Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Dec. 16, 2017

Із Новим роком!

Автор:

|

Грудень 24, 2014

|

Рубрика:

Із Новим роком!

Із Новим роком!

На жаль, рік, що минає, залишиться на сторінках української історії як кривавий.

Перемога Євромайдану
2014-й був передусім роком Революції гідності. Її називають ще європейською, бо підштовхнуло до неї українців, зокрема, зречення тогочасним політичним керівництвом країни законодавчо закріпленого курсу на європейську інтеграцію. Саме після зриву підготовки укладення Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом (ЄС) люди почали гуртуватися по всій країні на «євромайданах», вимагаючи все-таки підписати цей документ на саміті у Вільнюсі 29 листопада.
А вже після непідписання Януковичем угоди ці «майдани» перетворилися на символ непокори владі й трансформувалися в антиурядові. Найбільший із них зібрався на Майдані незалежності в Києві, муляючи, відтак, очі владі. Тож у ніч із 29 на 30 листопада вона віддала злочинний наказ «розігнати юрбу». Тоді, о 4-й ранку, близько сотні протестувальників, переважно студентів, опинилося в оточені 300 бійців спеціального загону міліції «Беркут», котрі, з надмірною рвучкістю застосувавши силу, витіснили людей із майдану. Вони нещадно били студентів кийками та ногами, було травмовано десятки протестувальників.
Це й стало останньою краплею, що переповнила чашу терпіння українців, обурених свавіллям влади й тотальною корупцією в країні. Лави мітинґувальників повсякчас зростали, і спершу їхні протести мали мирний характер. І навіть спроба втягнути їх 1 грудня в агресивне протистояння із силами правопорядку під час інсценованого провокаторами штурму будівлі Адміністрації президента зазнала невдачі: мітинґувальники не долучилися до нього. Та оскільки влада ігнорувала вимоги протестувальників покарати катів, що калічили студентів, і все-таки підписати Угоду про асоціацію з ЄС, 8 грудня понад мільйон учасників Народного віча в Києві ухвалило рішення про розширення мітинґу та початок блокування будівель Адміністрації президента, уряду й інших установ.
У відповідь загони «Беркуту» та внутрішніх військ розпочали 9 грудня оточення урядового кварталу та Майдану незалежності. І в ніч проти 11 грудня зробили спробу витіснити мітинґувальників, утім, не досягнувши своєї мети.
А після ухвалення 16 січня більшістю у Верховній Раді репресивних законів протистояння перейшло в «гарячу» фазу: протестувальники закидали силовиків камінням та пляшками з легкозаймистою сумішшю, а натомість прибічники влади вдалися до викрадень, катувань і вбивств активістів. 19 січня ознаменувалося початком кривавих сутичок на столичній вулиці Грушевського, де 22-го від куль снайперів загинули протестувальники Сергій Нігоян і Михайло Жизневський. За місяць, станом на ранок 19 лютого, число загиблих уже склало 25 осіб, у тому числі 16 мирних громадян і бійців «Самооборони» Майдану та дев’ятеро силовиків.
Та вже невдовзі кількість загиблих майданівців досягла ста, відтак їх назвали «Небесною сотнею». І хоч 22 лютого розпочалися перемовини європейських міністрів і опозиції з Януковичем, після яких той погодився на дочасні президентські вибори до кінця 2014 року, а протиборчі сторони мали здати зброю протягом 24 годин, один зі сотників «Самооборони» Майдану — львів’янин Володимир Парасюк — заявив: якщо назавтра, до 10-ї години ранку, Янукович не складе повноважень, то його сотня піде на штурм зі зброєю. Після цього тодішній президент накивав п’ятами спершу зі столиці, а невдовзі — і з країни, керівництво якою взяла на себе вчорашня опозиція.

Анексія Криму
Утік він, звісно, до Російської Федерації (РФ), адже, відмовляючись підписати Угоду про асоціацію з ЄС, якраз і виконував вимогу її президента Путіна. А той, намагаючись повернути Україну у сферу свого впливу, 27 лютого ініціював проти неї війну. І розпочав з анексії Автономної Республіки Крим (АРК), де дислокувався російський військовий Чорноморський флот (ЧФ).
Попри те, що, за даними соцопитування, проведеного з 8 до 18 лютого Київським міжнародним інститутом соціології, за входження АРК до складу РФ висловилася меншість її жителів — 41 %, озброєні люди без знаків розрізнення (спецпризначенці ЧФ і колишні бійці «Беркуту», котрі брали участь в придушенні протестів у Києві) захопили та блокували Верховну Раду Криму й інші адміністративні будівлі, а також аеропорти у Сімферополі та Севастополі.
На їхню вимогу до парламенту АРК прибула частина депутатів, котрі, незважаючи брак кворуму, проголосували за проведення 25 травня «референдуму про розширення автономії Криму». А після того як 1 березня самопроголошений «голова Ради міністрів АР Крим» Сергій Аксьонов закликав Путіна «посприяти у забезпеченні миру і спокою» на території Криму», той відправив до верхньої палати російського парламенту — Ради Федерації — запит щодо введення військ на територію України, і півострова зокрема, який того ж дня був підтриманий двома палатами законодавчого органу РФ.
Із 1 березня російські війська розпочали блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, встановили контроль над транспортними магістралями й іншими стратегічно важливими об’єктами. 11 березня Верховна Рада Автономної Республіки Крим і Севастопольська міська рада прийняли декларацію про незалежність АРК та міста Севастополя. Згідно з цим документом, у разі ухвали народів півострову на референдумі увійти до складу РФ, Крим буде оголошено суверенною республікою й саме в такому статусі він звернеться до Російської Федерації з пропозицією про входження до складу РФ як нового суб’єкта на основі відповідного міждержавного договору.
16 березня, за рішенням парламенту АРК, було проведено не передбачений українським законодавством псевдореферендум щодо статусу Криму. Його організатори заявили, що, попри бойкот кримськими татарами, участь у ньому нібито взяло понад 1,2 млн жителів півострова (83,1 % від загальної кількості виборців), 96,77 % із яких начебто «засвідчили вибір за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта РФ». А 18 березня Путін, Аксьонов, голова новоствореної «Державної Ради» самопроголошеної Республіки Крим Константинов і представник сепаратистського керівництва Севастополя й громадянин РФ Чалий підписали «Договір про прийняття Криму до складу Росії». 20 березня цей документ був уже ратифікований нижньою палатою парламенту РФ — Державною думою, а 21 березня — верхньою — Радою Федерації.

Авантюра на Донбасі
Путін, сподіваючись, що його інтервенцію підтримає більшість російськомовних громадян на південному сході України, ще й наказав своїм диверсантам і місцевим колаборантам розпочати 1 березня захоплення державних установ — обласних і міських державних адміністрацій, управлінь Міністерства внутрішніх справ прокуратури та Служби безпеки. Однак цей задум удався лише у двох областях — Луганській і Донецькій (спільна назва — Донбас, або по-народному Лугандон). І провалився в Харкові й Одесі.
І відтоді з РФ на Донбас не припиняється потік російських найманців та зброї. У відповідь 13 квітня Олександр Турчинов, тодішній виконувач обов’язків президента України, розпочав Антитерористичну операцію проти російських диверсантів і їхніх місцевих колаборантів. Та це не завадило терористам влаштувати 11 травня псевдореферендуми на Донеччині та Луганщині, за сфабрикованими результатами яких були проголошені Донецька та Луганські «народні республіки». Утім, анексувати ці депресивні «бантустани» Росія щось не поспішає, домагаючись натомість, аби Україна визнала їх своїми складовими «федеративними» одиницями.
А коли в середині липня сили Антитерористичної операції звільнили значну частину Донбасу та фактично оточили терористів, відрізавши їх від кордону з РФ, звідти в спину українським військам підступно вдарили російські регулярні частини. Тільки тоді, як втрати окупантів сягнули, за повідомленнями російської спільноти «Вантаж 200», 4 тис. осіб, а санкції країн Заходу завдали відчутної шкоди економіці Росії, на перемовинах у Мінську 5 вересня було проголошене «перемир’я». Хоча дотримується його тільки офіційний Київ. Росія змушена була, принаймні наразі, призупинити війну на Донбасі, «заморозивши» її, аби економічно виснажити Україну й таки змусити повернутися на орбіту впливу Москви.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...