Новини для українців всього свту

Wednesday, Aug. 21, 2019

Можливостей для бізнесу в селі більше, ніж у місті

Автор:

|

Липень 24, 2019

|

Рубрика:

Можливостей для бізнесу в селі більше, ніж у місті

Ігор та Ольга Усики

Ігор та Ольга Усики після втрати бізнесу переїхали до села Глушки Корсунь-Шевченківського району на Черкащині. «Займалися перевезеннями, шість років тому втратили бізнес. Різко підскочив курс долара. А ми купили вантажні автомобілі за валютні кредити. Погасити борг не змогли. Машини забрав банк, — розповідає 53-річна Ольга.
Разом із чоловіком, 56-річним Ігорем, переїхала на Черкащину та зайнялися фермерством. «Ще нас дуже підкосила смерть 26-річної доньки Ігоря від першого шлюбу. Був шок від того, що все втратили. Не мали сил на відновлення бізнесу. У Глушках була земля і старий будинок, який мені дістався в спадок від батька. Мама дала нам козу. Раділи, що молоко своє маємо. Знайшла рецепт бринзи, який мені дали фермери в Чернігівській області під час останнього відрядження. Спершу робили сир для себе. Потім стали пропонувати друзям, знайомим. За рік уже мали десять кіз. Чоловік збагнув, що можливостей для бізнесу в селі більше, ніж у місті. Крім сиру, робили вино зі смородини. Зараз тримаємо 40 дорослих кіз і 15 молодих. Виготовляємо тверді та м’які сири. Купили сепаратор, щоб робити масло та морозиво. Бринзу продаємо по 200 грн за 1 кг, тверді сири коштують до 450 грн, масло — 400-500 грн, морозиво — 20 грн за 100 г. Літр козиного молока — 35 грн.
Два роки тому Ігор виграв ґрант, отримав 40 тис. грн. Купили камери для визрівання твердих сирів. Тепер офіційно називаємось фермерське господарство «Кізонька». Ми з чоловіком — співвласники в рівних частках. Наступного року й я подала документи на ґрант. Отримала 50 тис. грн. Придбали охолоджувач. Морозиво тепер можна зробити за півгодини».
«Продукцію поки що не можемо продавати до магазинів через відсутність сертифікатів. На цю бюрократію треба 50 тис. доларів. Тому працює «сарафанне радіо», отримуємо замовлення через соціальні мережі, — продовжує Ольга Усик. — Ми на 100 тис. грн лише обладнання придбали. Ще треба корм для кіз. А це — 1 тис. грн на тиждень. Засіваємо 10 га своїх полів. Узимку заробляємо на продажу сирів і масла, яке заморожуємо. Маємо від 12 тис. грн прибутку щомісяця. Боремося зі стереотипом, що козине молоко — жирне та з неприємним запахом. Інколи доводиться ледве не силою змушувати скуштувати. Декотрі клієнти приїздять і просять показати кіз. Не вірять, що молоко не смердить. Ми добре доглядаємо тварин. Кози сплять на лежаках із дощок, прибираємо двічі на день. Вони не прив’язані, ходять, де хочуть. Пасуться з десятої до дванадцятої години, потім самі йдуть додому. П’ють лише криничну воду. До 16-ї сплять і знову йдуть на поле. Приходять додому, коли захочуть. Ми їм варимо чаї на травах».
З односельцями було складно знаходити спільну мову після переїзду. Вони казали: «Були бізнесмени, збанкрутіли, тепер попробуйте пожити». Коли отримали перший ґрант, зібрали людей біля клубу. Запропонували допомогти написати бізнес-плани, щоб також могли розвиватися. Але ті послухали та розійшлися. Більшість тримають корову, здають молоко на молоковоз, і їм більше нічого не треба.

Ірина Шевченко, «Газета по-українськи»

About Author

Meest-Online

Loading...