Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Потрібний непотріб

Автор:

|

Березень 01, 2012

|

Рубрика:

Потрібний непотріб

У повсякденному житті нас оточує безліч різноманітних речей. Кожна з них має наперед визначений термін існування, визначений словами «вжити до…» або «ґарантія на… років». По закінченні цього часу речі вирушають в останню путь — на звалище. І якщо в розвинених країнах на непотріб чекає реінкарнація, тобто рециклінґ то в Україні він просто скирдується в купи. Про подальшу долю отого сміття, або твердих побутових відходів (ТПВ), в Україні розповідає експерт у цій галузі пані Галина Білик:

— У нашій державі ТПВ розміщують на 3 614 офіційно зареєстрованих звалищах і полігонах загальною площею 62,6 кв. км, але це — лише офіційна статистика. Питомі показники утворення відходів в Україні щороку зростають і сьогодні, приміром, становлять у середньому 220—250 кг/рік на одну особу, а у великих містах досягають 330—380 кг. Обсяги вивезення ТПВ також збільшуються, наприклад, 2009-го їх було зібрано 50,55 млн м3 — на 8 % більше, ніж попереднього року. Проте зазначені показники не повністю відображають процес утворення ТПВ, оскільки послугами збору та вивозу охоплено лише 60,8 % населення України. Решта українців викидає сміття, куди їм зручно, тобто на стихійні звалища.

На Львівщині зареєстровано 572 звалища ТПВ, хоча в національні звіти подається суттєво занижене число — 51 полігон. Тут уже сам термін використовується неправильно, оскільки львівським звалищам далеко до полігонів. Полігон — це спеціалізована інженерна споруда, на якій виконуються технологічні процеси із захоронення відходів. Наявні ж звалища — це просто купи непотребу, часто — у зовсім несподіваних місцях. 20 % звалищ в області розташовано на не придатних для цього територіях — у горах, долинах рік, болотах.

Якщо довколишні кущі обвішані гірляндами з пластикових пакетів, узбіччя всіяне сміттям, а корови замість трави тут жують картон, то ви — на шляху до одного з численних звалищ. Навіть звичайне звалище має бути обгороджене, перешароване ґрунтом, облаштоване збірниками інфільтрату й, за державними будівельними нормами, повинне розміщуватись не менш ніж за 500 м від житлових будинків, 200 м — від сільськогосподарських угідь, 3 тис. м — від водних об’єктів. Натомість на всіх досліджуваних звалищах Львівської області не дотримано відстані до с/г угідь, на 54 % — до житлових масивів і водойм. Більша частина сміттєзвалищ підпирає городи й ріллю. Уперті господарі з року в рік відвойовують свою територію, яку все більше заполонює сміття. На околицях звалищ пасеться худоба, і таким чином у сільськогосподарську продукцію потрапляють забруднювальні речовини.

Про просвітницьку діяльність у цьому плані говорити не доводиться. На більшості звалищ області не виконуються основні види робіт — приймання, складування ТПВ з пошаровим ущільненням. Відсутній обслуговуючий персонал і техніка. Вплив звалищ ТПВ на довкілля проявляється в забрудненні поверхневих і підземних вод, ґрунту, атмо­сферного повітря, поширенні носіїв захворювань, неприємному запаху, зміні рослинного покриву, відчуженні земельних ділянок на тривалий термін тощо. Усього так одразу не перелічиш.

Опиняючись на звалищі, ми потрапляємо в зовсім іншу мікрокліматичну зону (завдяки підвищенню температури внаслідок розкладу органіки). Тут буйно розростаються не притаманні нашому реґіону рослини, які потрапляють сюди з відходами. Серед них трапляються екзотичні декоративні види — бальзаміни (цілі ліси під 3 м), енотера, аспарагус, амаранти, здичавілі сільськогосподарські — картопля, топінамбур, гарбуз, кукурудза, але переважають, звісно, бур’яни, серед яких чимало отруйних і карантинних видів, наприклад борщівник, болиголов, а також «еміґрантів» з американського континенту, зокрема злинка канадська, стенаксис однорічний, золотушник канадський і десятки інших. Такий собі розплідник небезпечних рослин.

Під час проведення досліджень на звалищах до нас постійно підходять місцеві мешканці й розповідають про наболіле: про чорний смердючий дим зі смітників, про нестерпний запах, про вітрове перенесення сміття просто на подвір’я, про недовіз сміття до звалища й висипання його на прилеглі городи, про людей, які привозять і викидають трупи тварин, відходи з боєнь чи якісь хімікати. Голови сільських рад згадують про випадки спалення людських тіл на звалищах невідомими чоловіками на чорних позашляховиках. Попри все люди вірять, що коли сказати про це кому слід, їм одразу кинуться на допомогу, бо як же можна жити спокійно, коли хтось отак мучиться! Наївна віра, бо відповідні інстанції й так усе знають, але заплющують на це очі.

Якщо би ви захотіли знайти звалище, закинуте більш ніж 20 років тому, то навряд чи це вам удалося б, оскільки у відходах тих часів фактично не було пластику чи інших штучних матеріалів. Усе перегнивало, зітлівало й іржавіло. Зараз структура відходів є такою: 31 % пластику, 10 % органіки, 12 % скла, 7 % деревини, 9 % паперу й картону, 3 % текстилю, 6 % металу, 8 % будівельних відходів, 14 % — усе інше. Серед «іншого» значну частку становлять небезпечні відходи: батареї, акумулятори, кінескопи телевізорів, холодильники, люмінесцентні лампи, лакофарбові матеріали, пункти прийому яких досі відсутні. Плюс гори дитячих підгузків. На звалищах Львівщини 61 % побутових відходів складає вторинна сировина, тобто це — реально викинуті гроші. Загалом, в області діє мережа пунктів збору деяких її видів. 21 із 25 підприємств здійснює переважно збір макулатури. Однак вони утилізують лише 4 % ТПВ. Нашими побутовими відходами як вторинною сировиною цікавилося багато іноземних компаній, пропонуючи співпрацю в їхній утилізації (наприклад, будівництво сміттєпереробного заводу), проте місцева влада вперто відмовляється йти їм назустріч. Така мотивація чиновників є незрозумілою для людей зі здоровим глуздом.

Львівське звалище (не полігон, оскільки не дотягує до санітарно-технічних вимог) офіційно було створене ще 1959 року. До 1992-го сюди, крім ТПВ і вуличного змету, вивозили токсичні та небезпечні відходи з підприємств міста. Станом на 2011 рік, його площа склала 45,3 га. Зараз воно розташоване за 4 км від межі Львова на землях Жовківського району. Відстань до найближчих сіл Збиранки й Великих Грибовичів —1 км. Експлуатаційний ресурс звалища вичерпано на 100 %.

Особливістю Львівського міського звалища є наявність на його території сховищ відходів нафтопереробки (кислих гудронів), які займають площу 3,2 га. Небезпечні речовини просто зливають у відстійники, ніяк не убезпечені від їхньої дифузії в навколишнє середовище. Згідно з результатами дослідження

ДГП «Західукргеологія», ґрунт у межах санітарно-захисної зони звалища (500 м) забруднений важкими металами, концентрація яких у багато разів перевищує гранично допустимі норми. Моніторинґ підземних вод виявив перевищення граничних норм хлоридів, нітратів і половини таблиці Менделєєва в кілька разів. У питній воді навколишніх сіл зафіксовано перевищення допустимих норм для бактерій групи кишкових паличок (у 19 разів). У ґрунті й овочевих культурах, вирощених на відстані 500 — 800 м від звалища, виявили перевищення гранично допустимих концентрацій солей важких металів.

Зафіксовано тут і значні викиди метану. Біогазовий потенціал звалища становить 1,315 млрд куб. м, що відповідає генерації обсягом 26,3 млн куб. м біогазу на рік, або 3 тис. куб. м на годину. Цього достатньо для цілорічного обігріву невеликого міста!

2008 року було розпочато часткову рекультивацію з видобутком газу: у тіло звалища заклали 10 км труб і 132 свердловини для дегазації, 18 га покрили шаром глини. Унаслідок цього збільшилася площа поверхневого стоку, фільтраційні резервуари переповнюються. Оскільки рекультивацію було проведено неналежним чином, то обсяги видобутку біогазу є незначними. Добутий газ спалюють у факелах. І за це хтось отримує квоти на власні викиди парникових газів, а чиновники — гроші. Хотіли як краще, а вийшло як завжди. Але ж при цьому страждає людське здоров’я! Діти, які мешкають у довколишніх селах Малехові, Збиранці, Великих і Малих Грибовичах та місті Дублянах, частіше, ніж в інших населених пунктах Жовківщини, хворіють на інфекційні захворювання, а також кістково-м’язевої та сечостатевої систем, мають вроджені вади.

Утім, ставлення мешканців Великих Грибовичів до такого небезпечного сусідства — неоднозначне: вони протестують як проти його існування, так і проти закриття. Ним легко шантажувати міську владу щодо послуг постраждалому селу, а декому це вигідно. Крім того, на самому звалищі щодню працює понад сотню людей, і це — не комунальні працівники, а збирачі «скарбів». Тут усе серйозно. Будь-хто не може прийти й копирсатися в смітті, до нього відразу підійдуть і пояснять, що ця територія — зайнята. Є цілі клани «прибиральників». Приїжджаючи на пристойних авто, вони переодягаються в роби й ідуть гребтись у непотребі. Великі звалища — великий нелеґальний бізнес. На залишках продуктів, зібраних тут, вигодовано не одну тисячу свиней, м’ясо яких також продають на львівських ринках. Така мафія існує на всіх сміттєзвалищах, і неабияку роль у цьому відіграють цигани. У них — майже монополія на металобрухт.

А що держава? Українське законодавство встановлює спеціальний правовий режим поводження з ТПВ, який передбачає комплекс певних заходів і правил на всіх стадіях — від утворення до захоронення. Цей режим реґулюється безліччю законів і підзаконних актів. Останніми роками Верховною Радою й урядом України прийнято близько тисячі різноманітних програм і майже 200 концепцій розвитку у сфері поводження з відходами. Проте відсутність системи контролю унеможливлює їхнє виконання. Для вирішення ситуації, що склалася в галузі поводження з ТПВ, необхідно уникати дублювання повноважень, оскільки уряд, міська, обласна ради, управління екології часто виконують аналогічні функції й витрачають гроші та час на створення паралельних невзаємоузгоджених програм. Наприклад, однією з таких програм для Львівщини заплановано будівництво 44 полігонів ТПВ, п’яти сміттєсортувальних підприємств і трьох сміттєперевантажувальних станцій. А в сусідній Польщі, площа якої в 14 разів більша за площу Львівської області, успішно функціонує лише 16 полігонів ТПВ. Тут річ не в кількості, а в якості.

Чи є вихід із такого становища? У ґлобальному масштабі він вид­ніється десь за горизонтом, але, як і в будь-якій суспільній сфері, тут кожен має починати із себе. Насамперед — зме­ншити кількість пластикових відходів. А ще — одружитися. Так-так, адже, за даними соціологічного опитування п. Білик, неодружені чоловіки виробляють удвічі-втричі більше відходів тари й упаковки (це переважно і є пластик), ніж одружені. Адже з куплених напівфабрикатів сміття набагато більше, ніж від борщу й вареників, приготованих дружиною.

Тарас Микітчак

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...