Новини для українців всього свту

Sunday, Nov. 29, 2020

«Пригоди» радянського маршала в Україні

Автор:

|

Жовтень 23, 2020

|

Рубрика:

«Пригоди» радянського маршала в Україні
Демонтаж барельєфа Жукову в Одесі, 31 жовтня 2019 р.

Геннадій Труханов, скандально відомий міський голова Одеси, котрого рік тому внесли до бази «Миротворця», неурядової організації, що займається дослідженням ознак злочинів проти основ національної безпеки України, через можливу наявність громадянства Російської Федерації (РФ), вирішив перед місцевими виборами 25 жовтня залучити на свій бік прихильників «русского міра». «Ми продовжуємо процедуру повернення одеським вулицям попередніх назв. Це ті вулиці, які раніше були перейменовані особистим рішенням колишнього губернатора Одеської області Михайла Саакашвілі в рамках процесу декомунізації. Міська історико-топонімічна комісія підтримала моє звернення та прийняла рішення про повернення попередніх назв проспекту маршала Жукова (з 2017-го — проспект «Небесної сотні». — Ред.) і вул. 25-ї Чапаєвської дивізії», — заявив він.
За словами міського голови, для цього нібито є всі законні підстави. Зокрема, Георгій Жуков, на його думку, не підпадає під закон про декомунізацію, оскільки є «борцем з фашизмом». «Те ж стосується і вул. 25-ї Чапаєвської дивізії — леґендарного формування, яке захищало наше місто від окупантів у роки війни», — заявив мер Одеси.

«Примітивний обман виборців»
Петро Обухов, кандидат на посаду міського голови Одеси від партії «Європейська солідарність» (ЄС), назвав ініціативу п. Труханова «примітивним обманом виборців». «Дізнався про заяву мера Труханова про те, що проспекту «Небесної сотні» потрібно повернути колишню назву маршала Жукова… Для перейменування вулиці потрібно провести громадські слухання, і лише потім ухвалити рішення на сесії міської ради. А наступна сесія буде вже після виборів із новим складом депутатів. За соціологічними опитуваннями бачу, що депутатів від партії Труханова стане менше. Тобто, це рішення прийняти йому буде набагато складніше. Але навіть якщо його приймуть, то буде суперечити закону про декомунізацію і згодом його скасують у суді», — зазначив п. Обухов.
За його словами, «якщо Труханов настільки переживає з приводу назви проспекту, то чому зайнявся цим тільки зараз, коли на це вже немає часу?». Кандидат від ЄС нагадав, що за радянських часів проспект називався то Чорноморським шосе, то проспектом Ленінської іскри, а проспектом маршала Жукова став лише 1995 року.

Головний здобуток В’ятровича
Проте насправді може йтися не лише про бажання чинного мера Одеси залучити голоси виборців, котрі ностальгують за «радянщиною». 2015-го прийняли закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». 2019 року Конституційний суд України визнав цей нормативний акт таким, що відповідає Основному закону.
Головним лобістом закону був Володимир В’ятрович, тодішній директор Українського інституту національної пам’яті (УІНП), а тепер — народний депутат від ЄС. Історик заявляв, що відсутність політики декомунізації в Україні після проголошення незалежності була однією з причин, що призвели до неорадянського реваншу режиму Януковича. Також п. В’ятрович зазначав, що носії радянських цінностей тепер є головним кадровим резервом терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка».
УІНП оприлюднив список із 520 осіб, чия діяльність підпадає під дію закону про декомунізацію, відповідно, назви вулиць та інші топоніми на їхню честь необхідно змінити. Таким чином, в українських містах і селах на законних підставах почали прибирати радянську символіку, пам’ятники Леніну й іншим радянським діячам, а також перейменовувати вулиці. Також перейменували низку населених пунктів, у т. ч. два обласних центри — Дніпро (колишній Дніпропетровськ) і Кропивницький (колишній Кіровоград).

Уперше Жуков «засвітився» в Харкові
Доки президентом був Петро Порошенко, прихильники «радянщини» сиділи тихо, однак після приходу до влади Володимира Зеленського аґенти «русского міра» (а з ними й їхні куратори в Москві) розпочали масштабну пропаґандистську кампанія з метою «повернути все, як було», адже «після декомунізації краще жити не стали».
Першим в ідеологічний наступ пішов Геннадій Кернес, одіозний мер Харкова (до слова, під місцеві вибори-2020 він на пару з Трухановим заснував відверто проросійську партію «Довіряй ділам»). У травні 2019-го на сайті Харківської міської ради зареєстрували електронну петицію з вимогою повернути проспекту генерала Петра Григоренка ім’я маршала Жукова, яке він носив до 2016 року. Петиція набрала необхідні для розгляду депутатами 5,5 тис. підписів, тож тамтешня міськрада під головуванням Кернеса прийняла рішення відновити стару радянську назву. Харківський окружний адміністративний суд, розглянувши позов Всеукраїнського об’єднання «Свобода», скасував це рішення, але невгамовний українофоб Кернес знову повернув на мапу Харкова ім’я радянського маршала. Знадобилося ще одне судове засідання, щоб улітку ц. р. удруге визнати рішення Харківської міської ради протиправним.
Однак, очевидно, що в разі перемоги на виборах Геннадій Кернес спробує знову увіковічнити радянського маршала. Щоправда, ще невідомо, чи йому взагалі вдасться взяти участь у виборах. Уночі 17 вересня ц. р. Кернеса літаком терміново доправили на лікування до німецької клініки «Шаріте» (там, до речі, лікувався й отруєний «Новачком» головний російський опозиціонер Олексій Навальний). Харківська мерія підтвердила, що у їхнього шефа — Covid-19 і двостороннє запалення легенів. Пізніше з’явилася інформацію, що харківський мер пережив ще й інсульт. Наразі точної інформації про його стан здоров’я немає.

Позиція Зе-президента
Проте інші прихильники «русского міра», котрих, на жаль, в Україні не бракує, навряд чи заспокояться. Тим більше, що їм, фактично, підігрує Зе-команда. Показовою стала реакція на минулорічні «пригоди» маршала Жукова у Харкові Юлії Мендель, прессекретарки глави держави.
«Ситуація в Харкові — яскравий приклад непродуманості та недосконалості гуманітарної політики, яку проводили останніми роками. Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» закладає правову колізію. Він вимагає перейменувань і знесення пам’ятників радянським діячам, але водночас робить винятки для випадків, коли такі історичні пам’ятки пов’язані з опором і вигнанням нацистських окупантів із території України. Отже, закон не вимагає перейменування проспекту Жукова. Президент вважає, що розв’язання подібних колізій у рамках закону є справою винятково територіальної громади міста», — заявила вона влітку минулого року. Фактично, президент Зеленський таким чином задекларував, що готовий відкрити шлях до повернення радянських назв і символів через рішення місцевих рад.
Хтозна, чи за якийсь час після місцевих виборів переповнені проросійськими депутатами обласні, міські та селищні ради Сходу та Півдня не затягнуть пісеньку про «вшанування пам’яті борців із нацизмом». Нагадаємо, що Геннадій Труханов саме так мотивував перейменування проспекту «Небесної сотні» назад на маршала Жукова. Якщо слідувати цій викривленій логіці, то в українських містах можуть з’явитися навіть… погруддя Йосипа Сталіна, адже він не просто «боровся з нацизмом», він його навіть «переміг».
Страшна казка, скажете ви? На жаль, в Україні ще море люду, який плаче гіркими слізьми за СРСР і готовий відкрутити час на 30-40 літ назад, щоб знову начепити червоні піонерські галстуки та бадьоро марширувати вулицями, виспівуючи «Союз нерушимий…»

Ігор Берчак

Мовою чисел
За останні п’ять років, відколи в Україні розпочалася декомунізація, за даними Антона Дробовича, теперішнього керівника УІНП, змінили назви понад 51 тис. об’єктів топоніміки (вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів та інших географічних об’єктів). А також близько тисячі населених пунктів, 26 районів, 75 закладів освіти, понад 30 залізничних об’єктів і морських портів. Були демонтовані або прибрані з публічного простору близько 2,5 тис. монументів і пам’ятних знаків, з них понад 1,3 тис. — це пам’ятники Леніну. В деяких місцевостях до процесу декомунізації поставилися вкрай креативно. Так, улітку ц. р. у Болградському районі на Одещині пам’ятник Леніну перетворили на… болгарського збирача винограду. Вождя світового пролетаріату «переодягнули» в болгарський національний костюм, борідку-еспаньйолку залишили, проте додали закручені вуса, а на голову — шапку-кучму. В ногах — мішок винограду, в руках — сікатор і виноградна лоза. Ідея отримала схвальні відгуки по всій Україні.

About Author

Meest-Online