Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Friday, Aug. 18, 2017

Яку лінію розлому Європи створила Україна?

Автор:

|

Вересень 04, 2014

|

Рубрика:

Яку лінію розлому Європи створила Україна?

Мапа Європи

Останніми тижнями спостерігається поглиблення розколу позицій країн Європейського Союзу (ЄС) стосовно кризової ситуації на сході України, яка штучно та цілеспрямовано створюється вищим керівництвом Російської Федерації (РФ). Країни ЄС виявилися не готовими йти на певні економічні втрати не більш як 0,1 % валового внутрішнього продукту (ВВП) ЄС унаслідок введення жорстких санкцій щодо РФ, яка розв’язала кривавий конфлікт у Східному реґіоні України.

Вороги та друзі
Як і слід було очікувати, найстійкішими і найбільш послідовними міжнародними партнерами України виявилися Польща та країни Балтії. Для кожної з них існують свої внутрішні мотиви, пов’язані, у першу чергу, із недавньою історією, коли сталінський режим намагався стерти їх із політичної мапи Європи.
Звісно, і в правилах бувають винятки. Так, наприклад, Андрій Мамикін, депутат Європейського парламенту від Латвії, наприкінці серпня 2014-го звернувся з офіційним листом до Жозе Мануеля Баррозу, голови Європейської комісії, вимагаючи скасувати санкції ЄС щодо РФ. Як стверджує п. Мамикін, ці заходи призведуть до зменшення ВВП Латвії аж на 10 %.
Інша країна ЄС — Фінляндія, у якої Сталін наприкінці 1930-х рр. відібрав фактично 10 % території, поставилася обережніше до тиску Росії. У Гельсінкі добре пам’ятають, як узимку 1939-го СРСР розпочав третю радянсько-фінську війну. 1 грудня 1939 року в Териокі, на зайнятій радянськими військами частині території Карельського перешийку, було проголошено створення Фінляндської Демократичної Республіки (ФДР) — маріонеткової держави на чолі з комуністом Отто Куусіненом. Наступного дня між СРСР і так званою ФДР був укладений Договір про дружбу та взаємну допомогу. Після кількох місяців кровопролитних боїв Фінляндія таки втратила частину своєї території.
Усі ці трагічні події ще живуть у пам’яті фінів. Тому кожен недружній крок щодо РФ фіни обміркують навіть не двічі, а тричі. Недарма нещодавно Саулі Нійністьо, президент Фінляндії, побував у Києві та Сочі, намагаючись знайти компроміс у складній ситуації. До традиційних побоювань Гельсінкі додалися ще й проблеми в економіці, адже ця країна опинилася в глибокій рецесії. Тиск фінського суспільства на новий уряд – дуже великий. Настільки, що не зрозуміло, чи допрацює той до виборів у січні 2015 року. Тому 400 млн. EUR, які Фінляндія втратить від накладення санкцій на РФ, можуть іще більше погіршити внутрішню ситуацію в цій не надто дружній до України державі.
Відверті симпатії до РФ демонструють Італія, Іспанія, Греція, Кіпр і Бельгія. Проблеми з ними мають не тільки Берлін і Лондон, а й офіційний Київ. Ці країни й у кращі часи займали нейтральні позиції щодо гострих криз у Європі. А в умовах війни Росії проти України їхні керівники воліють уникати протиріч. Підтвердженням цього можна вважати звернення двох депутатів Європейського парламенту від Греції Костаса Пападакіса і Сотіріса Заріанопулоса до п. Баррозу також із проханням скасувати санкції щодо РФ.
Але є країни, які все ж дотримуються точки зору про необхідність тиску на Росію. Це, наприклад, — Нідерланди, які готуються втратити як мінімум 300 млн. EUR через заборону Росії на імпорт продовольства з ЄС. Такі дані подає Центральне статистичне бюро Нідерландів. За інформацією цієї організації, загальний прибуток від експорту у РФ сільськогосподарської продукції становив понад 500 млн. EUR. Однак 200 млн. EUR із них отримували компанії з-за кордону або ж ішлося про перепродаж із невеликою націнкою. Із решти 300 млн. EUR дві третини втрат припадуть на сільське господарство та харчову промисловість, а третина — на інші галузі.
«У постраждалих секторах економіки зайнято загалом близько 5 тис. осіб», — уточнили в статистичному бюро, зокрема зазначивши, що при підрахунку не бралося до уваги непрямих ефектів, як-от загальне зниження цін на продовольство, через що виробники теж втрачають прибутки.

Які перспективи?
У майбутньому питання про санкції ЄС проти РФ може ще глибше вбити клин у серце Європи. Адже якщо, приміром, Німеччина — основний двигун європейської економіки — сповільнить своє зростання, це одразу ж відіб’ється на зростанні всієї Єврозони, спричинивши ослаблення позицій Європейського центрального банку в питаннях кредитування проблемних країн Єврозони.
Але, розуміючи всю серйозність погіршення російсько-українського конфлікту, ЄС усе ж навряд чи піде на різке скасування санкцій. Не для того їх застосовували, щоб ось так відразу скасувати. Однак необхідно пам’ятати про те, що санкції структуровані таким чином, що за їх скасування повинні одностайно проголосувати всі країни – члени Євросоюзу. Таке голосування може проводитися раз на три місяці, тобто найближче можливе в жовтні 2014 року. І з цього починаються погані новини для Росії: важко собі уявити, що Варшава чи Стокгольм висловляться за скасування санкцій у ситуації, коли РФ не припиняє своєї аґресії на сході України.
На думку аналітиків, зараз існує кілька сценаріїв розвитку ситуації з санкціями ЄС проти РФ:
1. Росія переходить до відкритої фази конфлікту в Україні й у відповідь отримує ще жорсткішу реакцію Європи та США. Зокрема, через такі країни, як Лівія та Саудівська Аравія, обвалюються світові ціни на нафту (ціна вже опустилася нижче за 100 USD за барель), що істотно ускладнює виконання російським урядом поточного бюджету. Унаслідок уже введених Заходом обмежень на поставки до РФ продовольства виникають перебої в його постачанні в Центральних реґіонах Росії, а також у північних її частинах, що призводить до невдоволення російського суспільства політикою Путіна. Захід продовжує чинити тиск на Туреччину як на члена НАТО, аби вона не грала з Росією в продовольчі гри. Таким чином планомірно відсікаються шляхи доставки продуктів харчування на заміну європейським.
2. РФ консервує ситуацію на Сході, що призводить до подальшої дезінтеграції позиції ЄС стосовно України. Консервація означає поступову втомленість Заходу від української теми, відсутність будь-яких додаткових аргументів на користь продовження або посилення санкцій, а також зміцнює бажання Європи якнайшвидше забути про неприємності, пов’язані з російською політикою щодо України. Для Росії це вигідно, позаяк конфлікт переходить у латентну фазу, в України відсікається можливість повноцінного розвитку зв’язків із промисловими реґіонами Сходу. Як кажуть обізнані люди, Путін дуже любить створювати підвішені ситуації та довго не їх вирішувати — така його життєва позиція. Адже саме в каламутній воді найлегше ловити рибу.
Тому українській стороні необхідно всіма можливими способами уникати такого сценарію й перейти в контрнаступ:
* потрібно продовжувати створювати для Росії проблеми в стосунках зі Заходом;
* Заходу треба подумати про збурення російського суспільства, зокрема активно підтримувати (через інститути громадянського суспільства) невдоволених росіян, рівень життя яких погіршився після анексії Криму;
* Крим повинен стати тією больовою точкою, за допомогою якої Україна буде тиснути на РФ у всіх міжнародних організаціях — ООН, ОБСЄ та Раді Європи;
* Саудівська Аравія має подумати про те, щоби почати підтримувати чеченських борців за незалежність Ічкерії;
* Китаю варто підтримувати жителів Сибіру, котрі виступають за більшу автономію свого краю;
* Вашинґтон повинен підштовхнути китайців до жорсткішої політики щодо РФ, підтримавши їхнє прагнення до відторгнення Сибіру;
* Японії слід посилити роботу з повернення контролю над Курильськими островами;
* політика Путіна має призвести до того, що слово «Московія» буде чіткіше відображати положення геополітичного стану речей, ніж словосполучення «Російська Федерація»;
* необхідно підтримати ініціативу Польщі з виключення РФ із міжнародних організацій. Світ мусить зрозуміти, що «життя без тоталітарної й аґресивної Росії» існує. А ось без демократичної Росії — ні.
Але хоч цей сценарій і виглядає найприйнятнішим для Путіна, він також обіцяє Москві серйозні проблеми в перспективі. Аналогом до Новоросії може слугувати приклад із Сербською Країною — сербським анклавом на території Хорватії, який проіснував три з половиною роки після розпаду Югославії й у підсумку, залишившись без підтримки Сербії, був відвойований хорватської армією. І де зараз Сербія? Бовтається між ЄС і РФ. А де зараз Хорватія? У ??Євросоюзі та в НАТО, абсолютно самодостатня держава з дуже привабливою економікою та високим рівнем життя.
3. Росія домовляється з країнами Заходу про те, що в обмін на Крим вона припиняє дестабілізацію ситуації на сході України. В «обмін на Крим» означає, що кримська проблема виноситься за дужки міжнародної адженди, про неї на якийсь час забувають. Це дає Україні змогу впритул зайнятися внутрішніми реформами — Конституції та децентралізації, а також судовою реформою і реформою прокуратури, облаштуванням власної території, розвитком економіки, пошуком нових ринків для власних товарів, розвитком проектів із видобутку сланцевого газу.
Успіх України в проведених реформах, а також відрив від російського ринку повинен дозволити їй створити так звану Great Success Story в Центральній Європі, яка, як магніт, притягне Крим назад. Росія, а точніше, її керівник Путін загнав себе в ситуацію, у якій йому все одно поставлять мат. Питання полягає тільки в тому, щоби зроблено це було якомога скоріше та з найменшими втратами для України. Адже Європа, якою би розділеною вона не була, дуже чітко вловить момент, коли Путін стане критично слабким. І в такому випадку розривати його будуть дуже жорстко та швидко.
Справа «Юкоса», виграна відразу у двох судових інстанціях — в арбітражній палаті Стокгольма й Європейському суді з прав людини в Страсбурзі — продемонструвала, що ЄС і США мають дуже великий файл на російське керівництво. І для нього настає час почати оплатити рахунки.
Група глобальної розвідки Geostrategy
http://geostrategy.ua/node/852

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...