Новини для українців всього свту

Friday, Dec. 6, 2019

Через відсутність стратегії щодо Донбасу Москва може домовитися зі Заходом за спиною Києва

Автор:

|

Серпень 14, 2019

|

Рубрика:

Через відсутність стратегії щодо Донбасу Москва може домовитися зі Заходом за спиною Києва
Президент Зеленський на лінії зіткнення

Цього тижня представники США, Німеччини та Франції планують провести консультації щодо підготовки найближчим часом засідання «нормандської четвірки». Про це 11 серпня повідомив «Голосу Америки» Курт Волкер, спеціальний представник Державного департаменту США з питань України. Це стало реакцією на грубе порушення бойовиками Окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО) так званого хлібного перемир’я, результатом чого стала загибель 6 серпня одразу чотирьох бійців 36-ї окремої бригади морської піхоти Збройних сил України (ЗСУ).
Володимир Зеленський на цю трагедію відреагував двома телефонними дзвінками: до президентів Російської Федерації (РФ) Путіна та Франції Еммануеля Макрона. Останній пообіцяв, що під час візиту Путіна до Франції 19 серпня обговорить необхідність досягнення конкретних результатів у «нормандському форматі» щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Як заявив Андрій Мельник, посол України в Німеччині, у Берліні також
підтверджують готовність до активізації «нормандських» перемовин. Але постає вкрай важливе питання: чи готовий президент України запропонувати власну чітку «дорожню карту» врегулювання збройного конфлікту на сході України? І чи існує вона взагалі?
«Далі загальних фраз про те, що Донбас і Крим — це Україна, президент Зеленський, на жаль, так і не пішов. Так, була обіцянка повернутися до мінських домовленостей та засідань «нормандської четвірки». Так, експрезидент Кучма знову став головним перемовником від України в білоруській столиці. Але публічно Зеленський так і не озвучив свій план деокупації Донбасу, а Крим узагалі перебуває за дужками порядку денного Зе-команди. Це може мати лише дві причини: перша — такого плану просто немає, і друга — цей план є, але він передбачає істотні поступки РФ із боку України», — пише «Німецька хвиля».

Красиві обіцянки
Припинення війни на Донбасі було однією з головних передвиборчих обіцянок Володимира Зеленського. Ще до початку президентської кампанії він в одному з інтерв’ю заявив, що «хоч із дідьком лисим готовий домовитися, аби не вмирала жодна людина». «Наше найперше завдання — припинення вогню на Донбасі. Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню? Дивне запитання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей? Можу запевнити, що задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. І я точно не боюсь ухвалювати складні рішення, я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинґи, й якщо буде потрібно, без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій. Історія — несправедлива річ. Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати. І ми готові до діалогу», — заявив президент у своїй інавгураційній промові з трибуни Верховної Ради України (ВРУ) 20 травня ц. р.
Заяви, безперечно, правильні. Але це лише слова. Жодної конкретики Зе-команда наразі не оприлюднила. Спершу Андрій Богдан, керівник Офісу президента України (ОПУ), заявив, що питання домовленостей із РФ можуть винести на «народний референдум». «Домовленості, чи, може, основні домовленості, чи, може, спірні домовленості щодо військового конфлікту з РФ, щодо аґресії РФ, проте оці домовленості мають бути оцінені суспільством», — достатньо плутано пояснив він. Потім ОПУ анонсував оприлюднення «дорожньої карти» з Донбасу на кінець червня. Як анонсував, так і забув. 30 липня Кирило Тимошенко, заступник голови ОПУ, заявив, що Зе-команда у вересні презентує стратегію реінтеграції тимчасово окупованих територій Донбасу, яка стане «різким поштовхом» у цьому питанні. Але знову ж таки: нічого конкретного.

Зміна риторики
Водночас впадає в око те, що команда нового президента порівняно з Петром Порошенком відчутно змінила риторику щодо Донбасу, рідше звучить слово «аґресія», взагалі не чутно про вимоги виведення російських військ із Донбасу, натомість часто чуємо про перемир’я та звільнення заручників. Навіть в своїй інавгураційній промові Володимир Зеленський жодного разу прямо не назвав РФ аґресором.
Доволі неоднозначно виглядає й телефонний дзвінок до Путіна 7 серпня — наступного дня після загибелі чотирьох українських морпіхів. «Терміново подзвонив Путіну і сказав, що це не наближає нас до миру. Дуже прошу вплинути на ту сторону, щоб вони припинили вбивства наших людей», — так пресслужба президента України стисло описала суть бесіди. Багато хто звернув увагу на зворот «вплинути на ту сторону». Фактично, Зеленський ллє воду на млин кремлівської пропаганди, яка не втомлюється повторювати тезу про «внутрішньоукраїнський конфлікт», до якого РФ не має жодного стосунку. Замість поставити питання руба: «віддайте наказ своїм військам припинити вогонь», президент України просить вплинути на якусь «ту сторону».
Це так чи інакше наближає теперішню владу до давно вигаданої в Москві та відверто озвученої кумом Путіна Віктором Медведчуком ідеї: «Потрібен прямий діалог президента Зеленського з Донецьком, Луганськом і Москвою». А Леонід Пасічник, ватажок терористичної організації «Луганська народна республіка» знахабнів настільки, що запросив українського президента приїхати в окупований Луганськ. «Якщо він ухвалить рішення приїхати до нас, в принципі, ми його приймемо, відповідно до міжнародного протоколу. За своє життя йому побоюватися абсолютно нічого. Нехай приїжджає до нас, і ми будемо розмовляти про те, як встановити мир на Донбасі», — заявив він.

