Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 15, 2019

Янукович не зрікається успадкованої від Кучми багатовекторності

Автор:

|

Грудень 20, 2012

|

Рубрика:

Янукович не зрікається успадкованої від Кучми багатовекторності

Месиджі від президента про можливе приєднання України до структур, керованих Російською Федерацією (РФ), надходять одночасно зі сигналами зовсім протилежного змісту.

Зміна вектора?
Минулого тижня Віктор Янукович заявив уже про реальні кроки керівництва України у бік Митного союзу (МС) Республіки Білорусь, Республіки Казахстан і РФ у інтерв’ю індійській газеті The Hindu: «Ми гармонізуємо наше законодавство, норми та правила згідно зі законами й правилами МС. Це — довгий шлях, але якщо ми не зробимо цього, то наші виробники зіткнуться з дискримінацією та втратять ринок». Щоправда, і цього разу глава української держави продемонстрував непевність у цьому питанні, додавши: «Час покаже, як далеко ми підемо в приєднанні до Митного союзу».
Та все ж Олександр Сушко, науковий директор Інституту євроатлантичної інтеграції, сприйняв сказане президентом не як традиційну спробу домогтися поступливості від керівництва Європейського Союзу, а як «абсолютно реальну можливість зміни вектора» в зовнішній політиці України.
Натомість,  Олексій Гарань, професор кафедри політології Києво-Могилянської академії, «таки сподівається», що «Янукович обмежиться якимись заявами, але все-таки членами Митного союзу не будемо». Політолог схильний вважати, що заява президента — «у дусі традиційної української дипломатії ще часів Кравчука та Кучми». Зокрема, Леонід Кучма підписав 2004 року, коли був президентом, угоду про створення Єдиного економічного простору між Україною, Росією, Білоруссю та Казахстаном. Але Україна до нього так і не вступила. Щойно після невдачі з тією спробою відродити СРСР у Москві всерйоз сприйняли надруковану 2003-го книгу «Україна — не Росія» авторства Леоніда Кучми .
І хоч Віктор Янукович, який уже два роки випрошує у свого московського колеги Володимира Путіна знижки в ціні на російський газ, таких сигналів про неповернення України в імперію він не подає – це роблять наближені до нього політики, політологи й соціологи.

Зовсім різні!
Так, 11 грудня депутат із парламентської фракції Партії реґіонів Володимир Зубанов повідомив про можливість вступу України в очолювані Росією структури таке: «Це – зовсім різні країни, із різними історіями, тому про подібний сценарійі з Білоруссю не можна говорити. У нас різна ситуація – політична, соціальна, економічна. Україна буде працювати з усіма, але рухатиметься в бік Європи».
Прикметно й те, що «реґіонал» не лише повторив застереження опозиціонерів, що «йти до Митного союзу» — «означає втратити повністю незалежність», а й чи не першим із-поміж представників влади визнав, що проти цього — більшість громадян України. Зокрема, він наголосив: «Неможливо, аби Україна рухалася в напряму Росії. Політична ситуація, настрої людей не дозволять цього». І пояснив, що, приміром, після того як Верховна Рада (ВРУ) прийняла закон, який розширив сферу вжитку російської мови, то проти цього «активізувалося суспільство».
Відтак, він попередив своїх проросійськи налаштованих однопартійців: «Якщо справді ми починаємо рухатися в напрямку здачі національної незалежності, то тут буде непереливки всім тим політикам, які захочуть продати Україну». А також запевнив: «Головне питання – це мова в армії. Мова в армії в будь-якому разі завжди буде українська. А російська сторона впевнена, що переведе на двомовність всю Україну, і судову систему, і правоохоронну тощо, і все буде добре. Вони не зможуть цього зробити, тому що є мова армії та правоохоронних органів. І вона — українська».

«Усе менше хочуть»
Між тим, доволі значущу інформацію поширив під час Форуму європейських і азіатських медіа в Мінську політолог Євген Копатько, директор української соціологічної компанії Research and Branding Group, якого колеги за фахом характеризують як ретранслятора месиджів влади. Зокрема, він переповів такі результати останніх соціологічних опитувань: «Усе менше громадян України хоче жити в союзному об’єднанні з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Якщо за  президента Віктора Ющенка союз Києва з Москвою, Мінськом і Астаною підтримували 35 % українців, то зараз, після приходу до влади Віктора Януковича, рівень підтримки знизився до 21 %».
Пан Копатько повідомив також, що дедалі менше громадян України схвалює Харківські угоди 2010 року між Україною та Росією про продовження термінів перебування російського Чорноморського флоту в Криму: «Майже 60 % громадян України підтримали Харківські угоди 2010-го, і 38 % — уже 2011 року». До слова, у вересні та ж Research and Branding Group запевняла, що, за даними проведених нею опитувань, навіть у Криму тих, хто хоче бачити його в складі РФ, — уже менше, аніж тих, хто погоджується, аби він залишався в Україні: 38 і 40 %, відповідно.

Демарш дипломатів
Після цього доволі прикметна заява пролунала від імені Міністерства зовнішніх справ (МЗС) України з уст Олега Волошина, директора департаменту інформаційної політики, під час відеомосту між Києвом і Москвою «Героїзація нацизму. Чи можна залишитися осторонь?». У відповідь на докори росіян із приводу того, що українська делегація в Генеральній асамблеї Організації Об’єднаних Націй утрималася під час голосування 26 листопада ініційованої Росією резолюції «проти героїзації нацизму», п. Волошин сказав: «Ми категорично проти спроб політизувати історичні події. Україна однозначно засуджує нацизм, намагання реабілітації фашизму, однак не підтримує ситуації, коли під одну гребінку хочуть підвести всіх, хто зі зброєю в руках брав участь у бойових діях Другої світової війни та не завжди на боці гітлерівської коаліції. Деякі зарубіжні політики хотіли би прирівняти до пособників нацизму тих, хто в украй важких історичних умовах боровся за свободу й незалежність України. Українське суспільство не сприймає таких спрощених підходів».
Ба більше, чиновник, по суті, перейшов у контратаку, ствердивши, що МЗС України засуджує спроби Росії показати сталінський режим у позитивному світлі: «Сталінський режим знищив свій народ більше, ніж це зробили німці за чотири роки. Тож будьмо чесними, адже коли у РФ зараз називають Сталіна ефективним менеджером, то для нас це так само неприйнятно, як і ті вислови, згідно з якими, Гітлер — визволитель».
Український дипломат наголосив на «важливості того, щоби російське суспільство чуло правду про те, що й 1917 року прийшла до влади така ж банда, по суті, яка різала й убивала своїх». А також дорікнув російській владі за її образливі для українців заяви, що Росія нібито могла перемогти в Другій світовій війні й без України: «Ми знаємо, що це – наша спільна перемога й без нас ви би не виграли».
Причому українські дипломати уже не вперше дають відсіч російським колегам. Коли останні різко критикували українську владу за нібито утиски російськомовних громадян в Україні, її МЗС відповіло нагадуванням про те, що у РФ узагалі немає державних шкіл, де викладають українською мовою.

Це – наша територія
Як бачимо, розбіжності між Києвом і Москвою не обмежуються такими питаннями, як ціна на російський газ і входження України до МС. Утім, цілком імовірно, що саме суперечки із цих приводів спонукають до різкості в заявах української сторони.
Американський політолог Збігнев Бжезінський під час виступу в Конґресі США так прокоментував перспективи приєднання країн Співдружності Незалежних Держав, зокрема України, до Євразійського союзу, який хоче створити президент РФ: «Янукович і його фінансові спонсори більше зацікавлені в ідентифікації власної території – майже так само, як банда. І вони не хочуть, щоб інша банда займала їхню територію. Вони кажуть Росії: ми з вами, але це – наша територія, і тільки ми володіємо правом красти й обманювати в цій зоні: це – наше, а не ваше. І це визначає тон дискусії про гегемонію РФ за режиму Володимира Путіна».
Своєю чергою, Федір Лук’янов, головний редактор журналу «Росія в глобальній політиці», розповів у інтерв’ю Українській національній інформаційній агенції «Новини»: «У Росії зник той колишній драйв разом з ілюзіями про те, що в Києві може бути влада, лояльна до Москви. Прихід Віктора Януковича «продемонстрував, що форма змінюється, а зміст — ні. Будь-яка українська влада по-своєму інтерпретує власні інтереси, і вони не збігаються з російськими. У Кремлі зрозуміли, що лізти у внутрішню політику України, загалом, – безглуздо. Досвід 2004 року виявився абсолютно катастрофічним, стало зрозуміло, що так робити не можна, та й не потрібно. Стало зрозуміло, що чим більше на Україну тиснути, то більше опору буде у відповідь. А от якщо відверто політичного й економічного тиску не демонструвати, а дати Києву змогу самому проводити ту політику, яку він хоче, можна домогтися поставленої мети або далі займати вичікувальну позицію».

«Немає на кого спертися»
Тим часом, московська «Независимая газета», підбиваючи підсумки парламентських виборів в Україні, констатувала: «Росії більше немає на кого спертися в Україні. Якщо під час усіх передвиборчих кампаній, що проводилися раніше, в Україні звучало питання про так званий російський чинник, то цього року про нього навіть не згадували. Усіх у Києві турбувала лише думка Заходу, який уперше став головним фактором впливу на ситуацію».
Російське видання нагадує також: «Навіть закон про підвищення статусу російської мови до рівня регіональної, поряд із майже двома десятками мов нацменшин, не будучи до кінця реалізованим, уже підлягає перегляду. Поки партія влади загравала з електоратом, Віктор Янукович доручив розробити державну програму захисту та розвитку української мови. Про підвищення статусу російської до рівня другої державної вже навіть мови немає».
Резюме «НГ»: «Росії, мабуть, важливо звернути увагу на те, що її формальні партнери в Україні — це покоління, що відходить».

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...