Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Jan. 20, 2018

Чому іноземці приїжджають в Україну вивчати українську мову

Автор:

|

Вересень 01, 2016

|

Рубрика:

Чому іноземці приїжджають в Україну вивчати українську мову

Аби прочитати Марію Матіос, співати віршами Шевченка, зробити дослідження українських художників та задля експерименту. Так іноземці пояснюють, чому вирішили вивчити українську мову. Четверо учасників міжнародної літньої школи «Українська мова і країнознавство» Львівського національного університету імені Івана Франка, де іноземці три тижні вивчали українську, охоче поділилися власними враженнями. Цього року учасниками школи стали 22 студенти з дев’яти країн світу: Словенії, Чехії, Швеції, Німеччини, Франції, Іспанії, Південної Кореї, Японії й Австрії. Студенти слухали лекції, відвідували екскурсії та майстер-класи, а на завершення школи кожен учасник презентував свою підсумкову роботу.

Жюстін просить називати її Юстиною

Жюстін
«Зараз я живу у Парижі, шість років вчу українську і вважаю, що досі її погано знаю. Все почалося з того, що почула польську мову і вона мені дуже сподобалася. Коли була у Польщі, то кілька колег розмовляли українською, тому вирішила приїхати сюди і стажуватися у благодійній організації «Дім серця». Тоді й збагнула, що хочу розмовляти так, як українці. Пізніше вийшла заміж за українця, і щодня його розпитую про нюанси мови. Для нас звичайні домашні розмови, це коли він мені пояснює різницю доконаним і недоконаним видом, повторює закінчення відмінків.
Я також часто себе питаю, чому полюбила українську? Мабуть, тому, що вона мені здавалася дуже милозвучною. Ще більше вона мені сподобалася, коли почала її вивчати, бо тоді відкрилася інша структура мови, інша логіка й інше бачення світу. А, може, вона також мені сподобалася як інструмент, який дав можливість спілкуватися з українцями.
Вчити українську нелегко, особливо для тих, хто не володіє іншою слов’янською мовою. Щоб вчити її, треба мати бажання і, звісно, максимум практики з українцями. І також терпіння, бо за один день її не вивчиш. Читати та писати українською не складно, бо кожна літера відповідає за один звук. У французькій мові це інакше, багато букв не читаються, тому значно важче.
Читати вголос мені найважче, весь час плутаю наголоси, тому раджу часто слухати новини або, ще краще, балакати з людьми, щоб краще відчувати ці наголоси. Зараз читаю багато текстів Миколи Хвильового, мрію подужати Марію Матіос, але там стільки гуцульської говірки, що мені це ще важко втямити».

Йоко Огано вивчила французьку, англійську, німецьку та російську

Йоко Огано
«Уперше я відвідала Україну 2002 року. Планувала свою подорож дуже детально і мріяла про неї давно. У дитинстві почула пісню, її мелодія була зі мною все життя, але я забула всі слова, крім єдиного — Дніпро. Тож хотіла знайти це Дніпро і почути ще раз цю пісню. Коли вперше опинилася в Україні, то кільком людям наспівала мелодію, але її ніхто не впізнав. Можливо, це через мій «музичний талант», я цього не виключаю.
Через кілька місяців знову приїхала сюди, брала участь у екскурсії та розповіла про цю пісню екскурсоводу, вона її впізнала і наспівала чудовим сопрано. Жінка також розповіла, що автор цих рядків — Тарас Шевченко. Я була дуже щаслива і вирішила якнайбільше дізнатися про цього чоловіка з вусами.
Мандрувала місцями Тараса Шевченка кілька років: Моринці, Шевченкове, Черкаси, Переяслав Чигирин. Потім поїхала у Санкт-Петергбурґ, де є музей-квартира Шевченка. За вхід заплатила 50 EUR, чесно кажучи, це один із найдорожчих квитків у музей у моєму житті. Навіть «Лувр» коштує дешевше. Виявилося, що я була єдиною відвідувачкою цього дня і гід працював винятково для мене. Співробітники музею зрозуміли, наскільки Шевченко важливий для мене і дозволили сісти на диван, де той помер. Для мене це був дуже зворушливий момент, я розплакалася.
2014-го дуже хотіла приїхати у Київ на святкування 200 років від дня народження Тараса, але тут якраз був Євромайдан і мої друзі дуже хвилювалися за мою безпеку. Тоді вирішила поїхати у Торонто, де живе українська діаспора і відзначити цей день разом із ними. Ми разом читали вголос «Кобзар» і мені так сподобалося звучання мови, що вирішила вивчити її.
Це для мене дуже складно, можу це сказати після того, як вивчила французьку, англійську, німецьку та російську. Тут треба дуже багато зусиль і терпіння. Мені здається, що з часом я вже перетворилася на «українського» захисника, коли мені кажуть, що це — частина Росії, то не шкодую часу пояснити людям, наскільки вони помиляються».

