Новини для українців всього свту

Tuesday, Sep. 22, 2020

Чи навчатимуться «діти сепаратистів» в українських ЗВО?

Автор:

|

Липень 25, 2020

|

Рубрика:

Чи навчатимуться «діти сепаратистів» в українських ЗВО?
Так донеччани виховують своїх дітей

Верховна Рада України більшістю голосів дозволила дітям із окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) вступати на навчання до українських університетів без складання зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО). Це розлютило частину суспільства, мовляв, поки усі інші змушені довго навчатись, для дітей ймовірних сепаратистів створюють особливі умови. Чи приїдуть в Україну «діти сепаратистів» та для чого в Україні потрібен такий закон, розповіли військовий експерт Олег Жданов, політолог Петро Олещук, політтехнолог Валентин Гладких і політичний експерт Юрій Грицик.
— Навіщо в Україні потрібен такий закон?
Валентин Гладких: — З точки зору інтеграції окупованих територій — це правильний крок, проте він не дасть ефекту. А спекулювати на цьому, як це роблять прихильники деяких політичних сил, мовляв, сюди одразу приїдуть усі сепаратисти, це роздмухування ненависті та ворожнечі всередині суспільства. По-перше, якщо ми визнаємо, що мешканці ОРДЛО є громадянами України, то повинні робити усе можливе, щоб забезпечити їхні конституційні права, зокрема, право на освіту. Якщо ж ми не визнаємо їх громадянами України, то не будемо лукавити, а скажемо, що нам ні люди, ні території не потрібні, що нас не цікавить майбутнє цих людей і для них пільг немає. Тоді скажемо, що ми не збираємось реінтегровувати та повертати окупований Донбас, а дозволимо це зробити Російські Федерації (РФ). При цьому маємо пам’ятати про те, що такі заяви та дії матимуть наслідки на світовій арені. Якщо не хочемо цього, потрібно шукати механізми, як можна забезпечити права людей, котрі живуть на окупованій території. По-друге, потрібно давати можливість дітям, які не з власної волі опинились у цій ситуації, виїхати у цивілізований світ. Бо порівняно з «лугандоном», Україна — просто вершина цивілізації. Цим дітям потрібно дати можливість побачити все на власні очі, не крізь призму російської пропаґанди. Вони мають інтегруватися в українське суспільство. Маємо розуміти, що серед них є справді талановиті люди, які шість років тому опинились в окупації. Якщо вони звідси повертатимуться туди, то стануть джерелом достовірної інформації для своїх батьків, знайомих, друзів, щодо того, що насправді відбувається в Україні. А це також форма протидії російської пропаґанди.
Олег Жданов: — Людей із окупованих територій треба інтегрувати та мотивувати повертатися в Україну. Те, що діти тут навчатимуться українською мовою в українських навчальних закладах, — добре. Бо таким чином вони мають всі шанси вибратися з невизнаних територій, які перебувають під світовими санкціями і стати реальними патріотами України.
Юрій Грицик: — Наше суспільство давно хворе на світоглядну шизофренію. Звідси й усі проблеми, які ми отримали впродовж 30 років новітньої історії України. Ця ситуація — яскравий приклад політичної незрілості нації. З одного боку кричимо: «Донбас — це Україна», а з іншого — здіймаємо дикий вереск із приводу того, що дітям із окупованих територій хочуть надати пільги. Але чому ніхто із цих патріотів не хоче думати про те, що території — це насамперед люди. Так, там багато відвертих сепаратистів і україноненависників. Але що буде, коли збудеться мрія всіх свідомих громадян і ці території повернуться під контроль України? Їх розстріляють? Депортують? Звісно ж, ні. А тому ми однозначно отримаємо ще одну «п’яту колону» Москви. То ж чому про це не подумати вже зараз, як увімкнути захисні механізми? Як на мене, то інтеграція дітей із окупованих територій в український соціум і є одним із таких запобіжників.
— Чи багато дітей із ОРДЛО можуть скористатися цими пільгами?
В. Г.: — На превеликий жаль, кількість дітей, які скористаються можливістю приїхати в Україну на навчання буде мізерною. Тому смішно виглядають розмови декотрих політиків про те, що зараз в Україну «приїдуть всі діти російських сепаратистів і позбавлять наших абітурієнтів можливості навчатися у Київському інституті міжнародних відносин чи на юридичних факультетах престижних університетів». По-перше: діти переселенців не підуть навчатися в елітні університети Києва, бо дуже сумніваюся, що їхні батьки зможуть собі дозволити платити за проживання й утримувати їх тут. Туди йдуть вчитися діти зовсім інших «героїв». Зараз скористатись цими пільгами можуть 1,5 тис. дітей з окупованого Донбасу.
Петро Олещук: — Дозвіл вступати в українські навчальні заклади без складання ЗНО є доволі символічним, адже зараз лінія розмежування між Україною та сепаратистськими недореспубліками закрита. Терористи фактично не випускають людей на територію України, що суттєво ускладнює можливість вступу цих дітей в українські навчальні заклади. А тому таких абітурієнтів буде дуже мало. Такий документ носить радше символічний характер для того, щоб показати, що Україна не забула про окуповані території.
— Проте багато хто робить акцент саме на пільгах й іншим це не подобається…
В. Г.: — Справді, пільги — не найкращий спосіб вирішити проблему. А тому потрібно працювати над тим, як у теперішніх умовах Українська держава може забезпечити можливість дітям, котрі опинилися на непідконтрольних територіях, здобувати повноцінну вищу освіту. Зараз розвиваються технології, є дистанційна освіта, яка б могла дозволити цим дітям на загальних підставах скласти ЗНО та вступити в університети.
П. О.: — Довкола цієї теми зараз виникає багато спекуляцій. Нагадую, що вступ без ЗНО не означає те, що їх братимуть в університети без складання будь-яких інших іспитів. Бо ці діти з ОРДЛО повинні тут скласти державну атестацію з історії України й української мови. Але закон про пільговий вступ у заклади вищої освіти (ЗВО) — не вихід. Бо будь які пільги для конкретних верств населення погані. Але ми повинні якось демонструвати, що це наша територія і у майбутньому нам потрібно буде реінтегровувати ці території. І саме ці місцеві діти, які зараз є абітурієнтами, приїдуть до України, побачать, що нічого тут страшного немає, як їм каже російська пропаґанда, у майбутньому, після деокупації, зможуть допомагати Україні встановлювати там свої порядки. Тобто, зараз ми воюємо за мізки молодого покоління жителів ОРДЛО.
— З точки зору безпеки, чи є гарантії, що діти сепаратистів не навчатимуться в українських ЗВО?
О. Ж.: — Україна взагалі не контролює ситуацію стосовно того, з якої родини той чи інший абітурієнт, який вступає в українські навчальні заклади. І цілком можливо, що його батько чи брат воювали проти України і, може, навіть зараз вбивають українців. Тут ми нічого не можемо вдіяти. До того ж, звідти вони приїжджають із сертифікатами про середню освіту, видані цими недореспубліками. Це проблема, бо ми не можемо визнавати документів окупантів.
— А їх якось можна перевірити?
О. Ж.: — Треба було зробити все інакше. До прикладу, у Луганській обласній державній адміністрації переоформити шкільні атестати з недореспублік, пройшовши іспити з усіх предметів, та зробити їх українськими. Наступний етап — Служба безпеки України мала б перевірити на лояльність до Батьківщини родини вступників із окупованих територій, встановити, чи їхні родичі не воювали проти України. це потрібно і для безпеки самих цих дітей: бо якщо хтось тут дізнається, що родичі того чи іншого вступника воювали проти України, то це може закінчитися дуже сумно. Ніхто з правоохоронців за таких умов не зможе гарантувати цим дітям безпеку. Також цими заходами можна заспокоїти суспільство. Ще один нюанс: не треба ділити дітей на категорії: якщо пільги надають вступникам із ОРДЛО, то їх треба дати і дітям ветеранів, хоча б тих, котрі загинули, захищаючи Україну, та нагороджених державними відзнаками. Мають бути дзеркальні дії. Це б також заспокоїло суспільство та не дало б приводів до маніпуляцій на ці теми.
Ю. Г.: — Це одне з ключових питань. Але воно може мати достатньо просте вирішення. Звернуся до історії. 1977 року в Ізраїлі заснували перший інститут для психофізіологічного дослідження параметрів достовірності особистої інформації, і чесності претендентів на ту чи іншу роботу. Адже перманентне збройне протистояння, загроза терактів і підривної діяльності в усіх сферах життя держави поставили завдання створення швидкої й ефективної системи тестування благонадійності. Імміґранти, котрі поверталися на свою історичну батьківщину, розмовляли різними мовами і, так чи інакше, несли на собі ознаку менталітету тієї нації, в середовищі якої вони народилися та виросли. Основним методом перевірки персоналу на той період була детекція брехні. Згодом створили більш універсальний, швидкий і відносно недорогий тестовий інструмент, який можна було б легко адаптувати до різних соціальних і моральних параметрів. Зараз ці технології — не новина і влада, маючи бажання та політичну волю, могла б їх ефективно використовувати, вирішуючи одразу дві серйозні проблеми — питання внутрішньої безпеки та зняття суспільної напруги.

Марія Бойко, «Вголос»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply