Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 20, 2018

Як Революцію гідності розмінюють на мандати

Автор:

|

Жовтень 16, 2014

|

Рубрика:

Як Революцію гідності розмінюють на мандати

Протестувальник на Майдані

Лише сім місяців після революції, а в Україні діється щось таке, що зрозуміти важко. Екрани знову заполонили люди епохи Януковича — Хорошковський, Тігіпко й інші. На найвищі посади повертаються люди епохи Януковича — у Генеральну прокуратуру, на посади голів обласних державних адміністрацій тощо. Першою поразкою Майдану, мабуть, слід вважати призначення уряду, який приніс лише розчарування і жодної зміни у правилах життя країни. Сьогодні на наших очах окреслюється друга поразка Майдану: неспроможність активістів сформувати у політиці нову течію, нову партію, яка б дала суспільству відповіді на назрілі питання. Учорашні партії, корумповані та безнадійно загрузлі у минулому, поглинули зо два десятки людей, на яких багато хто покладав великі надії.

І знову — порожнеча. На деяких округах ще можна знайти нові обличчя, що йдуть у політику як самовисуванці, тоді як у партійних списках — усі вчорашні елементи системи Януковича, злегка «підрихтовані» обличчями комбатів і нечисленних активістів. Усе йде до того, що за підсумками виборів ми матимемо систему влади з минулого, яка самовідтвориться після складних революційних подій. Невже ми приречені знову повернутися в учорашній день? Про це — у розмовi з полiтологами Iгорем Золотаренком, Володимиром Загайським та Iваном Сичем.

— Чому провал у створенні «майданної» партії може так боляче вдарити по наших перспективах політичного розвитку?

I. Золотаренко: — Ми всі мали надію, що народна демократiя зможе народити нову полiтичну силу. Вона справді могла б стати платформою для переходу української полiтики у принципово нову якiсть. Власне, ця нова партiя чи рух могли б перетасувати вiтчизняний полiтикум iз неймовiрною швидкiстю й ефективнiстю. Вже пiсля цих позачергових парламентських виборiв ми могли б здобути плацдарм для змін у парламенті.

В. Загайський: — Справдi, пiд час Майдану народилося кiлька прогресивних партiй, якi, об’єднавшись, могли стати реактивним двигуном суспiльних змiн. Це — «Демальянс», «Воля», «Нове життя» тощо. Цi полiтсили, якi вийшли з громадянського суспiльства, декларували цiлком новий тип партiйної побудови й управлiння. Але, попри затребуванiсть нової полiтики, цi партiї чомусь загубилися. Натомiсть далі працюють старi технологiї. Скiльки було розмов про радикалiзм, а коли подивилися у список однiєї з «найрадикальнiших» партiй, то там насправдi переважають забудовники та бiзнесмени.

I. Сич: — Уся бiда в тому, що Майдан укотре виявися неготовим до створення принципово нової та потужної у своїй монолiтностi полiтичної сили. Активна фаза революцiї закінчилася, i масовий громадський рух розпався — як це вже не раз бувало в українськiй iсторiї. Чимало людей, котрі виявляли мужнiсть і справжнiй героїзм пiд кулями «Беркута», плюнули на полiтику та повернулися до свого звичного життя. А разом iз ними сходить нанівець величезний суспiльний потенцiал.

— Чому, на вашу думку, так сталося?

I. Золотаренко: — Основна причина полягає в тому, що тi, хто мав шанси на хвилi народного повстання увірватися в найвищi полiтичнi ешелони та стати альтернативою полiтичному болоту, не знайшли сили для вирiшального удару. Удар цей мав бути зроблений на двох напрямках. Перший — створення єдиної Партiї Майдану, яка б увiбрала всi новi суспiльнi проекти. Прототип такої органiзацiї вже почали було створювати на Євромайданi, однак мiстечковий полiтичний вождизм знову взяв гору i замiсть одного важкого кулака ми побачили кiлька легеньких п’ястукiв. Вiдтак багатотисячнi маси активiстiв, що були готовi вмирати за те, щоб зробити країну цивiлiзованою, не пiшли анi до «Правого сектора», анi до «Нового життя», анi до «Демальянсу». Як наслiдок — величезний потенцiал прибiчникiв реформ, який мiг би стати провідним чинником запровадження у країнi реальних змiн, залишається невикористаним.

— А другий напрямок?

I. Золотаренко: — Другий напрямок — змiна виборчого законодавства. Вiдкритi партiйнi списки, про необхiднiсть яких стiльки говорилося зi сцени Майдану, були б iдеальною передумовою для свiдомого вибору українських громадян — особливо в умовах, коли б цей вибiр був полегшений iснуванням єдиної майданної сили. Але полiтична кон’юнктура знову взяла гору, i партiйнi списки залишилися закритими. Цього не можна було допускати нi новим партiям, нi суспiльству загалом. Запаленi шини пiд Верховною Радою (ВРУ) та продовження Майдану, безперечно, спонукали б парламентарiв до змiни виборчого законодавства. Однак i цей шанс Майдан утратив. Наразi ми навчилися тiльки кидати тих чи тих полiтикiв у смiттєвi контейнери. Багатьом це подобається. Але й багато хто не розумiє, що на тому їхня мiсiя не може закінчитися, бо на мiсце утилiзованих чиновникiв можуть прийти iншi, нiчим не кращi.

— Чому розумнi, освiченi люди, яких насправдi так багато в Українi, не змогли об’єдналися?

В. Загайський: — Як на мене, одним з основних чинникiв неспроможностi громадян до самоорганiзацiї є вiдомий стереотип: мовляв, полiтика — це лайно, порядним людям у ній немає місця. Вiдтак, за iронiєю долi, через оте небажання порядних людей бруднитися українською полiтикою до влади знову приходять злодiї й авантюристи. Особистий приклад нового поколiння Майдану мав би долати цю зневiру в людей, надихати їх на державницьку працю. Однак i цього ми наразi не бачимо. Бiльшiсть лiдерiв нових полiтичних сил замiсть того, щоб важкою працею розбудовувати свої структури та завойовувати довiру виборцiв, вiддали перевагу особистiй iнтеграцiї у вже наявні старi полiтпроекти. Так легше, швидше i надiйнiше.

— Можливо, це тому, що Майдан не народив справжнiх лiдерiв?

I. Сич: — Справдi, Майдан не дав нам українського Ґарiбальдi. Однi лiдери революції, погодившись на другоряднi ролi, пiшли у владу за так званою квотою Майдану. Деякi майданнi сотники взагалi перетворилися на бабу Параску зразка 2014 року.

В. Загайський: — I тут, вочевидь, є обопiльна провина як самого суспiльства, яке недооцiнює свою роль у радикальнiй змiнi полiтичних елiт, так i нових лiдерiв, якi своєю чергою не вмiють, чи не хочуть наполегливою щоденною працею здобути прихильнiсть цього суспiльства. Їм, цим лідерам, набагато легше та простiше потрапити у велику полiтику стежками, якi проклали для себе полiтики вчорашнього дня. Пiдсумовуючи, можна сказати: якби свого часу спiльнота Майдану краще усвiдомлювала свою роль у формуваннi полiтичних сил i спромоглася створити єдину партiйну структуру, то у майбутньому парламентi лише вона сама могла б здобути не лише депутатську, а й, можливо, конституцiйну бiльшiсть — без пiдтримки олiгархiв та одiозних полiтиканiв. I нових облич у ВРУ було б не кiлька десяткiв, а добра половина депутатського корпусу. Утiм не все втрачено, хоча й вибiр у тих, хто брав участь у Майданi, невеликий: відразу після виборів слід негайно створювати справдi народну політичну силу або ж готуватися до нових революцій.

Юрiй Грицик, «Експрес»

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...