Новини для українців всього свту

Tuesday, Jan. 19, 2021

Що робити з «насєлєнієм» Донбасу?

Автор:

|

Грудень 16, 2020

|

Рубрика:

Що робити з «насєлєнієм» Донбасу?
Донбас — це Україна!

«Сказати «траґедія» — не сказати нічого», «ми втратили все», «завдяки Захарченку моя сім’я не побачила війни», «мій герой, мій батя», «осиротіли ми». Так донеччани пояснювали журналістам, що для них означає смерть ватажка. «Я хочу до цього падлюки звернутися, — каже на відео донеччанка середніх літ. — Порошенко дуже хотів, аби наші діти в підвалах сиділи, щоб не ходили в школу і дитячі садочки. А наш Захарченко, Захарушка, зробив усе для дітей. А ця тварюка, падло, що для дітей зробив? Хто ти для нас такий, «президент миру»? Але ми взялися в руки і завтра-післязавтра тисячі наших діточок підуть в ряди захищати нашу республіку. Те, що задумав Захарушка, ми виконаємо, всю його любов пронесемо, і дітям розкажемо, що ти для нас зробив. Що ж ти робиш з нами, тварь?! Будь ти проклятий, Порошенко!».
Що ж, Донбас Україна, звісно, поверне. Інше питання — коли? Але вже сьогодні перед нами стоїть надважливе питання: що з ним робити? Що робити із мільйонами «насєлєнія», яке квітами зустрічало убивць-«визволителів», а тепер проклинає державу, що поклала тисячі життів своїх вірних синів задля відновлення його ж свободи? Про це розповідають експерти.

Людмила Филипович, завідувачка відділу філософії та історії релігії Інституту філософії ім. Сковороди Національної академії наук України:
— Вважаю, що немає сенсу вкладати сили, гроші і час у те, щоб перебудовувати, змінювати свідомість того «насєлєнія». З мого погляду, це соціально відпрацьований матеріал. Краще ці зусилля вкласти в нове покоління, навчаючи його в нових українських школах, західних університетах, формуючи у них патріотичну та професійну позицію. Абсолютно безперспективна справа щось на щось змінювати. Тим більше, людей, які живуть давнім совковим уявленням про щастя — ковбаса за 2.20, хліб по 16 копійок. Це вже позавчорашній день. Можливо, щодо жителів Донбасу це й жорстко, але ті здорові сили, які там залишились і свідомо ставляться до свого життя, нехай вибираються звідти. От погано було українцям наприкінці ХІХ ст. проживати на території західної України, як вони любили свою неньку, але взяли та забралися до Канади. А там блискуче влаштувалися та продовжили своє українське життя. Для мене Донбас — мертвий реґіон. В абсолютно усіх позиціях: і в соціальному, і в економічному, і в духовному плані.
Якби це населення повернулося до України, це була б п’ята колона, постійний спротив, партизанська війна, постійне невдоволення. Навіщо це нашій державі? Воно відтягає величезну кількість зусиль. Так, зараз мені заперечать, що це певна сегрегація, дискримінація, переслідування, але, на мою думку, кожна людина має відповідати за свій вибір. Вони вибір зробили.
Близько 2 млн людей звідти вже виїхали — ті, хто не погоджуються з теперішніми умовами проживання там. Вони зараз розкидані по всій Україні. А решта? Мають отримати покарання за свій вибір. Вам хотілося Росії? Нате вам Росію. Їхню свідомість не зміниш, бо вона спричинена багатьма факторами. Основний, звісно, ідеологічний вплив Росії на цей реґіон, зокрема, формування якоїсь «окремішності». Ви ж пам’ятаєте, що «Донбас кормить всю Україну», що у нього особлива «месіанська» роль. Це промивання мізків, яке здійснювали там упродовж дуже тривалого часу. Всі українські сили звідти вижили, всі українські церкви відправили у ГУЛАГи. На початку ХХ ст. це були повністю українські реґіони, а потім відбулося заміщення — силова міґрація, насадження чужих, абсолютно непритаманних тому реґіону традицій. От і виростили такого монстра у вигляді совкового чи надсовкового особливого конгломерату людей, котрі уявили про себе неймовірні речі.
Якщо вони не погоджуються зі Захарченком, нехай думають, як розвивати політичну структуру свого суспільства, які партії там засновувати, як добиватися свободи. Їм подобається сидіти по підвалах у МГБ, то нехай сидять. Але не за рахунок життів тих українців, котрих загинуло вже близько 20 тис. От скажіть мені, чого повинен хлопець із Верховини захищати свободу хлопця з Донбасу? Не повинен. Будемо молитися, щоб це «насєлєніє» не повернулося до України. Нехай це буде якась перехідна зона на найближчі 30-40 літ. Бо молоде покоління, яке там виховане, зараз на Захарченка молиться, як в СРСР молилися на Маркса, Енгельса та Леніна. Вивітрити та викинути це з голови тих молодих людей вже неможливо. Вони будуть рости, жити з тим і народжувати дітей.

Сергій Дацюк, філософ:
— Теза про те, що «Донбас годує всю Україну» — це наслідок не стільки російської, скільки ще радянської схеми. Так, на Донбасі добувають важливі для економіки України вугілля і метал. Але зараз процес зупинили. Зараз вони не годують Україну. І всі ми бачимо, що Україна без Донбасу чудово дає собі раду. Уже сьогодні це «насєлєніє» — загроза для української держави. Якщо вони повернуться, то має пройти процес розслідування та санітарний період. Люди мають розібратися, з ким вони діють і кого підтримують. По обидва боки кордону. Доки там, на Донбасі, є російська пропаґанда, ця загроза існуватиме. Потрібно буде цю територію вивести в окремий автономний статус, хоча б на п’ять років, допоки російська пропаґанда не буде там знищена. Чітко треба на цьому наголосити: або ви входите в Україну і позбуваєтеся роспропаґанди, або виїжджаєте на територію Російської Федерації (РФ), якщо вона вам так подобається. На території України російської пропаґанди існувати не може.

Андрій Холявка, історик, політичний аналітик:
— Жителі Донбасу відрізняються від решти країни структурою соціального характеру. Філософ і психоаналітик Еріх Фромм розробляв теорію соціального характеру, суть якої у тому, що великі групи людей, які живуть поряд і займаються подібною діяльністю, з часом набувають характерних спільних рис у сприйнятті світу, самооцінці та зовнішніх реакціях. Якщо говорити про Донбас, то, за типологією Фромма, типовий тамтешній житель має яскраво виражений авторитарний характер. Основні риси цього характеру — любов до сили і така ж зневага до слабкості. Авторитарні люди розуміють і зважають лише на силу. Якщо ж влада не проявляє до них належної брутальності, таку владу вони відмовляються визнавати. Такі люди просто закохані в чобіт, який їх копає. Без розуміння цього ми ніколи не знайдемо відповіді, що робити з Донбасом.
Їм притаманна також авторитарна аґресія — навик колективно ненавидіти тих, на кого вкаже начальство, стільки, скільки буде потрібно начальству, і за першим свистком переносити свою ненависть на новий об’єкт. Коли свого часу Салтиков-Щедрін описав персонажа, що «по повеленію начальства познал істєннаго Бога», він описав саме авторитарну людину. Такі люди потребують чітких директив згори й обов’язкових животворних копняків. Тільки в такому випадку вони відчувають, що все нормально, що світ рухається в правильному напрямку, їхня тривожність зникає і вони беруться до конструктивної діяльності. «Б’йот, значіт любіт» — каже дуже показова євразійська народна мудрість.
Влада кривавих упирів, яка зараз є в цих бандитських утвореннях, діє терором і брутальним насиллям, але саме це й викликає у частини тамтешнього населення непідробні сльози радощів і задоволення. Вони давно мріяли про чобіт, про колючий дріт, про картки на харчі, про комендантську годину, про приниження, катування та масові розстріли. Тепер їхні вологі фантазії стали реальністю. Якщо люди просто не мислять себе без начальства, яке дає по писку, то рано чи пізно їх відвідає Санта з автоматом і таки вдовольнить їхні бажання.
Носії авторитарного характеру підсвідомо жадають, аби їм жорстко вказували на їхнє місце у світі. Коли ж вони відчувають ввічливе ставлення інтелігентної влади, то таку владу вони сприймають як слабаків і лохів, і, відповідно, роблять те, що їм заманеться, творячи хаос чи підпалюючи власну хату.
Перша причина формування цього авторитарного характеру у народу Донбасу — етнокультурний бекграунд. Відсоток носіїв євразійської політичної культури там доволі великий. Другою причиною є сама організація великої індустрії — коли величезні маси пролетаріату повністю залежні від начальників і директорів, привчені думати та діяти за звуком гудка. Проблема України в тому, що Київ не враховував соціальний характер Донбасу, завжди поводився з Донбасом занадто ввічливо та м’яко, а це тільки підштовхувало носіїв авторитарного характеру на різного штибу вибриків. Якщо б Київ один раз просто дав по «кумполу», то донецьким авторитаріям відразу стало б зрозуміло, хто в хаті господар, що дозволено, а що — ні. Натомість, не отримуючи належних, гаряче очікуваних копняків, у цього населення росло та зміцнювалося відчуття, що влада в Києві якась «несправжня». Що «царь нє настаящій». От, врешті, і сталося те, що сталося. Тому мусимо усвідомити: лише самим добрим словом ми не те, що не наведемо лад на визволеному Донбасі, ми ризикуємо за якийсь знову отримати величезну загрозу українській державності.
Україна зобов’язана взірцево покарати тих, хто чинив злочини, тих, хто взяв до рук зброю, і тих, хто до цього закликав. Якщо винні в достатньо масовій кількості не будуть показово покарані, це сприймуть як слабкість, отже, все повториться знову.

Яна Федюра, «Вголос»

About Author

Meest-Online