Новини для українців всього свту

Thursday, Aug. 22, 2019

Київська школа Dixi — навчальний заклад, де правлять діти

Автор:

|

Квітень 07, 2016

|

Рубрика:

Київська школа Dixi — навчальний заклад, де правлять діти
Засновник Dixi Ярослав Коваленко та керівник проекту Тетяна Павлиш

Засновник Dixi Ярослав Коваленко та керівник проекту Тетяна Павлиш

У цій школі можна не ходити на уроки, тут немає оцінок і домашніх завдань, але багато дітей випереджають програму. Тут учні називають вчителів на «ти» і мають з ними рівні права, але поважають і слухають їх більше, ніж у звичайних школах. Приватна демократична школа Dixi — на перший погляд, суцільний парадокс. Дуже незвична для України, вона працює за зразком західних демократичних шкіл, яких у світі нараховується вже більше тисячі.

Посуд в «Одесі» й урок «Самохотіння»
Із юридичної точки зору, Dixi не є приватною школою. Учні оформлені на екстернатну або дистанційну форму навчання в інших закладах освіти, де двічі на рік складають іспити за державною програмою та отримують відповідні атестати. Школа, організована приватним підприємцем Ярославом Коваленком, працює з 2010 року. Там навчається 60 дітей.
Це — звичайна квартира на першому поверсі багатоповерхівки: невеличкий коридор, дві кімнати з партами для занять і одна порожня, з матами на підлозі — для уроків фізкультури та рухливих ігор, міні-кухня і санвузол. Кожне приміщення має назву якогось українського міста. Тому діти роззуваються в «Умані», навчаються в «Києві», а посуд беруть в «Одесі». Зараз тут є 16 дітей із першого по третій клас. Із ними працюють двоє майстрів — так у Dixi називають вчителів.
Навчальний день починаються о десятій ранку і триває до вечора. Та більшість дітей приводять сюди на дев’яту, і до початку занять вони гуляють надворі або займаються йогою чи рухливими іграми. Перший урок щопонеділка — планування, де визначається розклад на тиждень. Наприкінці тижня — підсумки.
Практично щодня є урок «Самохотіння», впродовж якого дитина обирає заняття на свій розсуд. «Хтось у цей час просто грається, а хтось хоче додатково зайнятися математикою чи мовою, — розповідає майстер Марина Медвєдєва. У першій половині дня йдуть звичайні предмети — математика, українська мова, читання, англійська. Але робота ведеться з кожним учнем індивідуально, для всієї групи є тільки десятихвилинний вступ.

На уроки — тільки за бажанням
Учень має право вивчати предмети в іншій послідовності й іншому обсязі, а також не відвідувати будь-яке заняття — піти малювати або перекидатися в ігровій кімнаті. За це ніхто не сварить і косо не дивиться.
Однак за місяць дитина все одно має засвоїти мінімальний обсяг знань із основних предметів, які вона потім здаватиме екстерном. Хочеш — вивчай удома, хочеш — наприкінці місяця замість інших занять у школі.
Та частіше буває навпаки — діти випереджають програму з улюблених предметів.
За словами п. Ярослава, вимоги на екстернаті дещо занижені, і зазвичай усі їхні учні отримують високі бали. «Загалом, у нас немає пріоритету шкільної програми і пріоритету знань. Нам абсолютно байдуже, чи вони будуть знати 60-70 % шкільної програми. Все одно зі 100 % шкільної програми через місяць після закінчення школи діти забудуть 90 %», — вважає ідеолог школи.
Однак це не означає, що майстрам усе одно, вчиться дитина чи ні. Скоріше, навпаки: вони намагаються знайти підхід до кожної дитини та зробити уроки максимально цікавими, розуміючи, що учні сидітимуть на їхніх заняттях тільки з доброї волі, а не тому, що не мають права піти.
«Молодші школярі самі не розуміють, що треба вчитися за програмою. Якщо їм дати повну свободу, вони будуть лише гратися один із одним, а приходити, може, на одне заняття на день. Для них навчання — це більше продовження вольової сфери дорослих — батьків і вчителів. Якщо з дорослими є контакт і до них є довіра — діти вчитимуться. Тому майстер повинен завоювати серце дитини», — вважає засновник школи.
Тетяна Павлиш, керівник усіх Dixi-шкіл, наводить приклад індивідуального підходу до хлопчика, котрий хотів займатися лише трудовим навчанням. «Ми з ним домовилися, що 30 хвилин робимо, наприклад, математику, а інші 15 хвилин кожного уроку — трудове навчання. У нього було дві парти. На одній були розкладені клей, папірці, які йому дозволялося не прибирати. А за другою він вчив інші предмети, знаючи, що коли зробить певний обсяг роботи, зможе зайнятися улюбленою справою, — розповідає вона.

Правила, які приймають діти
Іншою характерною особливістю Dixi, як і інших демократичних шкіл, є спільне прийняття рішень учнями й учителями. Раз на тиждень відбуваються загальні збори, де розглядаються різні питання шкільного життя, крім фінансових і найму персоналу. Здебільшого, обговорюються правила і покарання за їхнє порушення. Діти можуть висувати свої пропозиції, які потім голосуються всіма членами зборів на рівноправних засадах — тобто голос дитини дорівнює голосу дорослого. А оскільки дітей завжди більше, то й виходить, що шкільним життям керують діти.
«Багато цих правил прийняті за ініціативою дітей», — показує п. Ярослав два аркуші дрібного тексту, що висять на стіні. Типове покарання — десять присідань, десять відтискань, 20 секунд мостик або десять хвилин сидіння на стільці. За його словами, відвертих дурниць діти не пропонують і не голосують, бо розуміють, що ці правила потрібні для їхньої ж безпеки та комфортного життя.
Крім того, тут діє правило, що в разі конфлікту діти звертаються не до майстрів, а до «судді», котрого щотижня обирають на загальних зборах. Та якихось серйозних бійок, за словами п. Коваленка, за всі п’ять років існування Dixi-шкіл не траплялося.
Ярослав Коваленко розповідає, що ідея створити власну мережу альтернативних шкіл з’явилася у нього ще під час навчання в старших класах школи. Однак продовження ця ідея отримала значно пізніше, коли він уже мав освіту управлінця малого бізнесу.
Із існуючих педагогічних систем підприємця найбільше надихнули західні демократичні школи, а також російський експериментальний проект школи-парку Милослава Балабана, котрий упродовж десяти років працював у школах Москви й Єкатеринбурґа. Спершу проект а. Ярослава також називався «школа-парк».
Однак потім від цієї моделі відійшли, бо вона має особливості, які складно реалізувати з малочисельною групою молодших школярів.

Учителів обирають за світлиною
За такої незвичної організації навчального процесу питання підбору вчителів виходить на перший план і має свої особливості. «Майстрів підбираю по фотографії, подобається чи не подобається мені людина. А потім із тих людей, котрі мені подобаються, Таня ще відбирає тих, котрі можуть впоратися з дітьми професійно», — розповідає засновник школи.
«Я також звертаю увагу на людину, чи йде від неї тепло. У нас пріоритет на психологічних якостях, а не професійних. Тому що професіоналами ми можемо стати завжди, якщо поставимо мету, а людиною так швидко не станеш, — каже п. Павлиш.
Середній вік їхніх майстрів — близько 28 років. Педагогічну освіту має лише третина з них, майже ніхто раніше не працював у звичайних школах. Однак усі — з вищою освітою, багато навіть із двома. Також усі майстри постійно продовжують навчатися та самовдосконалюватися. Мабуть, у питанні підбору персоналу київська демократична школа відрізняється від інших демократичних шкіл світу.
Разом із тим, поки що ніхто з учнів не лишився в Dixi до випускного класу. «Незважаючи на те, що сьомий клас у нас існує вже третій рік, складається так, що після нього учні від нас ідуть», — констатує п. Ярослав. На його думку, це може бути пов’язано з малою кількістю підлітків відповідного віку в їхній школі, котрим у цей період дуже потрібна компанія однолітків.

Коли гроші прийдуть за дитиною?
Навчання в Dixi коштує 38,7 тис. грн за навчальний рік, тобто 4,3 тис. на місяць. Додатково сплачується вступний внесок (5 тис. грн) і привізне харчування (50 грн на день). Це — невелика оплата для приватних шкіл, але вона все одно недосяжна для більшості українських родин.
Зменшенню вартості могло б посприяти запровадження принципу «гроші ходять за дитиною», який діє в багатьох країнах Європи — коли грішми, які держава виділяє на кожну дитину, батьки розпоряджаються на свій розсуд і можуть спрямувати їх на покриття частини вартості навчання в приватній школі.
Однак п. Ярослав мало вірить у втілення такого принципу в Україні найближчим часом, як і у відкриття державних демократичних шкіл. «Давайте дивитися правді в очі. Наша країна — у важкій економічній скруті, зі сотнями тисяч вчителів, мільйонами дітей. Питання демократичної освіти — це питання № 125 у списку її пріоритетів», — каже він.
Разом із тим уже через якихось 15 років долю України визначатимуть саме ті, хто зараз навчається у школі.

Катерина Тищенко, УП

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...