Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

Третій„ Крим

Автор:

|

Грудень 31, 2015

|

Рубрика:

Третій„ Крим

Украдений Крим

Прогнози стосовно територіальної приналежності півострова в найближчому майбутньому зазвичай зводяться лише до двох варіантів. Водночас вірогідність того, що з часом на флагштоках Криму не майорітиме ні російський, ні український стяг, постійно зростає. Державна політика й економічне становище Москви та Києва лише сприяють такому розвитку подій.

Самовбивча авантюра
Із плином часу кримська кампанія Російської Федерації (РФ) усе більше скидається на самовбивчу авантюру. Утримувати півострів в умовах західних санкцій та обвалу цін на нафту стає дедалі важче. Лише з квітня 2014-го по квітень 2015 року, за оцінками експертів аґенції Standard & Poor’s, Москва вкинула в «чорну діру» Криму близько 90 млрд RUВ, що пішли на бюджетні дотації, заробітні плати та пенсії.
Заяви міністра фінансів РФ та самопроголошеного глави «республіки» про необхідність виходу на «самозабезпечення півострова» звучать смішно, але для кримчан виглядають страшно. Ситуація з енерґозабезпеченням чітко показала, наскільки залежним є півострів. На заваді мріям про ґрандіозне курортне майбутнє стала необхідність не менш ґрандіозних фінансових інвестицій. Навіть великий фантазер п. Аксьонов нещодавно зізнався, що Крим не зможе замінити для росіян «Єгипет і Туреччину, які йшли до цього (рівня сервісу й інфраструктури) 20 років».
У таких умовах Білокам’яна звично для себе пішла своїм традиційним шляхом, облаштовуючи в Криму замість курортів величезну військову базу. За задумом, вона має лякати потенційних ворогів, які намагатимуться відібрати півострів.
Але у ХХІ ст. підводними човнами, танками та літаками практично не воюють. А війна проти Москви йде вже. Як удало зазначив російський журналіст А. Бабченко, його співвітчизники цього так і не зрозуміли: «Ви чекали танкових баталій дивізія на дивізію, а отримали ізоляцію та третій світ. Ви начищали «Іскандери», а отримали барель нафти по 35. Ви кричали про радіоактивний попіл, а отримали скасування «Турецького потоку», обвал економіки та «Шовковий шлях» в обхід Росії».
Знамениті цукерки «Крим» зі слоганом «Спробуй відбери» можуть стати римейком відомого оповідання О. Генрі «Вождь червоношкірих». Росія — окупант в очах світової спільноти, якими б міфами про «розділений народ» і показовими волевиявленнями вона не оперувала. Тому лишити все у теперішньому вигляді — неприйнятно для Заходу.

Імовірний варіант — кондомініум
Єдине, що в таких складних умовах не може дозволити собі Москва, перебуваючи в статусі ядерної держави і щиро плекаючи у своїх громадян менталітет переможців, — це «втрату обличчя». Відновлення статус-кво сприйматиметься в РФ як цілковита поразка, тому Путін зробить усе можливе, аби Крим уже ніколи не повернувся до складу України. У ситуації «ні нашим, ні вашим» непоганим виглядатиме запровадження тимчасового управління Організації Об’єднаних Націй або Організації з безпеки та співпраці у Європі. Щоправда, вони зазвичай вимагають демілітаризації зони, у якій працюють, а таке Кремль, очевидно, не влаштує.
Тому вірогіднішим стане кондомініум, що передбачає перебування на своїй території збройних сил усіх держав, які до нього входять. Урешті, українська армія не так давно була на півострові, що зовсім не заважало домінувати там російській.
Не дивно, що заяви про спільне управління впродовж 2015 року неодноразово звучали з уст неофіційних російських представників — відносно незалежних економістів, філософів і журналістів. Спроби вхопитися бодай за таку соломинку «перемоги» були й у Києві. Але долучитися до управління півостровом може також і третій великий гравець Чорноморського реґіону — Туреччина.
Чітко визначеного режиму кондомініуму не існує, адже кожна ситуація — унікальна. Водночас серед спільних ознак такої формації є позиції, що вимагатимуть законодавчих змін. Це, зокрема, і подвійне громадянство, і збільшення переліку мов із офіційним статусом. Управління кондомініумом здійснюється за квотним принципом коаліції з урахуванням права вето. Таким чином місця у владних інституціях отримують представники різних держав.
Під схожим управлінням Великої Британії й Єгипту до 1951 року перебував Судан, де, щоправда, англійці увійшли до ланки вищих чиновників, а єгиптяни — середніх. Під подвійним протекторатом Іспанії та Франції досі існує Князівство Андорра, збройний захист якого лежить на плечах Мадрида та Парижа, а спів князями є іспанський єпископ та французький президент. До здобуття незалежності 1959-го Кіпром керували уряди Туреччини, Греції та Великої Британії, а також турецька та грецька громади самого острова. Тепер Анкара знову має шанс долучитися до спільного управління — цього разу над Кримом.
Однак у випадках із кондомініумами має насторожувати той факт, що навіть здобуття ними
незалежності не ґарантує припинення етнічних збройних протистоянь. Від Судану 2011 року відділилася його південна частина, сепаратистські рухи продовжуються і в інших реґіонах країни. Досі розділений Кіпр і навіть його столиця Нікосія. Можливо, саме тому світове співтовариство пішло на прецедент із Косовом — історично сербською територією, заселеною мусульманами-албанцями. Йому вирішили надати незалежність, адміністративно відокремивши і від Белграда, і від Тирани.

