Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 17, 2017

Що ж далі? Угоду між Україною і ЄС парафували, однак у тому, що її ратифікують, залишаються сумніви

Автор:

|

Квітень 05, 2012

|

Рубрика:

Що ж далі? Угоду між Україною і ЄС  парафували, однак у тому, що її ратифікують, залишаються сумніви

Україна та Європейський Союз (ЄС) 30 березня ц. р. зробили вигляд, що хоч і не повністю, а все ж парафували Угоду про асоціацію й зону вільної торгівлі (ЗВТ) між ними, яка й надалі залишається під знаком питання.

Технічна формальність

Підписи під багатостраждальним документом, праця над яким тривала впродовж майже п’яти років, поставили аж ніяк не найвищі за посадою представники сторін, а всього заступник міністра закордонних справ України (МЗС) Павло Клімкін і керуючий директор Служби зовнішніх дій із питань Європи та Центральної Азії Мирослав Лайчек, засвідчивши тим, що це — лишень технічна формальність. Попри таку промовисту демонстрацію буденності події офіційні особи в Києві відреаґували на неї бадьорими заявами, смішними як для їхніх не наділених владою співгромадян, так і для євроспільноти.

Приміром, Костянтин Грищенко, голова МЗС, запевняв, що парафуванням угоди нібито «відкрито шлях до підписання» цього документа, яке начебто відбудеться через шість—дванадцять місяців. І що, за його словами, «ефективне виконання угоди в найближчому майбутньому дозволить увести в Україні високі стандарти європейського життя та наблизитися в перспективі до повноправного членства в ЄС».

Однак у Брюсселі на ці «шапкозакидальницькі» настрої вперто відповідають нагадуваннями, що Україні нема чого й сподіватися на ратифікацію угоди з ЄС парламентами всіх 27 країн — членів ЄС, принаймні до цьогорічних виборів. Мовляв, будуть у виборчих списках прізвища ув’язнених опозиціонерів — Юлії Тимошенко та Юрія Луценка — тоді й подивимося. А Андреас Пешке, прес-секретар німецького МЗС, прямо заявив 2 квітня, під час урядової прес-конференції у Берліні: «Наша позиція — чітка й однозначна: Угода про асоціацію буде підписана тільки тоді, коли Україна зробить чіткі й однозначні кроки, які підтверджують верховенство право в цій країні».

«Вимагаємо звільнення»

Вимоги Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) до Києва стосовно просування Угоди про асоціацію конкретизувала Віола фон Крамон, член комітету у закордонних справах бундестагу: «Ми вимагаємо звільнення політичних в’язнів і надання їм права участі в парламентських виборах наприкінці жовтня. Ці вибори стануть справжнім іспитом на демократію в Україні».

Утім, іще на початку березня під статтею в газеті New York Times про те, що угода між ЄС й Україною не буде ратифікована доти, доки її уряд не припинить розправи над опозицією, підписалися разом із головою МЗС Німеччини і його колеґи з Великої Британії, Швеції, Чехії та Польщі. Своєю чергою, Александер Рар, директор програм Росії й країн СНД Німецької ради з питань зовнішньої політики, переконаний, що й «чеський парламент до кінця не ратифікуватиме цього договору»: «Як відомо, Чеська Республіка сьогодні є тією країною, яка найкритичніше ставиться до всього, що відбу­вається в Україні з

п. Тимошенко. Тому цей процес іще довше триватиме, і ратифікація може затягнутися на п’ять років».

На запитання ж: «Що має бути зроблено в Україні?» — п. Рар відповів так: «Дуже просто: амністувати Юлію Тимошенко та випустити її за кордон, аби вона поїхала на лікування. Не потрібно з неї знімати судимість. Вона буде за кордоном, не братиме участі в політичній боротьбі, проте її присутність у в’язниці не мулятиме очей західним політикам і західним організаціям, які захищають права людини. Гадаю, що тоді п. Грищенко матиме рацію, тоді відкриватимуться зовсім інші можливості. Бо Захід не хоче, щоб Україна входила до Росії».

Завізували… 10 %

Та й це ще не все. Як з’ясували всюдисущі журналісти київської газети «Коммерсантъ-Украина», чия інформація зазвичай підтверджується, зі 1700-сторінкового тексту угоди сторони завізували приблизно… десяту частину — політико-правову. Решту — про економічні перспективи співпраці (зокрема про ЗВТ) — зобов’язалися парафувати до кінця літа. Костянтин Єлісєєв, представник України при ЄС, пояснив це так: «Угода про асоціацію України з ЄС складається з близько 1500 сторінок, це — 486 статей, сотні протоколів і додатків. Експерти Єврокомісії мали неодноразово звірити текст, провести правову та лінґвістичну експертизи. Це дуже трудомісткий процес, і не дивно, що на це потрібен час. Помилки в частині про поглиблену та всеохоплюючу ЗВТ не­одмінно призведуть до фінансових наслідків, тому експерти дуже уважно — до ком і крапок — перевіряють текст документа, від цього може залежати зміст угоди».

Пан Єлісєєв навів також як приклад угоду про ЗВТ між ЄС і Кореєю: «Перемовини завершили 2009 року, але сам документ підписали лише 2011-го. Сторонам знадобилися два роки, щоби виконати всі технічні процедури та представити документ на підписання. Україна ж і ЄС починали перемовини й узгоджували окремі положення до набуття чинності Лісабонського договору, тому юристи ЄС ще й змушені узгоджувати положення Угоди зі статтями Лісабонського договору».

Як бачимо, представник України при ЄС акцентує на тому, що парафування — це лише підтвердження автентичності тексту договору. Натомість незалежні експерти вважають технічні питання простими відмовками. Приміром, Олександр Жолудь, економіст Міжнародного центру перспективних досліджень, запевнив: «Я не чув від їхніх представників жодних претензій до тексту про ЗВТ на поперед­ньому етапі перемовин». А Олександр Сушко, науковий директор Інституту євроатлантичного співробітництва, стверджує, що Брюссель свідомо затягує процес, призначаючи переговорні раунди для вичитки тексту раз на півтора місяця: «Є неформальне рішення ЄС — не поспішати. Тим українській стороні дають можливість вийти зі ситуації з найменшими репутаційними втратами. У разі оперативної підготовки договору Київ і Брюссель уже влітку могли би вийти на технічну готовність до його підписання. Тоді виникло б резонне запитання, чому текст не підписується. А так ЄС зможе дочекатися виборів і вже після цього ухвалювати рішення про подальшу долю нашого договору».

«2013-го? Не знаю»

Навіть п. Клімкін визнав у ефірі телевізійного «5-го каналу»: «Я мав дуже багато розмов із представниками різних країн-членів ЄС, і, загалом, думка зводиться ось до чого: нам потрібно десь півроку, може, трохи більше, для технічної підготовки угоди, і після того, безумовно, політичні чинники будуть братися до уваги. Вважаю — і це моє враження від дуже багатьох розмов, — що угода має гарні шанси бути підписаною в першій половині наступного року, під час головування в ЄС Литви».

Отже, заступник голови МЗС вбачає «гарний шанс» для підписання угоди щойно наступного року. Але наразі його обмовка, що «безумовно, політичні чинники будуть братися до уваги», виглядає голослівною, бо влада не тільки не має наміру допустити п. Тимошенко та п. Луценка до цьогорічних парламентських виборів, звільнивши їх із-за ґрат, а й провадить проти них карні справи, надуманість яких дратує ЄС.

Адже навіть посол Генрик Литвин, що очолює в Києві дипломатичне представництво Польщі, котра доклала до зближення України з ЄС чи не найбільше зусиль, із сумнівом у голосі перепитав у журналістів на прес-конференції: «2013-го?». А відповів так: «Не знаю. На сьогодні для України в цьому сенсі все набагато складніше, ніж раніше. Тож зараз усе залежить від політичної волі ЄС, яка має бути такою сильною, щоби переконати в необхідності підписання й ратифікації Угоди про асоціацію навіть тих у ЄС, хто цього не хоче».

Різкіше висловлюється із цього приводу Тарас Чорновіл, емоційний заступник голови Комітету Верховної Ради України із закордонних справ: «Документ або парафують, або не парафують. Це справді щось безпрецедентне. Або нам зайвий раз натякають: «Хлопці, ми не хочемо з вами остаточно розривати стосунки, ми готові продовжити цей процес, але подивіться: у вас усередині твориться таке, що з вами навіть просто на технічному рівні завершувати певні документи сьогодні для будь-якої європейської країни є неприйнятним». Тому парафування наразі зависло. Відмовка щодо того, що не парафовано саме частину про ЗВТ, тому що там є юридичні неточності, не витримує жодної критики. Я мав нагоду перечитати ці документи. І всі крапки над «і» там були розставлені ще в листопаді минулого року, під час візиту Андрія Клюєва. І не виключаю, що в ході цієї затяжки частина країн ЄС і їх партнерів буде вимагати, щоб із, загалом, дуже вигідного для України документа — угоди про ЗВТ, у якій вона зуміла відстояти свої інтереси, було виключено окремі позиції. Якщо очевидних результатів не буде, то підписання перенесеться на термін після 2015 року. А ратифікація цієї угоди країнами ЄС і Європарламентом, узагалі, не зможе відбутися раніше за наступні президентські вибори, тому що до них ніхто не захоче вводити в силу угоду з нами».

Поклали на дальню полицю

Своєю чергою, Віталій Портников, головний редактор і телеведучий телевізійного каналу TBi, дійшов такого висновку: «Що б не говорили нам європейці, але вони вже поклали Україну з її євроінтеґраційними гаслами на дальню полицю, поряд із Білоруссю й іншими країнами, нескінченно далекими від європейських цінностей і нескінченно близькими до європейських кордонів. Ось такий парадокс: Європа — це все ж не географія. Це — цінності та спосіб життя».

Тим часом Костянтин Грищенко ще й неабияк підігрів «україноскептицизм» керівництва ЄС заявою, що Угода про асоціацію з ЄС є достатньо важливою й вигідною для обох сторін, щоб її підписати… без додаткових умов. Тобто без звільнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка. «Якою ми будемо країною, якщо будемо приймати до виконання все, що нам хтось ззовні наказуватиме», — удає наївного голова МЗС, нібито забуваючи, що «в чужий монастир зі своїм статутом не пхаються». Отже, своєю псевдо-патріотичною заявою пан міністр може досягти цілком протилежного результату — Україна виглядатиме щонайменше дивно: хоче до спілки демократичних держав, зневажаючи при цьому… демократію.

Щоправда, політолог Вадим Карасьов запевняє, що «слова міністра закордонних справ України щодо неприйняття Україною додаткових умов під час підписання Угоди про асоціацію з ЄС свідчать про те, що офіційний Київ зондує межі можливих поступок із боку ЄС — зараз і одна, й інша сторони випробовують одна одну на міцність». А якщо конкретніше, то, за словами експерта, «українська сторона перевіряє реакцію ЄС: чи зможе він зупинитися на існуючих умовах». «Водночас, і Європа зі свого боку перевіряє, наскільки Україна піддатлива до тих умов, які висуває ЄС, де вона може зупинитись, а де вона продовжить поступатися, — зауважив п. Карасьов. — Але й та, й інша сторони зацікавлені в тому, щоби цю угоду було підписано».

Утім, не виключено також, що українська влада шукає привід для розвороту від ЄС до Євразійського економічного союзу, у бік якого 2 квітня президент Янукович зробив «реверанс», заявивши: «Ми не маємо права іґнорувати ті інтеґраційні процеси, які зараз відбуваються між Росією, Білоруссю та Казахстаном».

Однак і ця заява може виявитися лише шантажем керівництва ЄС на кшталт: якщо не підпишете Угоди про асоціацію й ЗВТ, то підемо до Євразії. Зрештою, усе, що проголошує зараз українська влада, може мати суто пропаґандистську мету — напередодні парламентських виборів якнайпривабливіше «подати себе» і «вашим, і нашим». Тобто — як заходу України, так і її сходу. І все ж Володимир Фесенко, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента», не сумнівається, що Угоду про асоціацію «може бути підписано в першій половині 2013 року тільки на умовах ЄС».

 Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...