Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, May. 24, 2019

«Язик» здолав мову Опозиція це проґавила чи ж тільки вдає, що «проспала»?

Автор:

|

Червень 07, 2012

|

Рубрика:

«Язик»  здолав мову Опозиція це проґавила  чи ж тільки вдає, що «проспала»?

5 червня ц. р. 234 провладні депутати таки зуміли прийняти в першому читанні законопроект представників Партії реґіонів (ПР) під назвою «Про засади державної мовної політики». Схвалити його 24 травня ц. р. завадила опозиція. Що ж сталося цього разу?

Розкол суспільства

Суть цього скандального законопроекту чітко сформулював письменник Володимир Яворівський, голова комітету Верховної Ради України (ВРУ) з питань культури й духовності, депутат із парламентської фракції «Блок Юлії Тимошенко — «Батьківщина»: «Якщо в певному реґіоні є 10 % національних меншин, то вводиться друга реґіональна мова».

Та позаяк у жодному реґіоні України немає іншої національної меншини, чисельність якої перевищувала би 10 %, окрім росіян, під маскою турботи про решту спільнот влада намагається фактично узаконити російську як державну мову.

Ігор Жданов, президент аналітичного центру «Відкрита політика», уточнює: «Мовою реклами там буде переважно російська, мовою мовлення стане переважно російська, буде й переважно російська освіта. Це призведе до того, що українська мова буде витіснятися». А доктор філологічних наук Лариса Масенко застерігає: «Цей законопроект підриває державний статус української мови, мови, яка об’єднує й консолідує нашу країну, а також загрожує територіальній цілісності та державній безпеці».

Але влада цим законопроектом домагається, якраз навпаки, розколу суспільства, яке вона майже об’єднала проти себе. Бо мало того, що зіштовхує україно- й російськомовних, то ще й морочить останнім голови: мовляв, голосуйте за нас, бо ми ж — «свої».

Відволікання уваги

Однак один із них, той же п. Жданов, зауважує: «Я ніяких утисків за те, що розмовляю в побуті російською, не відчуваю. Насправді за прийняттям «мовного» закону стоять дві речі. Це — мобілізація електорату ПР і відволікання уваги від тих провалів, які є в соціально-економічній політиці». Володимир Корнілов, директор української філії Інституту країн Співдружності Незалежних Держав, теж пояснює, що без прийняття скандального законопроекту владі «ловити на цих виборах нічого».

А Вадим Карасьов, директор Інституту ґлобальних стратеґій, констатує: «Якщо б закон не був прийнятий, то виборець ПР був би остаточно розчарований не тільки соціально-економічними, а й мовно-лінґвістичними мотивами. Тому «реґіоналам» треба було показати, що вони можуть виконувати свої завдання й обіцянки. А значить, цей закон був би ухвалений за будь-яку ціну».

При цьому п. Карасьов ще й намагається вгамувати пристрасті навколо цієї провокації «реґіоналів»: «Мовної революції цей закон не спричинить. Він лише леґалізує лінґвістичний status quo, який зберігався протягом останніх років. Російська мова на Сході країни й так фактично є офіційною. Окрім документообігу. Закон має більше електоральне значення. Він потрібен для того, щоби мобілізувати електорат ПР, розчарований політикою влади, корупцією, іґноруванням потреб населення Сходу».

Провокують війну?

Але далеко не всі аналітики вбачають у спекуляціях із російською мовою «лише» популізм влади. Мирослав Попович, директор Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України, переконаний: «Це робиться для того, щоби створити напружену обстановку, зіграти на слабких місцях опозиції, у якої це — російськомовне населення, котре за інших умов проголосувало би за опозиційні гасла. І загострити ситуацію так, аби можна було вводити надзвичайний стан і забороняти будь-які зібрання, що й відбувається в сусідів».

Із п. Поповичем згоден і Олександр Михельсон, оглядач київського журналу «Український тиждень»: «Цілком очевидно, що «війна» не припиниться ні з прийняттям, ні з провалом сумнозвісного законопроекту Ківалова — Колесниченка («двох К»). Усе це наштовхує на думку, що головним для авторів був не сам документ, а інформаційний привід, що має на меті знову розігріти «мовну війну».

Отже, Національна спілка письменників б’є на сполох у «Зверненні до українського народу з приводу ухвалення скандального «мовного» законопроекту», стверджуючи: «Україна в небезпеці. Антиконституційна більшість у ВРУ зробила перший крок до громадянської війни».

«Аґресивно налаштовані»

А до провокації, вчиненої 5 червня, влада дійсно готувалася, як до справжньої війни. Уранці того дня в Маріїнський парк неподалік ВРУ для розгону протестувальників стягли два десятки автобусів із міліцією та бійцями загону спеціального призначення «Беркут». Своєю чергою, громадська організації «ГРАД» із Дніпропетровська попередила напередодні, що тільки із цього міста скерували під стіни парламенту 1,5 тис. охоронців підприємств, яким було обіцяно солідні премії за активну протидію захисникам української мови.

Зорян Шкіряк, лідер громадської організації «Новий Київ», повідомляв уночі з 4 на 5 червня, що в Маріїнському парку «блукає вже близько тисячі «захисників» російської мови, прихильників «ПР у спортивних костюмах», серед них «є п’яні й аґресивно налаштовані», «під’їзди з усіх боків теж перекрито «активістами» в спортивній формі».

Просто не зрозуміли…

А що ж опозиція, яка 24 травня вже раз завадила схвалити законопроект-провокацію? Олександр Турчинов, заступник ув’язненого лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимо­шенко, виправдовується за своїх соратників по парламенту, що їх обманув Володимир Литвин, голова ВРУ. Мовляв, спікер, опозиційні та провладні депутати домовилися на погоджувальній раді, що він поставить скандальний законопроект на голосування третім, а поставив — першим. Тому, за словами п. Турчинова, «депутати просто не зрозуміли, що вже почався його розгляд».

Але все зрозумів, наприклад, Андрій Парубій із парламентської фракції «Наша Україна» — «Народна самооборона», який устиг під час голосування виривати, як опозиціонери й домовлялися напередодні, картки в провладних депутатів. Чому ж його соратники з опозиції не виконали тієї домовленості?

Адже за законопроект Ківалова й Колесниченка проголосували 192 «реґіонали», 25 комуністів, 12 «позафракційників», шестеро депутатів із фракції перебіжчиків від опозиції «Реформи заради майбутнього», двоє — із Блоку Литвина, і навіть стільки ж із НУНС (їх одразу прогнали їхні, тепер уже колишні, однопартійці).

«Нас тупо кинули»

Та й Тарас Стецьків, колеґа п. Парубія по НУНС, звинувачує керівників фракцій опозиції в тому, що вони не дали команди на силове розблокування трибуни. Журналісти, акредитовані у ВРУ, переповідають, що й інші депутати-опозиціонери обурювалися в кулуарах: «Нас тупо кинули».

А неназвані київським інтернет-виданням «Українська правда» джерела в парламентській фракції «Блок Юлії Тимошенко — «Батьківщина» запевнили, що в ній одразу після прийняття скандального законопроекту в першому читанні відбулося термінове засідання, на якому вимагали відставки її лідера Андрія Кожем’якіна — через неспроможність опозиції зірвати голосування «мовної» провокації.

Натомість позафракційний депутат Тарас Чорновіл наполягає, що сутичок під час голосування за мовний законопроект між депутатами не було, бо між коаліцією й опозицією існували домовленості. Він пояснив: «Тупо здали це голосування, воно всім вигідне. Й опозиціонерам політично воно вигідне, і владі. Вони нічого не пропустили, у них так усе й було задумано. Вони збиралися тихенько все це допустити, щоб усе так і сталося. Там подвійне дно. Зараз будуть показувати, як «реґіонали» пруть, як Україну змінюють. Який тиск, Україна русифікується, голосуйте за нас! До цього відчуття загрози було менше, а тепер дивіться: це — реальна загроза, хто, крім нас, може протистояти цьому? Хоча вони й не дуже протистоять. Про Яценюка «реґіонали» кажуть, що «він — договороздатний».

«Чи не надто швидко біжу?»

Упевнений п. Чорновіл і в тому, що «опозиція легко могла протистояти голосуванню»: «У сусідньому з опозицією секторі, у тій глухій кутовій ложі приблизно 18 карток, що належать позафракційним депутатам або тим, які взагалі не ходять до Ради. Там можна було заблокувати й не дати можливості проголосувати. Плюс на стику «бютівського» сектора — два десятки колишніх «бютівців» і їхні картки. Це — позафракційні, які теж зараз не ходять на засідання. На них накинули оком кілька «реґіоналів», які натискали кнопки, граючи, як на фортепіано. Там спокійно можна було повитягувати ці картки. Але вони домовилися й відверто продали цей закон».

А наступного після прийняття скандального законопроекту в першому читанні дня й Володимир Литвин звинуватив опозицію, заявивши: «Те, що ви виконали між собою свої домовленості, а потім для прикриття перед виборцями хочете перекинути всю провину на ВРУ, не робить вам честі. Деякі ваші дії нагадують курку, яка тікає від півня й думає: «А чи не надто швидко я біжу?»

Опозиціонери ж трактують цю заяву як спробу голови ВРУ перекласти відповідальність за свою зраду на них. Водночас, Ігор Жданов уважає, що «опозиція програла ПР «мовний бій» у парламенті через неорганізованість, і не погоджується з тим, «що там була якась свідома «здача позицій».

Політолог Вадим Карасьов пояснює: «Чергова бійка в Раді не додала б опозиції «плюсів», зате пропіарила би її опонентів. Тому опозиція вирішила не піддаватися на провокації».

Хто ж «виграє війну»?

Своєю чергою, Арсеній Яценюк, лідер «Фронту змін», запевняє, що, «програвши битву, опозиція все ж виграє війну». Мовляв, «до другого читання (його обіцяють через 30 днів) цей закон ніколи не дійде». Натомість п. Чорновіл зауважує, що «нині важко сказати, чи проголосують за законопроект у другому читанні»: «Не знаю, про що там домовлявся Яценюк із керівництвом держави. Як на мене, там за загальною нормальною логікою їм краще тепер цей законопроект тягнути до осені, потім знову затягувати. Перед виборами знову показувати, що вони найбільше хочуть його відстояти, але це їм не вдається, і на цьому будувати виборчу кампанію. Але логіка там сьогодні не діє».

Що ж, про те, хто мав рацію — Арсеній Яценюк чи Тарас Чорновіл, — дізнаємося під час голосування за законопроект «реґіоналів» у другому читанні. Схоже, це буде «моментом істини». Тим більше, що під час сутички під стінами парламенту 5 червня обурений народ кричав депутатам-опозиціонерам: «Скільки можна «бла-бла», треба брати Верховну Раду!»

До слова, перевага «владоохоронців» у тій бійці була аж ніяк не тотальною — протестувальники відбирали в них сльозогінний газ і спрямовували їм же в обличчя.

Ігор Голод

About Author

MiCT

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...