Ні риба, ні м’ясо
Часи незалежності Криму минули давно. Навіть за часів Кримського ханства географічне й економічне положення півострова не дозволяло розвивати його самостійність, так чи інакше дрейфуючи в бік Османської імперії. Зараз безперечною є економічна залежність Криму від України. Це наразі — єдина карта, що залишає офіційний Київ у грі.
Водночас млява зовнішня політика, яку проводить Україна задля повернення анексованої території, породжує більше запитань, ніж відповідей. Історія вже не раз доводила, що нерозумна політика стосовно втрачених територій, як і відсутність політики загалом, може призвести до їхньої остаточної втрати. Щоб Крим залишився Україною не лише на рекламно-агітаційних майданчиках після завершення анексії, Україна має почати проводити чітку державну політику в усіх площинах, а не лише дипломатичній.
Про приналежність півострова, крім уповноважених представників міжнародних установ, мають знати діти з першого класу, торгівля з окупантом мусить бути припинена, а розбудова армії повинна відбуватися з прицілом на повернення у Крим. І це має бути військо, яким можна пишатися, а не половина якого зламає присягу в обмін на «шведський стіл» російської сервірування.
Для утримання Криму в своїй орбіті Київ робить відверто недостатньо. Кримськотатарські активісти діють на власний розсуд. Центрального координаційного центру не створено, як і кримськотатарського уряду «у вигнанні», який міг би вирішувати питання вимушених переселенців, якщо у центральної влади на це немає часу.
Поки що кримськотатарська спільнота залишається лояльною до України. Однак автохтонні мешканці Криму мають право бути невдоволеними. Вони захищали український статус реґіону на мітинґу під будівлею Ради автономії, забезпечували продовольством заблоковані військові частини української армії, а військові натомість не зробили жодного пострілу, щоб захистити їх від подальших репресій.

Анкарі втрачати більше нічого
Блокада півострова також зобразила Київ не в найкращому світлі. По суті, активісти поставили владу перед фактом, відчуваючи її слабкість. Українські можновладці мали або самі запровадити офіційну блокаду, або заборонити її та покарати винних. Але ні першого, ні другого зроблено не було. Як наслідок — Ленур Іслямов, лідер блокувальників, анонсував швидкий початок морської блокади, а керівництво Меджлісу наполягає на створенні окремого кримськотатарського батальйону. Поки що в складі Збройних сил України. А як буде далі — невідомо.
Рефат Чубаров, керівник Меджлісу, запевняє, що підрозділ не буде ні мононаціональним, ні монорелігійним. Але не викликає сумніву ні релігія, ні національність тих, хто становитиме його хребет. Специфіка харчування, що не порушує мусульманських заборон, буде врахована в цьому батальйоні.
Урешті, вітчизняна історія має приклади, коли окремі національні з’єднання, що перебували у складі іноземних армій, пізніше боролися за незалежність своїх держав. Згадати хоча б українських січових стрільців.
Резонансу набули слова того ж п. Іслямова, який в інтерв’ю Одеському кризовому медіа-центру заявив про велику підтримку блокади з боку Туреччини, уряд якої, із його слів, забезпечує активістів навіть військовою формою. Відкинув намір звертатися до іноземних держав із проханням у забезпеченні кримськотатарського батальйону п. Чубаров.
Але те, що вплив Анкари в реґіоні існує, — не викликає сумніву. І він лише зростатиме внаслідок різкого погіршення у відносинах між Туреччиною та РФ. Якщо раніше президент Ердоган закривав очі на анексію, обмежуючись дипломатичними заявами та сподіваючись підкилимно домовитися з Путіним про протекторат одновірців, то зараз йому втрачати нічого. Анкара може спробувати втрутитися в кримську ситуацію, щоб дошкулити РФ та збільшити свій вплив у реґіоні. Важелі для цього в неї є.
У Туреччині проживає близько 1 млн осіб кримськотатарського походження, більше, ніж будь-де у світі. Діаспора має тут кілька етнічних об’єднань і діє дуже активно, постійно здійснюючи тиск на владу з метою протидії російській окупації та репресіям у Криму, а також проводячи благодійні збори коштів на потреби общини з історичної батьківщини. Туреччина володіє Босфором, контроль над яким перетворює Чорне море на велику калюжу, а значення Чорноморського флоту РФ зводиться до мінімуму. Все це дозволяє впевнено стверджувати: якщо питання про кондомініум постане, то Анкара матиме достатньо прав, щоб у нього увійти.

Роман Лихограй

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...