Новини для українців всього свту

Tuesday, Dec. 10, 2019

«Мати була шокована, а я — щаслива»

Автор:

|

Грудень 04, 2019

|

Рубрика:

«Мати була шокована, а я — щаслива»
Галина Тимошенко, Олена Афанасенко, Олена Почтарьова та Світлана Задоровська

37-річна Олена Почтарьова з Черкас із 40-річними подругами Галиною Тимошенко й Оленою Афанасенко створила проєкт «Від лялі до кралі». Виготовляють автентичні вінки. З авторками зустрічаємося в кафе. Вони п’ють каву, пригощають лимонадом.
«Раніше працювала в «Епіцентрі» (торгова мережа з продажу будівельних матеріалів. — Ред.), — каже п. Почтарьова. — Мала стабільну зарплату. Але було нудно. Вранці мало не плакала, так не хотіла йти на роботу. А потім захопилася виготовленням вінків і звільнилася. Мати була шокована, а я — щаслива». «Якось привела старшу дитину на гурток із кераміки, — долучається п. Тимошенко. — Подивилася на роботи, спробувала сама. Вирішила — займатимуся творчістю».
Жінки познайомилися 2014-го, коли були волонтерами. «Раніше вінки робили черниці чи бабусі. Зараз майстринь майже не залишилося, — продовжує Галина Тимошенко. — Нам стало цікаво самим зробити вінок у традиційній техніці. Перший весільний виготовили восени 2018 року. Знадобилося два місяці. Світлину виклали у Facebook. Люди писали, що він чудовий. Радили професійно цим займатися. Вирішили започаткувати проєкт».
Жінки створюють вінки в різних техніках: воскові, з балабонів, паперових квітів, вовни та золотої нитки. Нещодавно показували їх на виставці в Переяславі на Київщині, у листопаді планують демонструвати у Києві. «Кожен наш виріб — унікальний. Вимагає багато часу і майстерності, — розповідає п. Афанасенко. — Виготовлення вінків на замовлення — вимушених захід, аби заробити на проведення виставок і придбання необхідних матеріалів. Ціни починаються від 800 грн. Часто шкода продавати, бо вони заслуговують на те, аби бути музейним експонатом».
«Вінок — це атрибут жіночності. Дівчата носили їх до заміжжя, а тоді заміняли очіпком, — докидає п. Почтарьова. — Весільні вінки робили по-багатому. Вставляли шматочки дзеркала, обгортки від цукерок, лелітки, намистини, пір’я. Після обряду їх часто вкладали в ікони».
Кожен реґіон України мав власні техніки створення вінків. На Івано-Франківщині вони були барвисті. У них вплітали блискучий дощик, який шарудів. В одного колекціонера бачили незвичний вінок із тонкої кольорової стружки. Його краще не чіпати, бо одразу розсипається. Також зацікавив вінок із Херсонської області — із вплетеними ягодами. На Львівщині їх плели зі самшиту, прикрашали паперовими квітами. На Полтавщині робили з балабонів. Додавали павичеве пір’я, сухозлітку — сріблясті чи золотисті металеві нитки. На Чигиринщині вінки виглядали, як капелюшок. Найскладніші виготовляли на східному Поділлі — кількість кульок із воску в них могла сягати кількох тисяч. Для весільних вінків живих квітів не використовували. Вірили, що тоді кохання швидко зав’яне. Але цьому є й раціональне пояснення — в одному вінку могло виходити заміж півсела. Тому мав бути міцним і довговічним.
Вінки, які виготовляють Олена Почтарьова, Галина Тимошенко й Олена Афанасенко, фотографує на моделях 40-річна киянка Світлана Задоровська. «Я працювала економістом. Утомилася від цієї галузі. Відчувала, що пропадаю, — каже вона. — Чоловік подарував камеру — знав, що завжди любила фотографувати. Займаюся цим чотири роки. Чоловік підтримує. Але трохи свариться, коли обробляю світлини до другої ночі. «Для проєкту фотографуємо маленьких і старших дівчат. Наймолодшій нашій моделі — 3,5 року, — зазначає Олена Почтарьова.

Ірина Шевченко, «Газета по-українськи»

About Author

Meest-Online