Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Wednesday, Oct. 18, 2017

Юрій Луценко заходить із іншого входу — прокурорського

Автор:

|

Червень 23, 2016

|

Рубрика:

Юрій Луценко заходить із іншого входу — прокурорського

Юрій Луценко

Чи зможе Луценко, генеральний прокурор України, дістати злочинців з високими посадами, статусами та статками, не повторивши безславного шляху Луценка — міністра внутрішніх справ?

Перша спроба
Призначення головним обвинувачем держави людини без юридичної освіти не викликало б стільки критики в українському суспільстві, якби йшлося виключно про дипломний документ. Виправдання революційною доцільністю цього рішучого кроку цілком могло б заспокоїти переважну більшість експертів та активістів, якби постать нового генпрокурора асоціювалася зі сміливими реформами та непримиренною позицією стосовно злочинців найвищого рівня.
Але Юрій Луценко, на жаль, таких асоціацій не викликає. Прийшовши на посаду міністра внутрішніх справ на хвилі Помаранчевої революції під гаслом «Бандитам — тюрми» 11 років тому, він та інші «любі друзі» безсовісно забули власні обіцянки, а разом із ними бездарно «злили» і надзвичайно великий кредит народної довіри.
Існує думка, що теперішньої війни на Донбасі можна було б уникнути, якби «помаранчева» команда з головним міліціонером на чолі змогла придушити у зародку антиукраїнські настрої в реґіоні після поразки Януковича на виборах.
Але Борис Колесников, тодішній керівник Донецької обласної ради, заарештований 2005 року за вимагання та сепаратизм, вийшов на волю вже за кілька місяців у ролі мученика, лише збільшивши свою політичну вагу. Так само лише накопичував свій капітал і вплив донецький олігарх Ринат Ахметов — після показових обшуків у власному маєтку зі спецназом та бронетранспортером, які не привели ні до чого, крім гарної картинки.
Вдруге очолюючи правоохоронне відомство у 2007-2010 рр. після відставки 2006-го, п. Луценко взагалі запам’ятався скандалами з бійками та дебошами у Секретаріаті президента (з мером столиці Черновецьким), за лаштунками телешоу (з депутатом-реґіоналом Шуфричем), на летовищі Франкфурта (з німецькою поліцією), а також резонансними подіями за участю свого сина.
Врешті, очолюючи Міністерство внутрішніх справ (МВС) загалом чотири роки, теперішній генпрокурор не здійснив жодної помітної реформи, спокійно працюючи зі старими, прикипілими до крісел кадрами часів Кучми.

У новій іпостасі
Якби не затхла незмінність болота українського політикуму, в якому постійно то йдуть на дно, то випливають нагору одні й ті ж люди, два перебування п. Луценка на посаді керівника МВС мали б призвести до політичної смерті цього чоловіка. Але завдяки колишнім соратникам із числа «любих друзів», котрі чомусь не надто дбають про власний рейтинґ, колишній голова пропрезидентської фракції у парламенті отримав другий шанс, змарнувати який тепер уже точно не має права.
Проваливши боротьбу зі злочинністю в ролі головного міліціонера, п. Луценко завіряє громадськість, що впорається з цим завданням із новими повноваженнями. Він пояснює свої невдачі постійними конфліктами з Генеральною прокуратурою (ГПУ): «Ми подавали тонни матеріалів, прокурори їх закривали». Зараз же, мовляв, і з МВС, і зі Службою безпеки України та Національним антикорупційним бюро співпраця доволі тісна та злагоджена. Виправдань не буде.
Утім, цей тактичний захід п. Луценка з другого флангу своїм стартом дуже нагадує попередній «хрестовий похід» політика. Активність, із якою він узявся до справи, тішить. Але філософія кадрових змін не дозволяє сподіватися на успіхи у довготерміновій перспективі.

Правило зміни доданків
Юрій Луценко очевидно засвоїв свої колишні помилки зі залишенням на посадах людей попередників. За винятком слідчого блоку кадрів команди Віктора Шокіна, котрим він дав «сто днів, щоб довести до суду все, що може бути доведене в цей термін» (неймовірна конкретність у формулюванні завдань, наслідки легко спрогнозувати), ротації відбуваються досить інтенсивно. Але нові заступники з кола парламентських та ідейних соратників, заміна (не без тиску активістів) прокурорів Одеської і Львівської областей, а також анонс «заміни більшої половини керівництва системи прокуратур», зроблений генпрокурором на слуханнях комітету Європарламенту в Брюсселі (Бельгія), не можуть задовольнити громадськість, доки не буде досягнуто конкретного результату цієї пертурбації.
Адже більшою мірою вони відбуваються всередині старої прокурорської братії. Новий прокурор Львівщини Квятківський раніше очолював прокуратуру Луганщини, а загалом є вихідцем із міліційних структур. Новий прокурор Одещини Жученко — перший заступник одіозного Стоянова, котрий раніше попрацював у прокуратурі Вінниччини.
Натомість «чужорідні елементи» — Касько чи навіть Сакварелідзе — витіснені за межі системи. Але скільки б не бовтати каламутну воду у відрі, вона не стане чистішою, доки її не зміниш або принаймні не доповниш кращою та прозорішою.
Водночас люстрацію в самій ГПУ, за словами п. Луценка, можна вважати завершеною. Хоча основні звільнення відбулися ще в час перебування на посаді Віталія Яреми. Тому ті, хто пережив «тривалий» і «буремний» період діяльності цієї персони тривалістю менш як дев’ять місяців, можуть спати спокійно.

Перемога форми над змістом
Не спиться наразі самому генпрокурору, котрий, схоже, поставив за мету засудити усіх посіпак режиму Януковича, військових-зрадників у Криму й узагалі знищити злочинність у всьому світі. Щоправда, зробити це він планує у т. ч. й заочно. Дізнавшись про це, мабуть, утратили сон у далекій Російській Федерації (РФ) і десятки політичних туристів, котрі гордо іменують себе дисидентами. Луценко-прокурор, як і раніше, лишається схильним до гарних слів і візуальних ефектів, навіть якщо вони не підкріплені реальним змістом і не ведуть до реальних справ.
Його раптовий рейд-перевірка районної прокуратури № 4 в Одесі з вимогою «задекларувати, де взяли гроші, або звільнитися» до керівника, чий автомобіль не відповідав рівню зарплатні, до болю нагадують боротьбу з нелеґальними копанками на Донбасі в часи головування в МВС. Тоді п. Луценко під прицілами камер також вичитував пасивне міліцейське керівництво, ставлячи ультиматуми та вимоги розібратися з проблемою до певної дати. Утім, ніяких зрушень не відбувалося і корупційні схеми з нелеґальним видобутком спокійно діяли впродовж усього терміну роботи міністра.
В такому ж стилі відбувалися нещодавні обшуки організацій, пов’язаних із Михайлом Саакашвілі на Одещині. Багато галасу без жодного ефекту.
Як елемент телевізійного шоу виглядав і візит генпрокурора до Лук’янівського слідчого ізолятора, у якому свого часу два з половиною роки просидів він сам. Тут п. Луценко показово переймався долею наявних в’язнів і філософськими роздумами про справедливість. Прокурор також розповів, що вирішив відмовитися від помсти причетним до його ув’язнення особам, що виглядало доволі дивно. Якщо він сидів несправедливо, то законно було б добитися рокіровки, інакше все виглядає неоднозначно, а генпрокурор сприймається якимось м’якотілим бевзем, об котрого можна витирати ноги. Всепрощення пасувало б священнослужителю, але аж ніяк не головному державному обвинувачу. Хіба що п. Луценко готує собі шляхи відступу з політичної арени й уже приміряє рясу.

Гучні справи
Поки ж урятувати репутацію колишнього в’язня, що тепер судитиме сам, можуть лише обвинувальні вироки одіозним персонам. Саме вироки з подальшим відбуванням покарання, а не затримання та нетривалі арешти. Першою жертвою п. Луценка на новій посаді став Олександр Кацуба, високопосадовець часів Януковича і колишній заступник голови «Нафтогазу». Затриманого у справі олігарха Курченка чиновника звинувачують у створенні злочинної організації та присвоєнні майна шляхом зловживання службовим становищем. За словами прес-секретаря п. Луценка, п. Кацуба вкрав майже півмільярда гривень державної компанії.
Але це — чи не найдрібніший «здобуток» цієї людини, котру пов’язують і з махінаціями на ринку газу, і з незаконними прибутками від так званих вишок Бойка. Якщо п. Кацубу затримати вдалося і суд уже призначив йому два місяці утримання під вартою з можливістю внесення застави 450 млн грн, то народному депутатові від групи «Воля народу», колишньому реґіоналові Олександру Онищенку вдалося уникнути його долі. Стосовно нього також проводиться розслідування у зв’язку зі зловживанням службовим становищем в енерґетичній компанії — «Укргазвидобування».
Крім того, що ці люди поки не отримали жодного реального покарання, їх ще можна назвати «вершиною айсберга». Наразі найбільша риба, яку принаймні теоретично міг би вполювати генпрокурор, плаває в Харкові. Але очевидно, що сили витягнути її звідти у п. Луценка навряд чи знайдуться. Адже проводячи аналогії між Генналієм Кернесом, мером Харкова, що без сумніву має стосунок до сепаратизму, та п. Колесниковим, на котрому теперішній прокурор колись уже обпікся, перший є серйознішим супротивником на етапі потенційного зіткнення.
А тому всі обіцянки, дані «Самопомочі», «приділити достатньо уваги» злочинам міського голови Харкова виглядають окозамилюванням. Просто генпрокурор не може махнути на це рукою. Якщо за кілька років, повторивши помилки Донбасу, Київ отримає ще одну «республіку» на Слобожанщині, то всіх теперішніх керівників силових відомств цілком можуть повісити на ліхтарях перед оперним театром за бездіяльність. Це вже буде не лише політична смерть.
Тому п. Луценко принаймні вдаватиме зацікавленість та бурхливу діяльність у гучних справах. За цією ж схемою: робити хоча б щось, піймати хоча б когось і якщо не ув’язнити, то хоча б полякати і завдати якоїсь шкоди — він діятиме постійно. Як приклад — справа «діамантових прокурорів», коментуючи яку керівник структури «урочисто пообіцяв», якщо не ув’язнити, то принаймні не допустити повернення скандальних службовців на роботу. Покарання, звісно, — не надто суворе. От Янукович також на роботу не повернеться після всього, що накоїв. Але хоча б так. Така собі програмамінімум. А «висять» же досі справи про травневі події в Одесі, розстріли людей на Майдані. Якщо першу легко списати на російську диверсію (на неї хіба ще кліматичних катаклізмів не «вішали»), то другу прокурору, що прийшов до влади на хвилі революції, не пробачать.

Загрозлива перспектива
Бандити, котрі не отримали своїх заслужених тюрем, якось уже відправили туди теперішнього генпрокурора. Якщо на новій посаді він продовжить улаштовувати показові виступи без реального результату та намагатиметься домовлятися з ворогами, вони, без сумніву, знову запроторять його кудись, коли прийде час, — буде це знову в’язниця, лікарня чи психлікарня, ми не знаємо. І жоден імунітет ярлика «людина президента» йому не допоможе. Президент Порошенко, як і президент Ющенко, не захищатиме того, хто не може сам постояти за себе. Особливо якщо сам перебуватиме у ризикованому становищі й думати про соратників буде ніколи.
Якщо п. Луценко справді має бажання зруйнувати систему злочинності у вищих ешелонах української влади, то кращої можливості зробити це ніж зараз у нього вже не буде. Тому це має бути не чергова спроба зайти з чорного входу, а готовність вдертися у вікно, якщо буде необхідно. Бо коли генпрокурора не турбує доля країни, то нехай подумає хоча би про свою.

Роман Лихограй

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...