Новини для українців всього свту

Saturday, Oct. 24, 2020

Влада репресії не припиняє

Автор:

|

Квітень 04, 2013

|

Рубрика:

Влада репресії не припиняє

2 квітня відбулися суди одразу над двома опонентами Віктора Януковича.

Не замовляла вбивства!
Чергового свідка Генеральної прокуратури України (ГПУ) у карній справі про причетність  Юлії Тимошенко ще й до вбивства депутата та бізнесмена Євгена Щербаня знову допитували в Апеляційному суді Києва за відсутності обвинуваченої. Державна пенітенціарна служба пояснила, що п. Тимошенко не привезли туди тому, бо вона була проти.
Натомість, Сергій Власенко, захисник екс-прем’єра, заявив, що Юлія Володимирівна, якраз навпаки, хотіла бути присутньою в суді, але тюремники проігнорували прохання привезти її на допит свідка ГПУ. А акт про відмову екс-прем’єра від етапування на допит – сфальсифіковано. Але суддя Руслан Козлов укотре довів, що захисту п. Тимошенко відведено роль статиста.
Мабуть, таку ж роль було призначено допитаному 2 квітня черговому свідку ГПУ Сергію Таруті, колишньому бізнес-партнерові Євгена Щербаня. Тільки замість того, щоби підтвердити версію слідства, він узяв та й спростував звинувачення на адресу екс-прем’єра заявою: «Тимошенко не замовляла вбивства Щербаня». Запевнив також, що в компаній «Індустріальний союз Донбасу», якою він керував спільно з п. Щербанем, і «Єдині енергетичні системи України», очолюваною Юлією Тимошенко, протиріч не було.
Навпаки — п. Тарута свідчив на суді про цілком протилежне: «У нас із Тимошенко – нормальні, робочі стосунки». А позаяк вони, за словами свідка, ще до вбивства підписали угоди про співпрацю, то й причини для замовлення п. Тимошенко вбивства Євгена Щербаня не було. Заперечив Сергій Тарута й твердження попередніх свідків у цій карній справі, що його загиблий бізнес-партнер нібито «заздалегідь дізнався» про замах на нього. «Щербань ніколи не повідомляв про загрозу його життю, він був життєрадісною людиною», — запевнив на допиті його близький друг.

Справа розвалилася?
Олег Пушкар, представник держзвинувачення, після допиту Сергія Тарути розповів, що на досудовому слідстві той давав свідчення проти Юлії Тимошенко. Але при цьому «забув» про те, що, хоча інші свідки ГПУ теж змінили свої покази, раптом почавши підтверджувати причетність п. Тимошенко до вбивства Євгена Щербаня, держзвинувачення такий розворот анітрохи не збентежив.
Суперечив представник держзвинувачення сам собі також тоді, коли спершу визнав, що «свідчення Тарути є засадничими», а опісля заявив, що вони… «не є основними». Ще й додав, що їх «буде критично оцінено судом у зв’язку з тим, що людина не може давати діаметрально протилежні свідчення». А от про те, чи будуть критично оцінені судом діаметрально протилежні твердження тих свідків, які підтвердили версію ГПУ, представник держзвинувачення риторично промовчав.
Тож даремно п. Власенко запевняв, що після таких свідчень п. Тарути «прокуратура повинна сама закрити цю справу та забути про неї, як про страшний сон, або розслідувати її в частині пошуку справжніх замовників». Бо ГПУ й після допиту свідка, який заперечив версію слідства, не закрила чергової справи проти Юлії Тимошенко.
При цьому було проігноровано слушні зауваження захисника екс-прем’єра, що «при ухваленні рішення суд має його обґрунтовувати, спираючись на свідчення свідків у суді, а не на протоколи допитів у ГПУ». Сергій Власенко пояснив: «Суспільство знає про методи отримання деякими слідчими «потрібної» інформації на допитах, тому, за новим Кримінальним кодексом, суду заборонено посилатися на свідчення, отримані слідчі під час слідчих дій. Для суду важливим є те, що суд почув під час судового засідання».
Захисник екс-прем’єра констатував також: «Справа Щербаня, до якої прокурори намагаються «пришити» Юлію Тимошенко, розвалилася, бо всі свідки обвинувачення, навіть залежні від ГПУ, під час судового засідання заявили, що в них немає доказів причетності Юлії Володимирівни до трагічної загибелі Євгена Щербаня. Показань п’яти свідків, які допитувалися в суді в межах досудового розслідування, вистачає для того, щоб обвинувачення закрило цю справу як бездоказову та сфальшовану й припинило ганьбу».

«Я — не Брейвік»
Однак прокурори та судді, які завжди слухняно виконують те, чого хоче президент України, невтомно засвідчують, що насправді займаються репресіями проти його політичних опонентів. А черговим прикладом вибіркового правосуддя стала спроба адвокатів Юрія Луценка оскаржити обвинувальний вирок, ухвалений йому Вищим спеціальним судом із розгляду цивільних і карних справ.
Бо хоч на момент, коли автор завершував написання цієї публікації, розгляд касаційної скарги п. Луценка ще тривав, однак його перебіг красномовно продемонстрував те, що й цього опозиціонера «кривосуддя» залишить за ґратами. Адже Сергій Слинько, суддя Вищого спецсуду України, відмовив йому навіть у клопотанні про можливість спілкуватися зі своїми адвокатами не через скло й присутності на засіданні журналістів.
Тож марно Юрій Луценко нагадував судді про міжнародні стандарти прав людини, його цілком слушні зауваження: «Я — не Брейвік, я не вбивав десятків людей. Я маю свої права, не зважаючи на видумані звинувачення» – були, звісно ж, проігноровані.
Дарма екс-міністр звертав увагу й на те, що його ув’язнили за порушення, які пробачалися представникам нинішньої влади. Бо якщо він потрапив за ґрати за те, що зарахував своєму водію цивільний стаж до міліцейського, за даними Юрія Луценка, то за п’ять останніх років це відбулося в Міністерстві внутрішніх справ (МВС) 194 (!) рази й жодного разу через це не порушували карних справ.
На додачу Юрій Віталійович, виступаючи у Вищому спецсуді, представив десять листів, завізованих прем’єр-міністром Миколою Азаровим, який дозволяв зарахувати колишнім керівникам МВС Цушку та Білоконю цивільний стаж до міліцейського. Але судді в Україні завжди чують лише представників держзвинувачення.
Олексій Баганець, адвокат екс-міністра, в ефірі телевізійного «5-го каналу» констатував: «Якби влада хотіла звільнити колишнього голову МВС, то діяла би зовсім іншим чином. Якби влада думала про те, що можливо звільнити Юрія Луценка в межах правового поля, не чекаючи на рішення Європейського суду, це можна було би зробити в Чернігівському апеляційному суді. Там розглядалося клопотання захисту про звільнення Луценка від відбування покарання за станом здоров’я. Це можна було би зробити у Вищому спеціалізованому суді, коли він розглядає наші дві, підкреслю, касаційні скарги на два вироки суду. Тож якби влада думала використати цей шанс і звільнити Луценка від відбування покарання, замінивши його на інший захід, вони би не призначали дві касаційні скарги в проміжку двох днів — на друге й на четверте квітня. Тому я не вірю в такий розвиток подій».
Тобто, п. Баганець має великі сумніви щодо того, що колегія суддів Вищого спеціалізованого суду задовольнить касаційну скаргу на вирок екс-міністру: «Я в це не вірю, тому що бачу, як поводиться колегія суддів — вони не дуже уважно нас слухають, і тому я сумніваюся в тому, що касаційна інстанція виправить ті помилки, які було допущено при розгляді справи в суді першої інстанції й апеляційної інстанції». Він також зауважив, що, на думку захисту екс-міністра, звернення до касаційної інстанції є неефективним і, з огляду на це, усі національні засоби захисту прав п. Луценка – вичерпано. Тому відповідне звернення стосовно забезпечення права Юрія Луценка на справедливий суд до Європейського суду з прав людини було надіслане ще до ухвалення рішення за касаційною скаргою».

Із запізненням на вісім місяців
Варто також нагадати, що розгляд касаційної скарги п. Луценка «запізнився» аж на… вісім місяців — вочевидь, щоб якнайдовше відтермінувати звернення екс-міністра в Європейський суд із прав людини. І що початок її розгляду експерти пов’язали з побажаннями керівництва Європейського Союзу (ЄС), аби до початку травня українська влада продемонструвала хоч якийсь «прогрес у проблемі вибіркового правосуддя».
Відтак, Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр», нагадував напередодні: «Юрій Луценко — остання козирна карта Віктора Януковича в грі з ЄС. Він став заручником домовленостей між ними. Щоби ЄС не відмовився зустрітися з Януковичем у травні, президент буде змушений до цього часу звільнити Луценка. Якщо не звільнить, то в травні його зустрічі з єврочиновниками не буде. А президент усе-таки звик їздити у Брюссель».
Політолог спрогнозував також, що в разі звільнення екс-міністра з колонії «Янукович відстежуватиме реакцію суспільства на це». Мовляв, «якщо Луценко візьметься лікувати свої болячки, забуде про трибуни, сяде на політичне «дно», тоді, можливо, президент подумає й про змилування» над екс-прем’єром. «Але якщо це спричинить бурхливі наслідки, мітинги, — додає п. Небоженко, — то президент і Тимошенко точно не випустить — хіба що пофарбує стіни Качанівської колонії на рожево, щоби їй веселіше сиділося».
Та позаяк на те, що Юрій Луценко прикусить язика, не варто сподіватися, то не доводиться сумніватися в невтішному для нього вироку Вищого спецсуду. Отож політолог Олександр Палій констатує: «Сьогоднішня влада дає задній хід тільки під впливом реальних демонстрацій сили, як це було, для прикладу, із податковим Майданом. Виключно моральні заклики до неї — ніби об стіну горохом. Це як у приказці: «Добре слово й пістолет працюють краще, ніж саме тільки добре слово». Звільнити Юрія Луценка було би розумним кроком. Але це – не в стилі цієї влади.

Ігор Голод

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply