Новини для українців всього свту

Sunday, Sep. 27, 2020

Чому освіта посадовців — це важливо

Автор:

|

Квітень 30, 2015

|

Рубрика:

Чому освіта посадовців — це важливо
Михайло Гаврилюк

Михайло Гаврилюк

Чи мусить народний депутат мати вищу освіту? Як не дивно, це — дуже дискусійне питання. Коли одна журналістка дорікнула декому з нардепів відсутністю дипломів, аудиторія вибухнула обуренням. «Ми б не взяли неосвіченого непрофесіонала до себе у підлеглі, але ми згодні, щоби він нами керував», — написала вона про Михайла Гаврилюка.

До списку «напівписьменних» потрапили Юрій Шухевич, Мустафа Джемілєв, Володимир Парасюк і Семен Семенченко, загалом — 12 осіб. «Авторка — дурепа! Стаття — лайно», — образилися за своїх кумирів коментатори. Що ж, матеріал і справді вийшов надто різким, якщо не сказати, зухвалим. Однак тема професійної придатності вітчизняних посадовців заслуговує на найширше суспільне обговорення.
Хто погодиться на те, щоби у суді замість професійного адвоката його захищав сантехнік зі загостреним почуттям справедливості? Хто ляже під ніж хірурга, котрий не має ліцензії? Навіть ремонт смартфонів ми довіряємо сервіс-центрам, а не випадковим умільцям. Однак спокійно обираємо до парламенту людей, чия професія — «щирий патріот» або «відважний активіст». Причина — у хибних уявленнях про парламентаризм, що існують у суспільній свідомості.
Поле діяльності народного депутата — настільки широке, що в деяких випадках дійсно можна обійтися без вищої освіти та фахових знань. По-перше, Верховна Рада України (ВРУ) — це представницький орган, в якому висуванці від різних суспільних прошарків і груп намагаються узгодити свої інтереси. Тут від бездипломного п. Джемілєва, котрий є визнаним лідером кримських татар, і справді – набагато більше користі, ніж від випускника Оксфорду з нульовим авторитетом.
По-друге, тією чи іншою мірою народні депутати є лобістами інтересів своїх виборців, партійців і спонсорів. Особливо це стосується мажоритарників, від котрих майже прямо вимагають віддячити мешканцям виборчого округу за квиток до парламенту. Для цього теж потрібні не так фахові знання, як уміння «рєшать вопроси» й елементарна чесність. І тут неосвічений п. Гаврилюк справді може бути ліпшим депутатом, ніж дипломований фахівець.
Третя професійна вимога до народного депутата — принциповість. Якщо він не може опиратися корупційним спокусам, його фахові знання, досвід і суспільний авторитет не мають жодного значення. Домінантою його діяльності є розмір хабара, а не професійні міркування чи політична позиція. У цьому сенсі неосвічений статист-кнопкодав — менше зло, ніж корумпований майстер державного управління.
Однак не менш важливими є фахові знання, тому що ВРУ — це ще й законодавчий орган. Саме тут генерують правила гри, обов’язкові для всього суспільства, і саме тут ухвалюють доленосні для країни рішення. Неможливо стати юристом, маючи лише природне почуття справедливості. Неможливо розробляти дієві законопроекти, спираючись тільки на здоровий глузд і життєвий досвід.
Якщо йдеться про роботу народного депутата, жодні чесноти та заслуги не компенсують відсутності фахових знань. Юрій Шухевич і справді є знаковою постаттю. На його долю випали страшні випробування, які він пройшов із честю. Однак ще у 1990-х рр. його керівництво УНА-УНСО було суто номінальним. Тепер 82-річний короткозорий чоловік приречений бути у парламенті весільним генералом, як колись – Руслана чи Таїсія Повалій.
Віра у те, що врятувати Батьківщину зможуть просто рішучі патріоти — не більш ніж інфантильна мрія. Можливо, київські князі справді обходилися лідерськими здібностями та життєвою мудрістю. Але управління сучасною державою — якщо це не прикриття для мародерства — потребує високої кваліфікації.
Звісно, можна навести ефектні приклади Біла Ґейтса, Стіва Джобса й інших успішних видатних осіб, котрі досягли успіху без дипломів і наукових ступенів. Однак іще більший ефект справляє огляд біографій посадовців передових країн світу. Наприклад, британська державна еліта — поголовно випускники приватних шкіл, коледжів та університетів. Еліта США також переважно формується з випускників престижних університетів.
У нашому випадку освіта є критично важливою з огляду на потребу модернізації країни. Неможливо впроваджувати європейські реформи, якщо країну очолюють куховарки, революційні матроси й апаратчики комсомольського розливу. Власне, через це до Кабінету Міністрів України довелося залучати іноземних фахівців. І тут відсутність досвіду роботи в Україні — це радше «плюс», ніж «мінус». Принаймні, «варяги» не залучені до корупційних схем і системи кланових стосунків.
Янукович теж був «проффесором», тому формалістичне ставлення до освіти посадовців — неприпустиме. Одному Богові відомо, скільки ще українських депутатів і чиновників придбало свої дипломи та наукові ступені. Таких варто зарахувати до когорти неуків. Неоднорідний рівень вищої освіти в українських вищих навчальних закладах (ВНЗ) автоматично ставить під питання профпридатність інших дипломованих посадовців.
У майбутньому, якщо реформи вищої освіти будуть успішними, Україна зможе забезпечити себе кадрами власного «виробництва». Але в найближчій перспективі доведеться імпортувати чиновників або стимулювати місцеві кадри до здобуття освіти за кордоном. Якщо вже наших правоохоронців тренують іноземні інструктори, то робити це із чиновниками — сам Бог велів. Навіть чернівецькі комунальники — і ті користуються допомогою європейських консультантів. І якщо вже чиновників почали перевіряти на детекторі брехні, то раніше чи пізніше дійде і до кваліфікаційного тестування. Інакше Україна так і залишиться відсталою країною «рєшал» і бюрократів.

Анатолій Рубльов, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply