воліла б давно стерти зі своєї пам’яті. Та таке не забувається. «Сашко у нас з двійнят, — розповідає жінка. — Народилися в нас разом хлопчик і дівчинка — Саша і Наташа. Як школу закінчили, разом поступили у медучилище в Яготині, бо мріяли про медичні професії. Наташа — медсестра, працює у Києві. А Саша став фельдшером».
Закінчивши навчання, хлопець пішов до війська. А як відслужив, дізнався, що в Дольську на заставі є вакансія фельдшера. Попросився туди на роботу. Так став третім у родині прикордонником — услід за братами Віталієм і Володею.
Аж тут почалася війна. «Прикордонників-медиків з Волині, викликали до Луцька. Сказали: «Ми нікого не змушуємо. Але медиків там катастрофічно бракує». Я ж давав клятву Гіппократа! А тоді ще був парубком. Як не піти? — усміхається. — Нас ніхто не силував. Пішов добровольцем».
«Тоді автоматів було один на чотирьох, спальні мішки за свої гроші купували, — згадує батько. — Але Саша казав: «Не переживай, я вернусь». І Бог його» повернув.
«Ми стояли на пункті пропуску Маринівка, — розповідає Олександр. — Це на Донеччині, прикордонна смуга з Ростовською областю. Звідти — пряма дорога на Донецьк. Спершу по живій силі не били. З російського боку підіймався безпілотник, дивився, де техніка, і по ній гатили, а вона навіть обкопана не була. Тоді ми обкопалися. І 29 днів нас не могли звідти вибити! Але майже 30 одиниць техніки залишилося чотири, все інше знищили цілком. За цей час мали дев’ятьох поранених і був один убитий. Нас рятувало те, що позаду стояли 72-та і 79-та бригади з «танчиками» і «бетеерами».
Але починався Іловайськ. У пам’яті досі стоїть картина, як виходили сірою зоною на Георгіївку. «Там 80 % місцевих підтримувало російську сторону, — згадує ветеран. — Застава була навпроти школи і дитсадка. Прийшов директор, питає: «А ви надовго заїхали?» Ми не розуміли, чому. Тоді він пояснив: «Бо ви ж із Волині». Потім почався обстріл. Застава була двоповерхова. Валили по вікнах, даху. Не витримало перекриття: другий поверх падає на перший. А там спали хлопці, їх позавалювало. Мене врятувало те, що якраз чергував. Коли закінчився обстріл, одразу ж зателефонував мамі. Сказав, що не знаю, коли і як повернусь».
Але за 20 днів хлопець був уже вдома. Живий! Кинулася мати обіймати сина. Цілувала, голубила — вцілів у такому пеклі! Думала, що найстрашніше позаду. Аж тут найстарший син Віталій зізнається: «Іду на війну». В душі все похололо. Тіль­ки ж один вернувся! А це другого заби­рають.
Та невдовзі мати мала ще більше потрясіння. Адже на днях було весілля у середульшого Володі. І просто під час урочистостей він зізнався батькам, що також йде воювати. «Мені важко було це прийняти, зрозуміти, — зізнається жінка. — Як так: трьох синів мати — і трьох на війну віддати?»
Але обов’язок покликав. Брати служили в різних комендатурах від одного прикордонного загону. Були на різних блокпостах, але відчували підтримку одне одного. Володя, правда, на десять днів відлучався — йому дозволили побути вдома, коли кохана дружина народжувала донечку. Її назвав Вікторією в честь майбутньої перемоги.
Повернення синів з фронту батьки називають найбільшим щастям. Розповідають, як відгуляли Сашкове весілля. «Я пообіцяв мамі, що як прийду з війни живим-здоровим, то відразу одружуся. Мусів обіцянку виконати», — усміхається він. Воїн упевнений, що та клята війна скінчиться не інакше, як перемогою.

Наталія Кравчук, «Високий Замок»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...