Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Tuesday, Oct. 17, 2017

Які виклики чекатимуть на Україну після відновлення контролю над окупованими територіями

Автор:

|

Березень 31, 2016

|

Рубрика:

Які виклики чекатимуть на Україну після відновлення контролю над окупованими територіями

Крим хоче додому

Попри безперервні запевнення українських політиків у поверненні окупованих реґіонів до складу України, жоден із них не лише не озвучив чіткого плану реалізації, але й не анонсував подальших дій влади на звільнених територіях. При цьому реінкорпорація українських земель — процес не менш важливий і складний, ніж деокупація. Тому обговорювати його потрібно вже зараз.

Операція депортація?
Процес відновлення українського суверенітету в Криму та на Донбасі має передбачати комплекс заходів у політичній та економічній площинах. Водночас питанням № 1 для всіх окупованих територій після повернення до складу України має стати виявлення зрадників і колаборантів, а також вирішення їхньої подальшої долі.
Історія знає приклади як радикального, так і толерантного способу вирішення проблеми нелояльного до держави населення, яке проживає на її території. Депортація — найшвидший і не найменш гуманний із них. До примусового виселення етнічних німців, котрі підтримували аґресію Третього рейху свого часу вдалися Польща, Угорщина та деякі країни колишньої Югославії.
Особливо масового характеру набула депортація колаборантів із чехо-словацьких Судет, де вона відбувалася під дією прямих президентських декретів. При цьому процес виселення супроводжувався цілковитою конфіскацією майна, а загальне число переміщених до Німеччини й Австрії осіб оцінювалася в понад 3 млн осіб.
До депортацій впродовж своєї історії неодноразово вдавався і СРСР, але Москва здійснювала переважно внутрішні виселення в межах власної території, караючи нелояльні етноси, але продовжуючи експлуатувати їх у власних цілях. А от звільнені країни східної Європи свідомо відмовилися від «співпраці» з колишніми зрадниками, вважаючи, що такі особи лише гальмуватимуть їхній подальший розвиток. Їх позбавили громадянства.

Латвійський досвід
Крім антигуманного характеру масових депортацій, уявити їх собі в сучасному ліберальному світі — надзвичайно складно, бо цей спосіб — важкодоступний, оскільки передбачає цілковиту капітуляцію країни-аґресора та передачу їй відповідальності за нових співвітчизників, котрих вона використовувала. Утім обмежити вплив «п’ятої колони» на державний механізм можна і не випроторюючи її з країни фізично. Зокрема, латвійський інститут негромадянства цілком реально взяти на озброєння й Україні. Ризі уже багато років успішно вдається ігнорувати думку великої частини російськомовного населення, приймаючи важливі рішення без його згоди. При цьому важко звинувачувати Латвію в дискримінації, адже відсутність виборчого права (яке передбачає негромадянство) у проросійських елементів — більшою мірою їхній власний усвідомлений вибір. Хто бажає голосувати та працювати в державному секторі, має лише скласти іспити на знання державної мови й історії. В побуті ці люди залишаються повноцінними членами суспільства (мають право на освіту та медичну допомогу).
Якщо використовувати принципи латвійського досвіду у випадку з Донбасом, помічені у співпраці з сепаратистами особи не мали б права працювати в поліції, прокуратурі, судах, на чиновницьких посадах. Було б також корисно відлучити зрадників від роботи на підприємствах, де державна частка перевищує третину, і долучити до громадських робіт із відновлення знищеної інфраструктури реґіону.
Очевидною перевагою такого кроку стосовно людей на сході є уникнення витрат на тюремне утримання великої кількості злочинців. Звісно, силовий блок і судова гілка мають зробити все можливе, щоб причетні до серйозних злочинів не обійшлися таким легким покаранням.

Робочі місця для Донбасу
Серед інших важливих і складних кроків із реінкорпорації Донбасу має стати відновлення його економіки з орієнтацією на європейські стандарти. Враховуючи тотальну руйнацію реґіону та вивезення більшості дієвих підприємств на територію РФ, а недієвих — туди ж у вигляді металобрухту, Києву не вдасться обійтися в цьому власними силами. Робочі місця потрібно буде створювати з нуля.
Один із найбільших заводів Луганщини «Луганськтепловоз», попри рапорти російської пропаганди про замовлення з Росії, оголосив про скорочення кількість своїх співробітників у більш ніж сім разів (із 2,8 тис. на початок року — до 350). Багато виробництв фактично жевріють. Необхідність залучення іноземних інвестицій у таких умовах — безальтернативна.
Привабити їх можна буде пропозицією долучитися до видобутку великих покладів сланцевого газу, наявних у реґіоні. До війни нідерландсько-британська компанія Shell розпочала перспективний процес розробки місценародження вуглеводню, але була змушена призупинити процес у зв’язку з бойовими діями. Вугільна галузь має вийти на самоокупність, а не дотуватися державою.
Якоюсь мірою керівники сепаратистів несвідомо допомогли Києву в цьому непопулярному рішенні, ліквідувавши неприбуткові копальні. Зараз на окупованій території з 33 шахт працює лише 13. Працівники вугільної галузі на Донбасі мають чітко усвідомити, що їхня сировина, крім України, нікому не потрібна. Таке розуміння уб’є одразу двох зайців — помітно скоротить прибічників сепаратизму серед домінуючого прошарку робітників шахтарського краю та зробить їх гнучкішими в питанні необхідного скорочення державних дотацій у галузь.

Насправді Крим — наш
На фоні східних реґіонів економічні рішення в Криму — значно простіші. Водночас політична ситуація тут складна і не прив’язана до побутово-фінансового фактора. Якщо Донбас любитиме того, хто сильніший чи багатший, то радянські пенсіонери Криму, котрі так хотіли померти в Росії, терпітимуть незручності «хоч каміння з неба». Й якщо завтра Київ дасть на півострів реальне світло, а не ефемерне випромінювання місяцеликого Путіна з його енергомостом, це не означає, що його мешканці раптом полюблять Україну.
Відновлення повноцінного електропостачання, подача дніпровської води до кримського каналу для відродження сільського господарства, ліквідація транспортної блокади, що стимулює притік туристів особливо на літній період. Ці елементарні кроки одразу візуально покращать фінансове становище в реґіоні, але не сприятимуть посиленню політичної присутності України в свідомості мешканців Криму.
Тому запровадження на півострові певних іспитів для підтвердження українського громадянства (за латвійським досвідом), особливо серед тих, хто отримавши російський паспорт, позбулися українського документа, має відбуватися паралельно з представленням альтернатив і переваг життя «по-новому».
Якщо покоління пенсіонерів, Київ, безперечно, втратив безповоротно, й їхній вплив на життя країни досить просто обмежити, то за внуків цих людей поборотися варто, адже людський ресурс у сучасних реаліях цінується чи не найвище. Молодь півострова слід намагатися якомога швидше та глибше інтегрувати в українське суспільство. Це може відбуватися через школярські та студентські обміни, тривалі відрядження молодих перспективних працівників до державних підприємств чи організацій у великих материкових містах.
Вихованню лояльної до України молоді також слід надавати значно більше уваги. Не таємниця, що більшість педагогічного складу на окупованих територіях ставилася вороже до всього українського. Таких осіб слід назавжди відлучити від будь-якої діяльності, що передбачає контакт із молодшим поколінням, узявши на їхнє місце людей із патріотичною позицією. Якщо на місцях таких кадрів бракуватиме, слід спрямувати їх із українських реґіонів. Складність цієї процедури полягає в глобальній державній політиці. Педагогічні працівники, з огляду на їхній величезний вплив на майбутній генофонд нації, мають отримувати гідні зарплати. Інакше долучити в освітню сферу кваліфікованих кадрів буде неможливо.
Аналогічний підхід має застосовуватися і в інших сферах. Мало просто усунути з посад антиукраїнськи налаштованих прокурорів, військових, педагогів, журналістів і керівників підприємств. Потрібно, щоб на їхнє місце прийшли кадри з патріотичною позицією, які змогли б поширити свої погляди на пасивну більшість. Таких людей слід готувати на території материкової України вже сьогодні. Інакше виглядатиме на те, що Київ прагне повернення окупованих реґіонів виключно на словах.
Якщо роль крайнього сходу в економічному розвитку України залишатиметься промисловою попри всі його втрати, то Крим після повернення Україні вигідно готувати до туристичного майбутнього, мінімізуючи ознаки величезної військової бази, в яку його перетворив Кремль. Хоча інфраструктурна складова півострова залишає бажати кращого, а її покращення вимагатиме копіткої роботи, саме такий крок дасть Києву не лише очевидні економічні (все таки рекреаційний потенціал у Криму — помітний), але й додаткові політичні переваги. Статус туристичного магніту передбачає розмивання етнічної однорідності реґіону.
Разом із активізацією кримськотатарського населення, яке зараз просто блокується російськими спецслужбами, прихильники «руського міра» будуть чимдалі розпорошеніші й ізольованіші. Крім цього, мультинаціональність ускладнюватиме потенційні вимоги про незалежність уже самих кримських татар, обмежуючи їх статусом автономії. Врешті, міжнародне право, яке так вільно воліє інтерпретувати Москва, передбачає не самовизначення населення, а самовизначення народів. Тому кримські росіяни, котрі мали можливість виїхати до етнічної батьківщини, не могли вирішувати долі території чужої держави, а от кримські татари — можуть.
Водночас, відновлення автономії Криму (цього разу кримськотатарської) в складі України — не катастрофічне і формувати там 25-ту область не обов’язково. На відміну від Донбасу, підстав переглядати статус якого немає (це — така ж українська територія як Наддніпрянщина чи Буковина), розширені права півострова можна використати в процесі розвитку цієї території. Та ж Анкара охочіше напряму співпрацюватиме з кримськотатарськими одновірцями, ніж із Києвом як посередником.
Що б там не було, саме підтримка України корінним народом півострова, значною мірою штовхає Захід на підтримку Києва та продовження санкцій проти Москви зараз. Чому б цій тенденції не зберегтися в майбутньому? Якщо це майбутнє українська влада не зіпсує своєю безвідповідальністю та пустопорожніми обіцянками. Адже більшість проблем на окупованих і вільних територіях України насправді абсолютно ідентичні.

Роман Лихограй

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...