Звання Героя України для Курта Волкера
На щастя, наразі про прямі перемовини з терористами з ОРДЛО не йдеться. Але відсутність у Зе-команди чіткої стратегії вирішення конфлікту може серйозно похитнути міжнародні позиції України. «Є ще один ризик: якщо Україна лояльніше почне ставитися до РФ, то як на це відреагують на Заході, де і так чимало охочих зняти санкції та відновити повноцінну співпрацю з Москвою. Павло Клімкін, міністр закордонних справ України, застерігає від будь-яких ілюзій щодо домовленостей із Путіним: «Я вважав і вважаю, що з Путіним неможливо домовитись щодо найважливішого глобального питання — існування України поза зоною впливу РФ». Водночас, за його словами, цілком можливі ситуативні домовленості. При цьому важливо, каже він, не допустити сценарію, коли РФ досягне певних рішень зі Заходом, і їх почнуть нав’язувати Україні», — пише Бі-Бі-Сі-Україна.
На цій проблемі акцентує увагу і російський політолог Андрій Піонтковський. «Україна зараз рятує Захід від подальшого наступу Путіна, якого зупинив опір українського народу і більш-менш підтримка України Заходом. Вона більша, ніж мені здавалося 2014 року. Я звання Героя України присвоїв би Курту Волкеру, котрий організовує спротив Заходу аґресії та допомогу Україні. Мене дуже занепокоїла риторика Володимира Зеленського ще під час виборчої кампанії, коли він «викривав» свого опонента як лідера «партії війни». Фактично він звинувачував українську державу, яка опиралася аґресії. Це дуже підірвало позиції України, в т. ч. на Заході», — заявив він у етері програми «Ваша свобода».
«Що відбувається зараз за лаштунками українсько-російських відносин, невідомо. Публічно активність проявляють кум Путіна Віктор Медведчук, Леонід Кучма та олігарх Ігор Коломойський, котрий робить реверанси в бік володаря Кремля. Тим часом Зе-команда вперто намагається «шунтувати» громадську думку щодо російської мови як реґіональної на території Донбасу, двопалатного парламенту, референдумів щодо НАТО й Єропейскього Союзу. Неґативна реакція українців на ці вкиди змушує ОПУ уточнювати, що все це — особиста позиція авторів заяв, а не глави держави. Тим часом сам Зеленський не поспішає заперечувати імовірність реалізації кожної з цих ідей», — підсумовує «Німецька хвиля».

Ігор Берчак

До теми
«Чутки про те, що до кінця року всі українські підрозділи відведуть за межі адміністративних кордонів Донецької та Луганської областей, небезпідставні», — вважає військовий експерт Михайло Жирохов. У статті для видання «Ділова столиця» він викладає найбільш промовисті факти, які начебто можуть свідчити про відповідні загрози.

  1. Значне посилення позицій окупантів, котрі користуються тим, що українці чітко дотримуються досягнутих у Мінську домовленостей про перемир’я — аж до майже повної (за винятком безпосередньої загрози життю наших воїнів) заборони на вогонь у відповідь. При цьому Україна швидкими темпами демонтує оборонні споруди на ділянці поблизу Станиці Луганської, суттєво послаблюючи позиції на вкрай важливому стратегічному напрямку. Натомість окупаційна влада по той бік лінії розмежування угод не виконує.
  2. Виведення зі зони бойових дій кількох найбільш боєздатних підрозділів із «незручним» для штабних генералів командуванням — як-от полку «Азов».
  3. Енерґетичне «знекровлення» військових об’єктів у зоні бойових дій. Жирохов, зокрема, згадує про примусове від’єднання підприємством «Луганське енерґетичне об’єднання» від електропостачання відразу дев’ятьох (!) військових об’єктів у ключовому оборонному районі — місті Щастя, а також про подібні «перспективи» в інших важливих населених пунктах поблизу лінії розмежування.
  4. Серйозні проблеми зі забезпеченням бойових підрозділів. У цьому зв’язку Михайло Жирохов нагадує і про припинення через суд впровадження нової системи харчування Збройних сил України (ЗСУ), що може неґативно вплинути на поповнення армійських лав.
  5. Несвоєчасна, на думку експерта, масштабна реорганізація Генерального штабу ЗСУ, яку затіяв новий його начальник. Період «невизначеності» може затягнутися щонайменше на півроку. Тому багато досвідчених офіцерів, котрі мають реальний бойовий досвід, можуть або піти в запас, або перевестися у стройові частини. Отже, можуть виникнути серйозні проблеми на рівні стратегічного планування й оперативного командування.
    Михайло Жирохов вважає, що ці «неприємні дзвіночки» можуть бути пов’язані не лише зі звичною халатністю, а й із політикою, що стала наслідком можливих домовленостей теперішньої влади «якщо не з маріонетками, то безпосередньо з Кремлем».

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply