Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Nov. 18, 2017

Серпом по байці

Автор:

|

Серпень 19, 2016

|

Рубрика:

Серпом по байці

ФСБ-1     

     Популярний у мережі Facebook київський блогер Михайло Мищишин днями написав: «Українські політики – бовдури та становлять загрозу національній безпеці України». Слушна думка. Підозрюю, вона не сподобається в Україні лише самим українським політикам. Однак не це є нині найбільшою нашою проблемою. Біда в тім, що російські політики теж бовдури. Але з суттєвою відмінністю. Вони загрожують національній безпеці одразу, як мінімум, двох держав: і Росії, і України.

Роблю такий вступ, сподіваючись якщо не розбити, то бодай розхитати дуже стійкий стереотип масової свідомості – про мудрих правителів. Чомусь прийнято вважати, що коли хтось потрапив на високу посаду, то це неодмінно є свідченням великого розуму. Мовляв, кого-небудь не поставлять (не оберуть)! Розслабтеся, панове. Вже п’ятий місяць пішов, відколи обіцяв нам один новопризначений високопосадовець, що покаже, як керувати країною. А на язик проситься риторичне запитання: «Ну хто так керує?».

Втім, офіційна пропаганда вчить нас, українців, що критикувати свою владу – непатріотично. Тому краще познущаюся над московськими бовдурами. Тим паче, є за що. От як можна було настільки по-дурному вляпатися в халепу, вже названу «кримським інцидентом»? Спробуємо розібратися.

Політика, це така заплутана штука, в якій вкрай рідко трапляється, щоб окремо взяте явище мало лише одну причину чи передумову. Переважно воно викликане різними факторами, що мають часом протилежні вектори. Докладання сил з двох сторін неодмінно спричиняє рух у третьому напрямі. А якщо з чотирьох, з шести? Ще є багаторівневі інтереси, випадковості, помилки. І висновки в кілька етапів. Бо на початках нема повної інформації, а коли вона надходить згодом, то здатна цілковито змінити усю картину. Ось що вимальовується з окремих клаптиків у конкретному випадку.

Перед тим ми знали лише, що Росія затіває на анексованому півострові якісь військові навчання. Нічого особливого, звичайнісіньке хамство в суто московській манері. Перша несподіванка була оприлюднена на сайті Державної прикордонної служби України 7 липня: «Сьогодні близько 7-ї години ранку російська окупаційна влада із невстановлених причин призупинила здійснення пропускних операцій громадян та транспортних засобів на адмінмежі з Кримом». Тобто, вже минула ота ніч з 6-го на 7-ме, в котру сучасні російські «чекісти», начебто, запобігли теракту української спецгрупи. Якби такий факт тоді справді мав місце, алгоритм дій очевидний – здіймати всесвітній рейвах, апелювати до прогресивної громадськості, скликати Раду Безпеки ООН… Нічого цього не роблять.

Натомість надходить інформація про встановлені у північній частині Криму блокпости. Навіть на внутрішніх дорогах. «Зелені чоловічки» зупиняють проїжджих, перевіряють документи. Експерти, до яких журналісти зверталися за поясненнями, списували усе на маневри. Мусили хоч щось сказати. Версія слабенька. Ешелони з військовою технікою на Керченському вокзалі, а блокпости – під Перекопом. Але іншої на той час не було.

А згодом з’явилася хай і не офіційна, зате переконлива інформація, яка поставила все на свої місця. Дезертири! З окупаційних підрозділів втекло кілька військовослужбовців. Нічого особливого. Таке властиве усім арміях світу. Подібне не раз траплялося навіть в умовах тоталітарного СРСР. Тоді оголошувався план «Перехват» («Перехоплення»). Усі рейсові автобуси зупиняли, озброєні «червонопогонники» уважно вдивлялися в обличчя пасажирів. І горе молодому та стриженому, якщо не мав з собою паспорта. Забирали і тримали аж до з’ясування особи.

Все сходиться! Одразу стають зрозумілими не лише блокпости, а й закриті пункти в’їзду-виїзду. Куди прямуватимуть дезертири? Та тільки на північ, в Україну! Там можна попросити політичного притулку. Не секрет, що буде, коли подібний намір комусь вдасться. Втікачів на нашому боці заспокоять, зводять в душ, добре нагодують і дадуть виспатися в чистій постелі. А вранці прийдуть українські військові розвідники і запропонують розповісти все-все. Про свої військові частини, офіцерів, озброєння, моральний стан… Так триватиме по вісім годин на день з перервою на ситний обід. Російське командування це усвідомлювало. Тому й намагалося перекрити виїзд.

З огляду на це іншого забарвлення набуває й стрілянина, що таки сталася у ту злощасну ніч. Орієнтування на дезертирів першими, зрозуміло, отримати російські прикордонники. І ось з патрульних катерів помічають людей в армійських одностроях, які неадекватно себе поводять. Підпливають ближче – раптом дезертири? Хоча насправді це військові, що несли службу поблизу КПП «Армянськ». А вигляд мали дивний, бо були не зовсім тверезими. Чи правильніше – зовсім не тверезими.

