Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 22, 2020

Півострів несвободи

Автор:

|

Квітень 02, 2015

|

Рубрика:

Півострів несвободи

Украдений Крим

Війна на Донбасі значною мірою відвернула увагу України та світу від іншої, не менш важливої, проблеми — окупації й анексії Автономної Республіки Крим (АРК), яку торік з особливим цинізмом здійснила Російська Федерація (РФ).

Кримський прецедент
Брутальний вчинок російського керівництва є серйозним викликом не лише для України, в якої «стратегічнbq» сусід відібраd частину території, а й для усієї системи міжнародного порядку, що склалася після Другої світової війни. Тому що замість сили права починає домінувати право сили.
«Півострів став тією історією, яка руйнує всю архітектуру «дозволеного» і «забороненого», — слушно зазначає кримський публіцист Павло Казарін. — Якщо заплющити на це очі, то виходить, що всім можна все. Що силовий переділ кордонів є припустимим, що міжнародне право нічого не вартує, а настрої населення є достатнім чинником для одностороннього перекроювання політичної мапи світу. У світі є чимало заморожених конфліктів — і якщо допустити силовий перегляд кордонів у випадку з Кримом, то всі вони цілком можуть стати гарячими. Якось світ уже дозволив собі заплющити на таке очі — і заплатив надто високу ціну».
Уже тільки через це питання Криму не повинно сходити зі світового порядку денного — аж до моменту повного звільнення окупованого півострова та його повернення під юрисдикцію України. «Якщо Господь Бог нам допоможе, ще за нас усіх ми повернемо контроль над Кримом. Якщо ні, то це зроблять наші діти або внуки», — заявив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк.
Але так довго чекати не готові ні материкові українці, ні десятки тисяч вимушених переселенців із АРК, ні ті, хто залишився в окупації, але зберіг вірність Україні, що потребує особливої мужності й відваги. І саме цій категорії — найважче, тому що їй постійно доводиться жити в умовах ворожості, несвободи і репресій.

Поділяй і владарюй
Найбільш нелояльним до окупаційної влади місцевим елементом виявилися кримські татари — 300-тисячний корінний народ Криму, в якого немає іншої Батьківщини. З ними активно борються як бандити зі «самооборони», так і федеральні силовики. За минулий рік зникло безвісти понад 20 кримських татар, декого з них знайшли мертвим.
Хоча маховик репресій зачепив не лише пересічних громадян, а й таких відомих і вагомих персон, як національний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв і голова Меджлісу Рефат Чубаров. Окупанти зробили їх персонами нон-ґрата в Криму та взяли курс на розкол кримськотатарського руху. Для цього вони грають на особистих амбіціях деяких членів Меджлісу і спеціально фаворизують лоялістів, підкуповуючи їх посадами та закликаючи народ до конструктивної співпраці з федеральною владою.
Аби змінити розстановку сил на свою користь і призначити «правильного» лідера Ремзі Ільясова, росіяни заарештували заступника голови Меджлісу Ахтема Чийгоза. Приблизно цього ж розряду — арешт режисера Олега Сенцова, звинуваченого в підготовці теракту в Криму та записаного в російські громадяни проти його волі.
Постійний тиск відчуває на собі не лише Меджліс. Об’єктом пильної уваги силовиків і контролюючих органів є також єдиний у світі кримськотатарський телеканал ATR. Він став утіленою мрією корінного народу, який, повернувшись із депортації, понад усе прагнув відродити свою мову і культуру на рідній землі. Нові політичні реалії змушують канал змінювати контент із неблагонадійного інформаційно-політичного на безпечний культурно-просвітницький. Що, втім, не заважає силовикам навідуватися з обшуками на ATR і тримати у напрузі телекомпанію, яка досі не отримала нової ліцензії за російськими законами.

Тріумф маразму
Зачистка від непотрібних елементів триває і в освітній галузі, де вивчення української зведено нанівець і лише у 20 школах є класи з українською мовою викладання. Вшановувати річницю народження Тараса Шевченка стає небезпечно, навіть якщо це — санкціонована акція. Відплатою за принесену заборонену українську символіку стає 40 годин громадських робіт, а на додачу — звільнення з роботи.
У не набагато кращому становищі – й умовно кримськотатарські школи. Конституційно закріплена норма про три державні мови в Криму, що справді не була чітко прописана в Основному законі АРК 1998-го, на практиці виявилася порожньою декларацією. Тому що «інтернаціоналісти» й «антифашисти» не вивчають мов сусідніх народів і своїх співвітчизників, бо їм так зручніше, зате вимагають від решти «нацменів» опанувати їхню власну мову.
Варто лише згадати, як Володимир Константинов, спікер Верховної Ради АРК, кілька років тому обурювався, що йому з Києва приходять документи українською. Якщо вже тоді він, працюючи держслужбовцем в Україні, не міг терпіти «эту мову», то навряд чи полюбить її на посаді голови «Государственного совета Республики Крым». Певно, тому п. Константинов із такою радістю особисто змінював дорожні знаки з українських на російські, бо це питання для нього — «важливіше за хліб».
Розперезане «кАзацтво» чатує біля «неблагодатних» і ворожих «Русскому миру» храмів Київського патріархату, на земельні ділянки яких претендує Федеральна служба безпеки РФ: треба ж десь у Сімферополі будинок для чекістів будувати. Несолодко живеться греко-католикам, котрі змушені служити мало не вахтовим методом. Під юрисдикцію Російської православної церкви переходить Кримська і Сімферопольська єпархія УПЦ МП.
Ті, хто побував в окупованій автономії, зазначають, що зараз там важко дихати й уже за кілька днів перебування там стає нестерпним. Що вже тоді казати про почуття тих, хто живе там постійно і мріє поїхати на материк, хоча би на Херсонщину, аби просто вдихнути вільне повітря.

Непосильний тягар
За цим тужать, звісно, далеко не всі, адже багатьом кримчанам, насамперед пенсіонерам, бюджетникам, чиновникам і силовикам, справді дуже подобається жити в новому Криму, де їхні пенсії та зарплати нарешті наблизилися до омріяних «російських стандартів». Щоправда, при цьому любителі «халяви» сподівалися, що ціни на все будуть такі, як за України, і доступні, якісні товари їм постачатимуть безперебійно — так само, як і воду для сільськогосподарських підприємств і хімічних заводів на півночі Криму чи електроенергію. Ну, і потяги з автобусами будуть справно до них їздити.
Однак реальність виявилася суворішою, ніж здавалося. Ейфорія після «повернення Криму в рідну гавань» минає — ціни зростають, а доходи — ні. Курортний сезон-2014 провалився, пляжі були порожні. Не допоміг навіть добровільно-примусовий відпочинок російських бюджетників. Українці, ясна річ, не поїхали минулого літа в Крим, іноземці — теж.
Півострів як був, так і залишається дотаційним реґіоном. Тільки якщо за нелюбої української влади АРК 2013-го отримала 75 % бюджетних вливань, то 2014-го, після «возз’єднання» з РФ, цей показник склав 95 %. Крім того, російські громадяни змушені платити додатковий податок 1 % на підтримку путінської авантюри.
Але довго годувати нахлібника за рахунок решти своїх громадян Росія не зможе. Тому що в держави — під тиском західних санкцій і падіння цін на нафту — вичерпуються фінансові ресурси. Промовистий приклад — невизнана 500-тисячна Придністровська Молдавська Республіка, на існування якої у «всемогутньої» РФ на 2015 рік не знайшлося навіть 100 млн USD. Тим більше немає грошей у РФ для дев’ятимільйонної Білорусі. І де тоді взяти кошти на Крим, зокрема на «будівництво століття» — моста через Керченську протоку, коли вже й наближені до Путіна олігархи відмовилися від цієї ідеї?

Злочин і кара
Саме економіка має лежати в основі стратегії повернення АРК під юрисдикцію України, адже силою автономії не відіб’єш — надто нерівним є військовий потенціал супротивників. Чисельність контингенту збройних сил РФ зросла з 12,5 тис. до 22 тис. осіб, а його планують довести до 32 тис. Марними є сподівання і на збройне повстання кримських татар, чого дехто чекав від них іще торік, абсолютно не беручи до уваги винятково мирний, ненасильницький характер спротиву, який сповідує їхній національний рух після депортації.
Зате можна і треба зробити перебування АРК у складі РФ непомірно обтяжливим та виснажливим. Інструментами такого впливу, на думку експертів фонду «Майдан закордонних справ», повинні стати: витребування компенсацій від РФ за незаконне використання майна та ресурсів України; запровадження власних секторальних і персональних санкцій (на додачу до західних); перехід на високі ринкові ціни за постачання води, електроенергії та продуктів харчування. Це може вдарити й по лояльному до України населенню, але воно готове навіть до блокади, тільки би швидше закінчилася окупація.
Одночасно слід працювати в правовому, організаційному, ідеологічному та військовому аспектах. А для втілення і координації стратегії необхідний виконавчий орган — наприклад, міністерство у справах Криму. Офіційна влада здебільшого обмежується деклараціями в дусі «Крим — це Україна» і поки що нереальними обіцянками у виконанні екс-міністра оборони Валерія Гелетея про «парад перемоги в українському Севастополі». Хоча слова солідарності з кримчанами, виголошені Петром Порошенком напередодні річниці анексії автономії, були очікуваними та важливими для них. Натомість, активно працюють неурядові організації: «Крим-SOS», «Євромайдан-Крим», «Майдан закордонних справ», Кримська польова місія з прав людини, Free Crimea. Вони замість влади виконують волонтерську й експертно-аналітичну роботу, готуючи підґрунтя для повернення Криму.
Запорукою деокупації АРК стане не лише побудова успішної, реформованої України, але й зміна нинішнього політичного режиму в РФ, який має відповісти за свої авантюри. Після щиросердного зізнання, зафіксованого в стрічці «Крым. Путь на Родину», російський президент може зіграти прощальну роль у новому документальному фільмі «Путин. Путь в Гаагу». Чи як варіант, запропонований п. Яценюком, «Крым. Преступление и наказание».

Сергій Шебеліст, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply