Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Sep. 22, 2018

Діти з окупованих територій перебувають під захистом «Лісової застави»

Автор:

|

Липень 07, 2016

|

Рубрика:

Діти з окупованих територій перебувають під захистом «Лісової застави»

У «Лісовій заставі»

Табір «Лісова застава» розташований за кілька кілометрів від селища міського типу Димер, що у Вишгородському районі Київської області. За зміну він приймає 150 дітей від семи до 17 років і діє цілий рік. Ініціатором його відкриття стала психолог Ірина Сазонова, котра за два роки зібрала навколо себе команду професіоналів. Більшість психологів і кураторів — переселенці.
На місці табору за радянських часів працював санаторій. Із розвалин, які тут були два роки тому, коштами благодійників вдалося підняти два корпуси, добудовуються дерев’яні літні будиночки, бо минулого літа частина дітей жила у великих наметах.
«Усе тут почалося 7 липня 2014 року: було вкрай необхідно вивезти дітей із-під обстрілів. Ми думали, що це буде лише на два тижні, думали, що допоможемо їм психологічно, а потім вони повернуться. Ніхто не планував, що це триватиме два роки чи довше», — розповідає п. Ірина.
Тепер у «Лісовій заставі» думають і про майбутнє, і про теперішнє — як нагодувати й підтримати своїх маленьких гостей. Завжди актуальною є співпраця з психологами, адже робота з травмою війни, характерною для тих, хто пережив і переживає обстріли, руйнування, хто стає свідками нещастя і горя, забирає дуже багато енергії.
Нещодавно до «Лісової застави» приїхали 30 діток із прифронтової Мар’їнки Донецької області. Частина вже була тут, частина приїхала вперше. І це дуже добре, зазначають психологи, бо допомагає в адаптації: діти, котрі вже були в таборі, показують іншим, що тих не образять, що тут є друзі та допомога.
Діти потрапляють у «Лісову заставу» з іншої реальності — там стріляють, там немає миру ні на дворі, ні в родинах. Дітям бракує дитинства та безтурботності, вони пережили чимало горя, бачили трагедії, також їм украй не вистачає спілкування з дорослими — нормального, довірливого спілкування. Вони хочуть, аби їх почули, прийняли, хочуть почуватися в безпеці.
«Чому ви кажете, що у вас не стріляють?» — пригадує психолог Аліна Даниленко розмову з хлопчиком, котрий, перебуваючи в таборі, почув звук трактора і злякався. Або інша дитина хвалилася, що в них уже довго не було вибухів та стрілянини. «Наскільки довго?» — запитує психолог. «Два дні», — каже дитина.
15-річний Сашко приїхав у «Лісову заставу» вдруге. Частину дітей він знає, з частиною тільки знайомиться. Після приїзду по обіді куратори та психологи запросили всіх дітей на квест — знайомство з територією, правилами проживання в таборі. Під час спілкування Сашко розповів, що вдруге сюди приїхав через небезпеку й обстріли. Каже, що в сім’ї він — один. Раніше мама працювала в колгоспі, а коли «почали стріляти», перестала їздити на роботу, бо небезпечно. Вітчим намагається підробляти — так і живуть.
«Там війна, стріляють, весь час «ховайся», «тікай», а тут — зовсім інакше. Тут я під захистом. Мені дуже цікаво на психологічних заняттях: ми граємо, веселимося дружною компанією. Я майже ніколи не сумую, тут не чути вибухів. Мені дуже подобаються вечірні збори біля вогнища, коли всі розповідають, як провели день», — ділиться Сашко.
«Дітей ми дуже оберігаємо: в них мають бути хороші умови життя, правильне харчування, психологічні заняття. Тут вони отримують досвід висловлювати свої почуття: усвідомлювати їх, говорити про них вголос. Це прості речі, але завдяки цьому у взаєминах із батьками з’являються довіра та порозуміння, а це саме те, чого дітям дуже бракує. Адже через пережите горе дорослі стали замкненими в собі: вони бережуть дітей від свого горя — думають, що коли його приховати, тримати в собі, воно не виплеснеться на дітей. А діти — так само: вони не можуть плакатися мамі, бо жаліють її», — пояснює психолог Аліна Даниленко.
У «Лісовій заставі» щодня проходять психологічні заняття, арт-терапія, заняття з травм війни, фізична терапія й ігри на свіжому повітрі. Щодня діти роблять якісь добрі справи — це називається «внеском у всесвіт». «Наприкінці дня діти готуються до вечірнього заходу, який є веселим та розважальним — ресурсним для дітей, — додає Аліна Даниленко. — А закривається день спільним збором біля вогнища, коли діти діляться між собою почуттями й емоціями від прожитого дня».

Оксана Миколюк, «День»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...