Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 21, 2017

Якщо не перезавантажили владу, то хоча б відформатуємося

Автор:

|

Червень 02, 2016

|

Рубрика:

Якщо не перезавантажили владу, то хоча б відформатуємося
Надія Савченко у ВРУ

Надія Савченко у ВРУ

Наберіть у пошуковій системі Google лише одне слово — «Савченко». І за півхвилини отримаєте до 30 млн результатів, або й більше. Про неї зараз говорять всі. Тому формулюю собі завдання — написати про Савченко! Й одразу розумію, що виконати його не вдасться. Бо як можна розмірковувати про неї, не аналізуючи теперішню Україну з усіма її негараздами, наше суспільство з усіма дивацтвами, врешті — владу з її ґанджами?
Десятки мільйонів згадок про одну людину… Що ж можна аж стільки понаписувати? Тут для кращого розуміння скористаємося аналогією. Лікарі часом просять пацієнтів показати язик. А глянувши на нього, висувають свою версію діагнозу. Кажуть, наприклад, що у вас проблеми зі шлунком. І це не якийсь там дідівський знахарський метод. Його об’єктивність підтверджена науково.
Так от масова пропаганда — також наука. Тому ті, хто її вивчав, знають багато такого, що може щиро здивувати пересічних громадян. Хоча вони замість дивуватися, частіше категорично не вірять і навіть обурюються. Мовляв, не треба робити з нас дурнів! Самі в усьому вміємо розібратися. Але це інша тема. Повернімося до язика. Оце зараз висолопила його перед дзеркалом, вдивляюся і не бачу там жодного шлунка. Зате коли виставляє свій язик якийсь пропагандистський витвір, фахівець одразу побачить на ньому, що автори чи замовники прагнуть зробити з мозком споживача.
Певна річ, ніхто не спроможеться ознайомитися з мільйонами публікацій. Але для об’єктивного висновку досить переглянути кілька сотень публікацій і телерадіопередач у найпопулярніших засобах масової інформації. Ті, що розраховані на широку аудиторію, завжди найрезультативніше впливають на громадську думку. Так от із усього прочитаного проглядається чітка тенденція до розвінчування народної героїні. Створюється враження, що в людей хочуть викликати розчарування ще до того, як Надя щось зробить, чи не робитиме нічого, обмежившись емоційними виступами. Її, вибачайте за некоректність, намагаються «опустити». Але хитро, делікатно, так, щоб читач/глядач/слухач цього не помітив.
До речі, щоб виявити пропагандистське спрямування журналістського продукту, може вистачити лише заголовка. Для прикладу візьмемо ось це цей із «Української правди», образний і водночас категоричний — «Надія Савченко. Гостя з минулого». Відчуваєте, як у підсвідомість гучно впала крапля сумніву? А чи зуміє щось змінити на краще та, котра так відстала від життя? Та ще й перебувала в ізоляції! Так от фахівці запевняють, що у неволі загострюються відчуття і здатність сприймати й аналізувати інформацію. Нічого не відволікає. Слабкий божеволіє, сильний духом навпаки — оволодіває мудрістю. До слова, італійський філософ і революціонер Антоніо Ґрамші саме у фашистській тюрмі розробляв свою знамениту теорію маніпуляції свідомістю.
Як вважаєте, чи не є спробою маніпулювання ось такий вислів із згаданої статті «Але за ці два роки ми всі встигли змінитися». Щось надто категорично! У мене інша думка. Змінилася Надія Савченко, бо перебувала поза вітчизняним інформаційним простором. Це ми залишилися у вдало законсервованій постмайданній атмосфері. Страждаємо революційною нетерплячістю та водночас із благоговінням вслухаємося у слова вождів, котрі давно вже нагадують голого короля з однойменної казки. В Україні пожежа, а ми вивіски з назвами вулиць міняємо!
Знаю, в цьому місці на мою голову посиляться прокльони. Скажуть, що я проти Революції гідності, а завершать усе вигуком: «Чемодан — вокзал — Росія!» Та не хочу я в Росію, не люблю її. Навпаки прагну, щоб вони звідси забралися! А ми, замість того, щоб невідкладно «мочити» їх на нашій землі, відволікаємося на те, що могло б дочекатися повного визволення України від окупантів. Уявіть собі, хата горить, а господар сів із сімейним альбомом і вирізає з фотографій обличчя своєї тещі…
Ну, а тих, котрі обвішали мене щойно ярликами, прощаю. Це не їхня вина, а біда, що не вдається мислити самостійно. Скажіть, будь ласка, чи виконано наказ Євромайдану про перезавантаження влади? Той, хто не зрозумів, що ця вимога була лише вдалим пропагандистським прийомом, якраз і не змінився за ці два роки. Сформулювати результативне у впливі на свідомість кліше — це також наука.
У цьому випадку оперлися на загальновідоме. Коли в комп’ютері стався збій, його треба перезавантажити. Але ж це лукавство! Бо від такої операції не відбуваються системні зміни у процесорі. Робота відновлюється у тому ж режимі, який був до першої похибки. Якщо вже так хотілося припасувати до політики термінологію з галузі ІТ-технологій, то належало говорити про зміну програмного забезпечення. Стерти у структурі влади все зайве та шкідливе. Натомість завантажити програми, орієнтовані проти корупції, злодійства, зловживань. А ще такі, що допоможуть підвищити соціальні стандарти, провести потрібні державі реформи, викинути геть підступного ворога, домогтися високого авторитету України у світі.
Нічого цього не зробили. Ключовим словом залишився «режим». Все, як і було, навіть обличчя на керівних кріслах. І ось поміж них з’явилося справді принципово нове — Надія Савченко. Ні, вона сама не зможе змінити систему влади. Навіть при всьому своєму бажанні. Зате здатна виконати, і вже у чомусь виконує, інше завдання. Й якщо ми вже вдалися до аналогій із комп’ютером, то є така процедура, як форматування диску. А ним зараз є ми з вами, все суспільство.
Перші кроки Надії Савченко після повернення на рідну землю, її слова, вчинки, жести перебували під пильною увагою. І не лише громади. У першу чергу — можновладців. Ті нутром відчули конкурента. Захвилювалися, а як позначиться все це на їхній політичній долі? Не сумніваюся, почали протидіяти. Цікаво б знати, чия то була ідея, доручити Надії Савченко відкрити 31 травня пленарний тиждень у Верховній Раді? За логікою очікували програмний виступ. Але яка може бути програма, коли є оспіваний ще Великим Франком «дух, що тіло рве до бою»! І те, що Наді бракувало впевненості за трибуною, що заяложена сотнями досвідчених демагогів, не дивує. Не її воно! Однак це побачила Україна і отримала відеокартинку до тези про гостю з минулого.
Стежте за публікаціями, а головне — за розмовами людей. За всіма законами жанру зараз почне кочувати головами вислів «не формат». Його вже й застосовували масу разів, намагаючись підкреслити, що Надя в чомусь не така. Вийшла босою з літака, розповіла журналістам анекдот про горобця у коров’ячому лайні, отак запросто заявила про готовність стати президентом… Що не так? Не з нею — з нами! Хто не любить пройтися у спеку босоніж, кому не подобаються народні анекдоти з крутими слівцями, хай перший кине в неї камінь.
А стосовно президентства, то тут краще прислухатися до думки когось збоку. Хто не перебуває у тому ж інформаційному середовищі, що й ми, але любить Україну. Мій вибір — Матвій Ганапольський, народжений у Львові єврей, котрого називають російським журналістом. Ось цитата з його блогу: «Її заяву про президентство я б поставив на останнє місце, у неї немає таких конкретних планів. Як її спитали, так вона і відповіла. Тобто, у неї є поняття «служіння Батьківщині» і президентство вона сприймає саме в цьому контексті».
Ось маємо ще одне ключове слово. Служити, а не прислуговувати. Служити Вітчизні, а не служити комусь електоральною масою. Бог знає, що творить. І коли нам послана Надія, не дорікаймо їй у неформатності. Давайте діяти за покликом душі і серця, а не за вказівкою нашпигованої пропагандою голови. Тоді зрозуміємо, що треба усім відформатуватися, бо без цього не вдасться перезавантажити владу за програмним забезпеченням добра, а не самозбагачення.
А за офіцера Савченко хвилюватися не треба. Якщо їй не дадуть сказати вирішальне слово в політиці, вона піде з неї. І повернеться на фронт, де все зрозуміло і чітко визначено. Ніхто нікого не підставляє, не плете інтриги. Ось тут — свої, а там — ворог. Місце в політиці для неї — не цінність. Як для ростовських втікачів, чи теперішніх «батьків нації», котрим втрата крісла обернеться найбільшою життєвою трагедією.
Якщо ми зараз не вкладемо у себе часточку не просто надії, а цієї Надії, то так і залишимося в теперішньому форматі. Буркотливими, підозрілими, вічно незадоволеними, ледачими в діях і думках, зате готовими рішуче змести те, на що покажуть пальцем.

Мирослава Колядинська

 

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...