Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Dec. 11, 2017

Поїздка на передову

Автор:

|

Грудень 04, 2014

|

Рубрика:

Поїздка на передову

На передовій

Ось і знову успішно відбулася чергова, четверта за ліком, поїздка на схід України, на передову. Того разу, діставшись Харкова, далі ми вирушили в Дебальцеве через Ізюм, Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ, Луганське; перетнули майже десять блокпостів. Для переїзду через них ми мали пароль, який отримали при виїзді з Краматорська. Навіть за умови попередньої узгодженості нашого приїзду з військовим керівництвом, це була, по суті, єдина перепустка, яка дозволяла добратися до першої лінії оборони Дебальцевого. Перепустками для місцевих жителів слугують паспорти з пропискою.

Окремо хотілося би сказати кілька слів про саме Дебальцеве — одну із найгарячіших точок на мапі Антитерористичної операції. Важливість цього стратегічного пункту визначається, у першу чергу, наявністю важливої транспортної залізничної розв’язки, однієї з найбільших в Україні, і двох крупних теплоелектростанцій, що особливо приваблює сепаратистів. Саме тому вони з такою впертістю намагаються відновити свій контроль над містом.
Причому майже всі вогневі атаки спрямовуються на блокпости наших військовиків, переважно, оминаючи житлову забудову. І це не є актом гуманізму щодо мирного населення, а має куди прозаїчніше пояснення: майже 80 % дорослого чоловічого населення Дебальцевого воює на боці «Донецької народної республіки». Цілком зрозуміло, що в цих умовах не доводиться розраховувати на підтримку місцевого населення, а скоріше – навпаки. Вони не цураються навіть здавати бойовикам інформацію про місця розташування українських блокпостів. Але незважаючи ні на що наші бійці всіляко допомагають місцевому населенню, ділячись із ним не лише харчами, а частенько й теплим одягом. Важко сказати, коли вдасться, та й чи вдасться взагалі, змінити рабський менталітет жителів Донбасу, їхню орієнтованість на Росію, здолати їхню неприязнь, а моментами й неприховану ненависть.
Цього разу ми провідали 128-му механізовану бригаду (вона в Чорнухіні захищає напрямок на Дебальцеве), вояки якої, маючи на озброєнні лишень стару, ще радянського зразка, бронетехніку, що більше ремонтується, аніж воює, продовжують героїчно утримувати оборону. І це – при тому, що воюють майже півроку, жодного перепочинку чи ротації в них так і не було.
Щоразу приїжджаючи до наших солдатів, не перестаю захоплюватися величчю їхнього патріотизму та незламністю духу. За жодних умов вони не здадуть ворогу ні клаптика рідної землі. І це — не бравада, не високі слова, це — їхня позиція. Команда, на яку найбільше чекають українські військові, — це наказ про наступ. Вони хочуть очистити від нечисті свою країну, хочуть знати, що їхні бойові побратими, заплативши найвищу ціну за європейське майбутнє України, полягли недарма.
Від поїздки до поїздки бачимо якісні зміни завдяки набутому досвіду, вмінням, рішучості й готовності до самопожертви. Незмінними залишаються тільки запитання до владної верхівки про те, куди зникають задекларовані мільйонні щоденні видатки на армію, яку й далі, за винятком пального та морально застарілого озброєння, продовжують утримувати та забезпечувати волонтери й пересічні українці.
80 % життєзабезпечення армії є заслугою простих людей. Якби не вони, то голод і холод куди ефективніше за вороже військо вже би давно знищили її. Звісно, тут не доводиться дивуватися озлобленості наших хлопців на передовій та їхній готовності до реалізації найрадикальніших змін у країні. Вони хочуть почути чітку відповідь на запитання: скільки часу триватиме ця війна та якою буде стратегія у майбутньому?
Не може не тішити те, що при прибутті на передову ми завжди зустрічаємо греко-католицьких священиків, котрі пліч-о-пліч із солдатами ділять їхні будні, турботи та тривоги. Не став винятком і цей наш приїзд. Військовий капелан, виконуючи свій душпастирський обов’язок, щонеділі має по чотири Літургії, переїжджає від однієї бригади до іншої, від одного блокпоста до іншого. Крім того, він узяв на себе не тільки духовну опіку над дітьми з інтернату біля Дебальцевого, а й, за можливості, забезпечення їх харчами, одягом і простенькими гостинцями. Панотець звернувся до мене з проханням допомогти вирішити проблему придбання якогось старенького транспорту, бо ж щодня доводиться долати чималі відстані.
Того разу ми мали обмаль часу, бо в межах світлового дня, до закриття блокпостів, мусіли виїхати з передової, щоби не потрапити під обстріли бойовиків. Неабияк зраділи нашому приїзду армійці, бо ми привезли дуже потрібні їм речі. Орієнтовна вартість привезеного нами вантажу становила на загал близько 90 тис. грн., це пояснювалося передусім тим, що нам удалося зібрати по-справжньому дорогі та добротні речі. Серед них були біноклі, рації, берці, бушлати, шапки, термобілизна тощо, до придбання яких долучилася українська діаспора Торонто. Дещо менше, на жаль, ніж попередніх разів, було продуктів.
Укотре хочу висловити свою подяку всім добродіям, котрі долучилися до збору допомоги для нашої армії. Особливу подяку складаємо Євгенові Уманцю й Інні Гандабурі, чиїм коштом була закуплена термобілизна та цигарки й частково профінансована поїздка. Хто бажає долучитися, може звернутися безпосередньо в компанію «Міст» до Степана Кілика. Йому ж ми вдячні за всі турботи з організації та відправки пачок із допомогою для українських вояків. Украй потрібними є і грошові пожертви, які можуть бути складені на рахунок парафії УГКЦ м. Червонограда (номер рахунку 44623 в банку «Будучність») і також будуть використані на придбання необхідних речей.
Хочу повідомити, що з Божою та вашою поміччю розпочинаємо підготовку до наступної поїздки, яка би мала відбутися через три-чотири тижні. Очікуємо тепловізорів, рацій та біноклів, які є дуже необхідні нашим хлопцям, просимо також про термобілизну, шкарпетки, рукавиці, шапки, берці, бушлати й зимові спальники.

о. Володимир Ващук

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...