Втім, усе могли з’ясувати і розійтися мирно. Але включився фактор міжвідомчого антагонізму. Поміж людей у погонах існує неофіційний кастовий поділ. Прикордонники у ньому, в силу особливості своїх завдань, займають дещо вище місце, ніж сухопутні армійці. Тому викликають заздрість чи навіть злість. Наказ на затримання дезертирів, темна ніч. Місяця практично не видно. Наголошуємо на цьому, згодом читач зрозуміє чому. Отож, повна невиразність ситуації, алкоголь і зброя в руках. І вона спрацювала. По катеру відкрили вогонь. Як наслідок – четверо поранених і один убитий. Це єдиний правдивий факт у зліпленій згодом легенді – загибель особи, приналежної до Федеральної служби безпеки Росії (ФСБ). Адже прикордонники входять до її структури. Тому будь-який боєць на далекій чукотській заставі формально може бути названий працівником ФСБ.

Наступної ночі, на 8-ме липня, стався ще один інцидент із стріляниною. Його детально описує сайт LB.ua. Цього разу військові відкрили вогонь і поцілили у двох цивільних, які мали намір проїхати через КПП «Армянськ». Однак Москва далі мовчить. Все логічно. Інформація туди надійшла не скоро. На місцях в таких випадках воліють не поспішати. Може пронесе? А ще є принцип не виносили сміття з хати. Аж раптом в якусь голову стрельнула ідея висипати його на українську територію!

І ось з величезним запізненням, у середу, 10 серпня, на сайті ФСБ з’явилося повідомлення із голослівними і безглуздими звинуваченнями на адресу Головного управління розвідки Міноборони України. На нього списали трагічні пригоди, назвавши їх терактами. Зрозуміло, беззаперечних документальних доказів викладеної нами фабули нема. Картину відтворено аналітичним шляхом з наявної інформації. Але вона таки має реалістичний вигляд. Чого не скажеш про ефесбешну версію. Однак саме в неї повірив Володимир Путін! З чого можна зробити висновок, що був він колись слабеньким розвідником.

Можна припустити, що ФСБ не сказало усієї правди своєму президенту. Тому він того дня виявився настільки не стриманим у висловах. Усі пишуть – «заява Путіна»… А насправді жодної окремої заяви не було! Все це наговорено на прес-конференції за підсумками переговорів з президентом Вірменії Сержем Саргсяном. Щоб мати привід, журналісту (це часто вживана практика) сказали задати відповідне питання. Що він і зробив із застереженням, що воно «немножко» не в тему. Нічого собі «немножко»! Де Вірменія, а де Крим?

З тексту відповіді буквально сочиться роздратованість. Як це вони посміли зайти на «мою» територію!.. Київську владу названо клієнтами Заходу, зустріч у «нормандському форматі» – безглуздою. Президент повірив своїй ФСБ на слово. Але ж за кордоном підходи інші. Там усе розберуть до найменших дрібниць. Скористаються даними космічної розвідки. Врешті, й без неї, озброєні лише чіткою логікою, викрили кремлівську побрехеньку скромні користувачі Інтернету!

Про це написав на сайті «Ехо Москви» журналіст Сергій Пархоменко з посиланням на stilett-1.livejournal.com/355984.html. Отож, глядачам російського «Первого канала» продемонстрували кадри, названі «оперативними зйомками ФСБ» про події 7 серпня. На камеру демонструють усіляке вибухове причандалля і в якомусь моменті на екрані з’являється повний місяць. А того дня у наших краях він був ледь видимим тонесеньким серпиком. У цьому можна переконатися, глянувши на календар місячних фаз. З нього ж дізнаємося, що востаннє перед тим повний місяць над Україною сходив 21 липня. Отже, фейковий сюжет про викритий «теракт» знімали не пізніше цієї дати!

ФСБ-2 ФСБ-3

Що, готувалися завчасно? І саме в цьому криється основна небезпека. Бо виникає ще одна версія. Російські спецслужби запланували підступну провокацію з начебто терактом українців у Криму. Вже навіть відзняли «оперативну зйомку». Очевидно, операцію провели б професійно. І затримані повинні були мати вигляд справжніх мачо, можливо навіть з козацькими оселедцями. І сліди «злочину» залишили б очевидні. Подібно до того, як есесівці інсценізували 31 серпня 1939 року напад на Гляйвіцьку радіостанцію з перевдяганням у польські мундири. Це тоді послужило приводом для початку Другої світової війни. Щось недобре замислила й Москва. Найімовірніше – відкриття нового фронту. Випадкові події спонукали завчасно розпочати реалізацію плану. От і вийшов фальш-старт.

Хтось написаному не повірить. Мовляв, якщо все так просто, то чому вони там так упіймалися. Невже зовсім дурні? Таки так! Хіба мудрі люди розпочали б оту війну? Врешті, не будемо втручатися у внутрішні справи іншої країни. Побродіть російськими опозиційним сайтами, загляньте у соцмережі. Там зустрінете набагато гостріші оцінки. Я знайшла з цього приводу «лінивих ідіотів» і навіть «дебілів». Настрій одразу поліпшився. Зрозуміло, ми не можемо прибрати з політики сусідньої держави бовдурів. Але якщо в самій Росії є люди, які відкрито наважуються називати речі своїми іменами і вважають патріотичним діянням висміювання своєї влади, це означає, що бовдури у ній не вічні.

Мирослава Колядинська

Читайте також: Провокація, в яку ніхто не вірить

About Author

meest-online.com

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...