Посилках з США в Україну

Новини для українців всього свту

Monday, Nov. 19, 2018

Від «червоного директора» до президента України

Автор:

|

Серпень 15, 2018

|

Рубрика:

Від «червоного директора» до президента України

Інавгурація Леоніда Кучми, 1999 р. Тоді трапився прикрий інцидент, поруч не виявилося офіцера, котрому глава держави мав віддати булаву. «Леонід Кучма взяв булаву, потримав у руках — і поклав назад, тобто фактично відмовився від влади», — згадує Михайло Кірсенко, професор Європейського університету в Кракові

Свої перші президентські вибори Леонід Кучма, котрого вважали проросійським «червоним директором», виграв завдяки рекордній кількості голосів у Автономній Республіці Крим (АРК), хоча й набрав мізер у західних областях України. Попри відносну економічну стабільність в часи його перебування при владі, багатьом він пригадується як «диктатор», котрий віддав наказ на знищення опозиційного журналіста Георгія Ґонґадзе і силовий розгін акції протесту «Україна без Кучми», та фактичний творець теперішньої олігархічної системи. Зрештою, як і у кожного серйозного політика, в Леоніда Даниловича були свої здобутки та сховані у шафі «скелети».

Кар’єра «по блату»
Леонід Данилович Кучма народився 9 серпня 1938 року в с. Чайкине Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Мати все життя пропрацювала в колгоспі, батько був лісником. 1941-гo батька мобілізували на фронт, де він загинув, але до 1996 року вважався зниклим безвісті. Місце його поховання виявили в Новгородській області Російської Федерації (РФ). Мати залишилася з трьома малими дітьми. Сім’я жила дуже бідно. Леонід Данилович в інтерв’ю згадував, як маленьким постійно хотів їсти: «Найяскравіший спогад дитинства — постійне відчуття голоду».
1960-го здобув освіту інженера-механіка у галузі ракетної техніки в університеті м. Дніпропетровськ. Зробив стрімку кар’єру на найбільшому в світі ракетобудівному підприємстві «Південний машинобудівний завод» («Південмаш»). Схема була традиційною для часів СРСР — «блат»: одруження з Людмилою Тумановою, прийомною донькою головного технолога «Південмашу». Вже через кілька років після весілля Кучма керував випробуваннями на космодромах «Байконур» і «Плесецьк», став членом ЦК Компартії України, а в 1986-1992 рр. очолив «Південмаш».
У 1990-1992 рр. — народний депутат УРСР, у 1992-1993 рр. — прем’єр-міністр. 10 липня 1994 року був обраний президентом України, обійшовши першого президента Леоніда Кравчука. Оскільки Кучма вважався проросійським «червоним директором», найбільше голосів набрав у АРК (90 %), найменше — в Тернопільській, Івано-Франківській і Львівській областях (2,5-3,5 % голосів).

Земельна реформа тривалістю 26 років
Після того, як Верховна Рада України (ВРУ) 1991-го проголосила незалежність, країна ще кілька років жила без власної Конституції, керуючись Основним законом часів УРСР 1978 року. 1995-го Леонід Кучма цю ситуацію виправив. Він і спікер парламенту Олександр Мороз підписали Конституційний договір, який став тимчасовою Конституцією. У ньому були прописані повноваження, обов’язки та відповідальність усіх гілок української влади. Паралельно з цим у парламенті тривала активна робота над створенням повноцінної Конституції. У першому читанні Основний закон прийняли 4 червня 1996-го, а 28 червня після 24 годин роботи ВРУ віддала за першу Конституцію України 315 голосів.
1996-го глава держави підписав указ про грошову реформу і 100 тис. купоно-карбованців замінили однією гривнею (банкноти від 1 грн до 20 грн друкували в Канаді). Тодішній курс: 1,76 грн за 1 USD.
Також одним із досягнень президентства Леоніда Кучми називають аграрну реформу. І хоча законодавчо вона почалася на початку 1990-х, найважливіший її етап припав на 1996-й. Саме цього року розпочалася ліквідація колгоспно-радгоспної системи в Україні. Землю «розпаювали» між селянами, і до 2002-го свій земельний пай отримали близько 7 млн осіб. Однак, на цьому реформа й зупинилася. В Україні досі діє мораторій на продаж землі, тож жоден із 7 млн колишніх колгоспників (близько 1 млн із яких уже померли) так і не зміг скористатися своїм право власності. Загалом українська земельна реформа триває 26 років, це — світовий рекорд.

Міжнародна політика: два договори зі знаком «мінус»
Приблизно через півроку після вступу на посаду глави держави Леонід Кучма підписав так званий Будапештський меморандум (міжнародна угода, укладена 5 грудня 1994 року між Україною, США, РФ і Великою Британією про неядерний статус України. — Ред.), навколо якого зараз ламається безліч політичних списів. Тоді Кучма обміняв статус без’ядерної держави в обмін на дуже ефемерні гарантії міжнародної безпеки. Під час гібридної аґресії РФ на Донбасі, виявилося, що цей меморандум — нічого не вартий папір, і всі спроби апелювати до держав-підписантів (одна із яких власне й виявилася аґресором) закінчилися нічим.
Інший важливий зовнішньополітичний конфлікт трапився 2003 року, коли РФ спробувала «вкрасти» острів Тузла в Керченські протоці. Дві країни опинилися на межі реального воєнного конфлікту. Тоді Кремль визнав свою поразку — будівництво дамби зупинилося за 102 м від державного кордону України.
Але підпис Кучми опинився на ще одному документі, який досі гикається Україні. Президенти України та РФ підписали «Договір про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки». Тоді цей документ сприймався як прийнятне залагодження конфліктної ситуації між двома сусідами. Зараз, в умовах гібридної аґресії з боку РФ, договір вилазить Україні боком. Нагадаємо, що починаючи з весни ц. р. ситуація в акваторії Азовського моря вкрай загострилася. Після відкриття в травні Керченського мосту морська прикордонна охорона РФ почала систематично проводити огляди кораблів, незалежно від національної приналежності, які рухаються у напрямку українських портів Маріуполя та Бердянська, мотивуючи це безпекою мосту.
Хоча Україна звернулася з позовом у міжнародний арбітраж у рамках Конвенції Організації Об’єднаних Націй (ООН) із морського права, але шанси на успіх — мізерні. В договорі 2003 року є чітка вказівка, що всі суперечки вирішуються між Україною та РФ і треті сторони не можуть втручатися.

«Піраньї» проти «Акул»
Але найголовніше, що саме колишній «червоний директор» Кучма колись виплекав «систему противаг» — тобто, політичного балансування між невеликою кількістю дуже багатих людей, яких прийнято називати олігархам. Його «противаги», на жаль, гойдаються досі.
«Свого часу оточення Леоніда Даниловича обговорювало два плани ринкового бліцкригу, які образно назвали план «Піраньї» і план «Акули». За першим, держава мала сприяти створенню приблизно 5 млн малих, динамічних, навіть хижих приватних підприємств, які б пошматували неефективну державну власність і створили в Україні ринкове середовище. За планом «Акули» сприяння мало бути спрямоване на створення кількох потужних холдингів, до рук яких перейшла б державна власність і які диктували б правила гри в українській економіці. Зайве наголошувати, що саме другий план був утілений у життя. Малий бізнес і державний сектор, починаючи десь із середини 1990-х, крок за кроком поступалися позиціями потужним фінансово-промисловим холдингам, які невдовзі стали олігархічними кланами», — писала газета «День».

Убивство журналіста та «Кольчуга» для Саддама
2001 року США звинуватили Україну в незаконному продажі Іраку радіолокаційних систем «Кольчуга». ВРУ зробила невдалу спробу імпічменту, виникла дипломатична криза, але в результаті скандал завершився нічим.
Проте набагато більше українцям запам’яталася «касетна справа». 2000-го лідер Соцпартії Олександр Мороз представив аудіозаписи екс-майора держохорони Миколи Мельниченка, нібито записані на диктофон, схований під диваном у кабінеті президента. Леоніда Кучму звинуватили в замовленні вбивства журналіста Ґеорґія Ґонґадзе, після чого в країні почалася акція «Україна без Кучми», яку силовим шляхом придушили 2001 року.
«Під час президентства Януковича Кучма відкупився від справи Ґонґадзе, адже якби процес тоді був відкритим, у суді було б однозначно доведено, що вбивця — він», — про це правозахисник, потерпілий у справі, Олексій Подольський розповів в інтерв’ю «Цензор.НЕТ». За його словами, немає підстав не вірити колишньому першому заступнику генпрокурора України Рінату Кузьміну, котрий стверджував, що Кучма передав Януковичу мільярд, щоб щодо нього закрили окрему справу.

Від Донбасу до… Донбасу
І наостанок. Саме п. Кучма «вивів у люди» Януковича, призначивши мало кому відомого директора автотранспортного підприємства з кримінальним минулим головою Донецької обласної державної адміністрації, а потім і прем’єр-міністром України та намагаючись зробити з нього свого наступника.
«Наступник» спричинив Помаранчеву революцію 2004-го та Революцію гідності 2013 року, а потім були анексія АРК і війна на Донбасі. Найцікавіше, що тепер Леонід Кучма — офіційний представник України в групі з урегулювання конфлікту на тому таки Донбасі. Така ось іронія долі.

Ігор Берчак

Пряма мова
Тарас Березовець, політолог:
— Кучма, звичайно, не зміг уникнути багатьох помилок. На його совісті поява такого явища, як олігархи. Українська олігархія зародилася саме за нього. Стосовно багатовекторності, то ми розуміємо, що це помилковий шлях для країни. І єдиний шлях, який зараз перед Україною є, — європейська й євроатлантична інтеграція. Кучма зробив кілька кроків у цьому напрямку, проте його політика була непослідовною. Він продовжував орієнтуватися на політику РФ і не розривав стосунки з СНД.

Кость Бондаренко, політолог та історик, автор книги «Леонід Кучма: портрет на фоні епохи»:
— Саме в часи Кучми люди почали займатися бізнесом, почала розвиватися приватна ініціатива громадян. Саме в цей час люди почали дуже активно вкладати у житло. Крім усього іншого, це був період становлення інститутів держави, створення Конституції був, а також це був період первісного накопичення капіталу. Олігархат якраз є продуктом цього, це був логічний процес на той час.

Тарас Стецьків, народний депутат I-IV і VI скликань:
— Свій слід в історій Леонід Кучма залишив, але цей слід — неоднозначний. З одного боку, він справді збудував державні інститути. В т. ч. формування економічної системи олігархату. Його президентство запам’яталося трагічними подіями, пов’язаними з убивством Ґондґадзе, і потужним скандалом. Тепер ми вже знаємо, що це була спецоперація Кремля для того, щоб не допустити розвороту України на Захід. І в кінцевому підсумку 2004 року Кучма самоусунувся від контролю над державою, надіючись, що Ющенко й Янукович взаємознищать одне одного в конкурентній боротьбі, і він залишиться на третій термін.

About Author

Meest-Online

Comments are closed.

Leave A Reply

Loading...