Новини для українців всього свту

Wednesday, Jun. 19, 2019

«Коли мама почула, що їду в Україну, мовчки встала і пішла»

Автор:

|

Червень 12, 2019

|

Рубрика:

«Коли мама почула, що їду в Україну, мовчки встала і пішла»

Анастасія Воробйова

Анастасія Воробйова найчастіше прогулюється з семирічним сином Арсенієм у парку Козицького в центрі Вінниці. «Із чоловіком задумали переїхати в Україну 2014 року, коли почалися події на Донбасі. Йому це боліло. Він родом — із окупованого Сіверськодонецька. 2015-го знайшов роботу програмістом у Вінниці», — розповідає 31-річна жінка. Чотири роки вона зі сином переїхала з Москви до Вінниці. Там відкрила школу іноземних мов.
Переїзд до України став найбільшим ударом для її мами. «Коли вона почула, що їду в Україну, мовчки встала й пішла з кімнати. Зі мною не розмовляє, — зазначає молодиця. — Першим переїхав чоловік. Доки адаптовувався, я зібрала речі й найняла автомашину, що перевезла. Півроку після переїзду була в депресії. Тяжко переживала сварку з рідними. Спілкувалася лише з друзями з Москви по «скайпу». Не хотіла нікуди виходити, знайомитися, шукати роботу. Адаптуватися допомогло розлучення з чоловіком. Довелося бути сильною заради себе й сина».
До переїзду в Україну вона працювала вчителем англійської й іспанської мов, займалася репетиторством. Тому вирішила відкрити на новому місці клуб зі спілкування, більше для себе, щоб не забути мову. Збиралися у кав’ярні мікрорайону Поділля. Проект назвали «Іспанська за горнятком кави». Спершу туди ходили шестеро людей. Клуб існував упродовж двох років. Навчала людей із нуля. Комусь подобалася мова, хтось учив її для подорожей. Одна дівчина переїхала до Іспанії, вийшла там заміж. Щоб перебороти страх, перед відкриттям власної школи пішла до психолога.
Справу почала, маючи 10 тис. грн у кишені. Вклала гроші в оренду невеликої кімнати на проспекті Михайла Коцюбинського. Написала про відкриття школи у соціальній мережі. За півтори години до початку занять у приміщенні не було навіть крісел. Їх придбала у супермаркеті меблів останньої миті.
«Поступово докуповую вживані меблі на сайті оголошень, — зазначає імміґрантка. — Уже є дошка, чайник, килими, капці. Люди приходять і перевзуваються, як удома. Водночас відпочивають, вчать мови і п’ють чай.
Крім мене, є ще двоє вчителів. Українка Інна викладає французьку. Еквадорійка Джесіка — іспанську. Останню зустріла, коли влаштувала майстер-клас «Ковток Іспанії». Під час занять познайомилася з вінничанином Олексієм. Плануємо одружитися. Орендуємо двокімнатне помешкання в мікрорайоні Замостя. Платимо 4,6 тис. гривень на місяць. Це вже п’яте житло, що довелося змінити за чотири роки. Не можу змиритися з постійними відімкненнями води. Але біля будинку є свердловина. Набираємо воду там або купуємо в крамниці».
Не вистачає жінці у Вінниці лазні. Такої, як у Росії, в якій парилися 200 років тому. Бракує й дач за містом. Вони згадує свою дачу в лісі, де відпочивала. Із Росії привезла традицію святкувати Масляну. Цього року з друзями збиралися на острові Бригантина. Настя пекла млинці й усім розповідала про це свято.
«Із Вінниці переїжджати не хочу. Тут можна все обійти пішки. Є де погуляти з дитиною чи поїздити на велосипеді. Маю посвідку на постійне проживання. Мрію, щоб приїхали рідні. Може, це станеться, коли в мене буде весілля», — каже вона.
700 грн коштує вісім занять із вивчення іспанської мови. Урок триває дві години. Переважно навчають дорослих. Наймолодшій учениці — 13 років. Сім’ям навчання обходиться дешевше. Їм роблять знижки.
Анастасія Воробйова за рік до переїзду досконало вивчила українську мову. «Вчила її за якимось львівським підручником 1950-1960 рр. Там були завдання. Наприклад, вивчати вірші напам’ять. Вибирала твори Ліни Костенко та Тараса Шевченка, — розповідає жінка. — Коли вийшла з потяга, боялася спілкуватися українською. Гадала, люди почують мій акцент і одразу збагнуть, що я росіянка».
Син Арсеній навчався в дитсадку українською. Але спершу мовчав. Якщо і хотів щось сказати виховательці, то тихцем на вушко, щоб ніхто не чув. Торік пішов у перший клас і там також розмовляє і вчиться українською, хоча вдома балакають російською.

Тетяна Сарахан, «Газета по-українськи»

About Author

Meest-Online

Loading...