Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Інтернат, де вихованців тримають, мов у пеклі

Автор:

|

Вересень 19, 2018

|

Рубрика:

Інтернат, де вихованців тримають, мов у пеклі

У місті Розділ Львівської області діє дитячий будинок-інтернат, куди з великих міст звозять дітей із особливими потребами. Юрко, один із вихованців, мав бути нормальним хлопчиком і чоловіком. Та сталася банальна лікарська помилка, а далі хибний діагноз викликав непоправні зміни. Уже десять років його зв’язують, щоб руки не розривали власне тіло.
Роздільський інтернат — це старовинний замок 1681 року, забутий на околицях Львівщини. Тут був жіночий монастир, потім будинок інвалідів. Та інвалідів вивезли ще далі, а сюди, подалі від людських очей, почали звозити цих дітей. Так будувалася радянська система — нормальні люди не повинні були бачити пекло так близько. Колись їх було 140, зараз — лише 80.
В Україні — півсотні таких закладів, в них близько 6 тис. молодих людей до 35 років, третина з яких — діти. Дитячі будинки-інтернати належать не освітньому відомству, а Міністерству соціальної політики, і з часів незалежності не надто змінилися. До інтернату без попереджень завітав Микола Кулеба, Уповноважений Президента України зі захисту прав дітей. «Ми пережили 26 років незалежності, але рабство у вигляді таких-от закладів лишилося в Україні. Система ізоляції, система догляду до смерті залишається в таких закладах. Це в’язниця», — сказав він.
Це — не просто слова. В психіатричному закладі з 80-ма хворими психіатр працює на півставки до обіду. Два педагоги працюють, бо інших скоротили. У палаті для особливо важких дітей мешкають восьмеро вихованців. Телевізор показує не мультики, а розповідає про тонкощі риболовлі. Діти та дорослі, котрі можуть самостійно пересуватися, сидять по кімнатах. Навчальні класи діють лише для тих, хто, на думку персоналу, може вчитися.
Галина працює з 1975 року. Помітно, що вона любить свою роботу та цих дітей. Але, як і решта персоналу, вона також — в’язень цих стін. Так збудована місцева економіка — великий інтернат, багато персоналу з катастрофічно маленькими зарплатами, котрі тримаються за свою роботу, бо в містечку іншої не знайти.
В Максимка — важка форма дитячого церебрального паралічу. Здебільшого, такі як він живуть у таких інтернатах або вдома, перетворивши життя власних батьків на філію пекла.
Але вихід із цієї жахливої пекельної системи є. Щодня сім автобусів привозять львівських особливих дітей у центр денного перебування «Джерело». Із дев’ятої ранку до четвертої по полудні дня діти рухаються з одного заняття на інше. Це — розклад для старших дітей. Зокрема, є поетична студія, столярка, театральна, соціально-побутова адаптація.
Дітей, яких, здавалося б, неможливо нічому навчити, там наполегливо вчать мінімальної побутової самостійності. А ще тутешня молодь має власний театр і пише вірші.
Таких місць в Україні більше немає. «Джерело» збудували з нуля волонтери і батьки таких дітей. «Свого часу цей заклад було створено як альтернативу інтернатним закладам, щоб діти залишалися і зростали в сім’ї. А натомість батьки отримували можливість якісно жити», — розповіла Зореслава Люльчак, директор центру.
Зарплати — зовсім невисокі. Проте у Львові знайшлося дуже багато молодих парубків і дівчат, котрі хочуть працювати з такими дітьми.
За кордоном, навіть у сусідній Молдові, більшість інтернатів перетворили або на такі заклади, або розділили — на малі групові будиночки, які містяться в тих громадах, звідки родом особливі діти. У Роздільському інтернаті також потроху відбуваються зміни. Наприклад, будують кімнати для хлопців, які зможуть жити більш-менш самостійно.
«Не знаю, чи зможуть ці діти жити в суспільстві. Якби їх забирали батьки додому. Та в основному вони не мають батьків. Їх треба було хоч трошки забирати додому, щоб вони були в соціумі. А зараз вони, як рослини. Навіть не вміють зварити собі їсти. Але будемо вчити. Двох інструкторів маємо. Ну, база в нас біднюсінька», — бідкається Галина Мороз, інструктор із працетерапії.
Бюджет центру «Джерело», де у дітей є все, складає 20 млн грн на рік, половину з яких збирають волонтери з усього світу. Бюджет інтернату в Роздолі, що більше нагадує секретну в’язницю — 7,6 млн грн. Реформа інтернатних закладів відбувається дуже повільно — частково через неготовність суспільства, а здебільшого — через спротив самої системи. Директорові інтернату, котрий наважився впустити нас на територію власного закладу, зателефонували з міністерства. Розмова була жорсткою.
Потрібно пройти ще багато кроків, щоб канули в минуле такі «катівні», де людей десятиліттями зв’язують, позбавляючи гідності, освіти та медицини. Реформа — це коли в кожного з цих дітей буде вчитель і соціальний працівник, а частина з них зможе повернутися у власні родини. Реформа — це коли частина особливих дітей зможуть піти в пересічні школи. Роблячи звичайних здорових дітей — добрішими і дорослішими. Реформа — це коли завершиться інквізиція і в старому замку в Роздолі створять музей.

Станіслав Ясинський, ТСН

About Author

Meest-Online

Loading...