Агат-Михайлина має бабусю у Хмельницькому

Агат-Михайлина
«Я усе життя живу у Парижі. Моя мама — з України, бабуся зараз живе у Хмельницьку. Коли я була зовсім маленькою, то мама розмовляла зі лише українською. У Парижі часто зустрічалися з українською громадою, яка дуже активна. Розуміла українську і могла щось сказати, але пішла до англійсько-французької школи. У той момент усі свої зусилля скерувала на ці мови, а українську стала забувати.
Зараз мені 21 і я відчуваю, що хочу знати цю мову. Хочу знайти своє коріння і розмовляти рідною мовою моєї матусі. У майбутньому хочу реалізувати художній проект, у якому проведу паралелі між картинами українських і французьких художників одного періоду.
Я не відразу відчула свій міцний зв’язок із Україною. Гадаю, що найбільший вплив на мене мала все ж таки мама. Вона багато перекладає з французької на українську і навпаки. Французькою вийшли її переклади Сергія Жадана та Марії Матіос. Маленькою мама часто возила мене у Хмельницький до бабусі. Дуже добре пам’ятаю цю довгу дорогу автобусами. І хоч була зовсім маленькою, можу дуже детально пригадати, як виглядала хата бабусі, її атмосфера. Крім того, одне літо я провела в «Артеку».
Звісно, маю колекцію вишиванок, вмію малювати писанки і знаю традиції різдвяного вечора й як зварити борщ, але українська ідентичність для мене означає дещо інше, щось дуже особисте. Для мене бути українкою означає мати дуже сильну ідентичність.
Пригадую, що під час Майдану у Франції дуже відчула, що через брак інформації про Україну, люди роблять передчасні висновки. Одні знайомі казали, що не розуміють, чому люди виходять у центр Києва, інші — що Майдан — це прорив вільних людей, які мають бути у Євросоюзі. Це свідчить про те, що світ знає дуже мало про українців, треба розширювати їхній контекст.
Раджу своїм французьким друзям почитати Марію Матіос, зокрема «Солодку Дарусю», це дуже сильна книжка. На жаль, мої друзі знають небагато про Україну, але вірю, що з часом це зміниться».

Для Макса вивчення української — експеримент

Макс
«Я приїхав у Львів зі штату Огайо. В мене була дуже проста мотивація — поїхати у зовсім іншу країну, відкрити для себе іншу культуру. Буду дуже відвертий, я не знав про Україну майже нічого і обрав цю мову для вивчення випадково.
Мову значно легше вчити у середовищі, тому купив квитки на літак і полетів в Україну. Раніше я вчив французьку і це було значно важче, українська мені ближча та природніша. Здається, що це мова, яка має мелодію, слова нагадують потік води.
До того, як я приїхав сюди, то знав кілька речей: тут шанують Тараса Шевченка, є анексія Криму та те, що тут найдешевша та найсмачніша їжа у світі. Для мене, як і для більшості людей, це — пострадянська країна. Коли приїхав сюди, мене вразив громадський транспорт, скажу чесно, він не дуже комфортний.
Гадаю, що Україна — дуже недооцінена держава, про неї треба більше розповідати. Коли повернуся додому, буду радити всім сюди приїхати».

Мар’яна Вербовська, Zaxid.net

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...